Загальноприйнято вважати, що кооперативні організації мають статус неприбуткових, оскільки їх завдання зводиться до одержання прибутку не ними безпосередньо, а їх засновниками (членами), тому розподілу згідно з вищезазначеною схемою підлягає виручка від господарської діяльності кооперативу. Водночас кооперативи можуть мати певні доходи від послуг, наданих не членам кооперативу. Щодо розподілу цих коштів, то члени кооперативу можуть прийняти рішення не розподіляти певну їх частину взагалі. Дані кошти витрачаються на розширення і розвиток спільного бізнесу у вигляді інвестицій. Нерозподіленою залишається й частина коштів на інші спільні потреби (освіту, створення резервного фонду тощо). Виплати на пайовий капітал законом обмежені до 20% коштів, що підлягають розподілу. Такі обмежувальні заходи мають важливе значення. Вони сприяють орієнтації інтересів учасників кооперативних підприємств насамперед на пошук економічної вигоди у групових діях. Кооперативні виплати підлягають розподілу між членами кооперативу пропорційно до обсягу робіт, виконаних ними через кооператив. Таким чином стимулюється підвищення зацікавленості членів кооперативу у користуванні послугами свого підприємства.

Члени кооперативу повинні брати активну участь у виробленні та прийнятті управлінських рішень і мати достатню компетенцію, щоб здійснювати ефективний контроль за виконанням даних рішень. Це можуть робити лише люди з відповідною підготовкою, без якої реалізація демократичних засад в організації та управлінні кооперативом неможлива. Тому турбота про освіту кооперативне підприємство повинне вважати одним з принципів свого існування.

В обслуговуючих кооперативах об'єднується тільки частина власності товаровиробників, необхідна для нормальної роботи кожного такого кооперативу, шляхом передання йому грошового або натурального (у вартісній оцінці) внеску на основі вироблених принципів, зафіксованих в установчій угоді про створення кооперативу [4].

Згідно з (п. 2 ст. 21) Закону України " Про сільськогосподарську кооперацію " майно кооперативу поділяють на неподільний і пайовий фонди. Обидва фонди створюються за рахунок відповідних членських внесків та відрахувань до них виручки від господарських операцій кооперативу. Членські внески поділяють на вступні, обов'язкові та додаткові (за необхідністю). Відповідно до політики кооперативу, зафіксовані в його статуті, всі внески можуть бути рівними або диференційованими (пропорційно до участі у господарській діяльності кооперативу). Вступні внески сплачуються кожним членом кооперативу у грошовій формі при вступі до нього. Вони, як правило, направляються на відшкодування операційних (поточних) витрат кооперативу, зараховуються до неподільного фонду і не підлягають поверненню. Загальні збори кооперативу можуть вирішити, що вступний внесок у кооператив може бути зроблений за рахунок коштів, отриманих від реалізації продукції конкретного члена кооперативу.

2. Роль сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів на ринку аграрної продукції

В результаті розпорошення сільськогосподарських виробників в країні виникли серйозні проблеми економічного характеру, які пов'язані з пошуком ринків і вигідним збутом вирощеної продукції, придбання матеріально-технічних ресурсів, нестачею власних фінансових коштів, а також недостатньою базою зберігання і переробки сільськогосподарської продукції та ефективним її використанням [5].

Зараз кожному виробнику аграрної продукції , особливо фермерському чи особистому селянському господарству, розв'язувати всі ці проблеми важко і не завжди доцільно. Але світовий та вітчизняний досвід свідчить, що навіть ті виробники, які мають невеликий економічний потенціал, об'єднуючись в кооперативи, створюють впливову економічну силу, яка з успіхом може вирішувати їх спільні проблеми.

Сільськогосподарська обслуговуюча кооперація виникла як засіб протистояння невеликих і розпорошених товаровиробників комерційним посередницьким структурам, які діють в сфері споріднених із сільським господарством.

Основними факторами, які спонукають сільськогосподарських товаровиробників кооперуватись є наступні:

ь економічна вигідність участі у великих за обсягом ділових операціях, можливість формування великих партій сільськогосподарської продукції та підвищення її ринкової сили;

ь можливість отримувати прибуток не лише від виробництва проміжної, а кінцевої сільськогосподарської продукції в інших сферах агробізнесу;

ь використання професійного менеджменту;

ь уникнення конкуренції між дрібними товаровиробниками [13].

Сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи - це один з ефективних засобів для спільного вирішення існуючих в Україні проблем. Уряд України розвиток аграрного сектора пов'язує з розвитком сільськогосподарської обслуговуючої кооперації. Розпорядженням КМУ від 11.02.2009 року №219-р затверджений План організаційних заходів щодо сприяння розвиткові сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів та забезпечення доступу особистих селянських і фермерських господарств на ринок аграрної продукції. Ці заходи пов'язані з тим, що по якості і по об'ємам послуг діючі в Україні обслуговуючі кооперативи не задовольняють зростаючих потреб дрібнотоварних виробників. Кабміном розроблена цільова програма розвитку обслуговуючих кооперативів, яка сприятиме реалізації євро інтеграційних планів України, підвищенню ефективності виробництва, розвитку конкурентного середовища, удосконаленню регіональних стратегій, створенню 100 тис. додаткових робочих місць в сільській місцевості.

Для фермерських і особистих селянських господарств обслуговуючий кооператив :

Ш виступають формою самодопомоги та економічного самозахисту в ринкових умовах;

Ш дозволяють зменшити виробничі витрати господарств;

Ш сприяють збільшенню доходів, через кращу реалізацію продукції;

Ш дають можливість доступу до техніки, обладнання, приміщень, яких немає або недостатньо у господарстві;

Ш підвищують кредитоспроможність господарств;

Для аграрного сектора економіки сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи:

Ш підвищують ефективність сільськогосподарського виробництва через зменшення виробничих витрат товаровиробників та впровадження нових виробничих, переробних та зберігаючих технологій;

Ш сприяють підвищенню товарності особистих і фермерських господарств, заповнюючи вакуум послуг;

Ш виступають новим суб'єктом ринку, який може скласти успішну конкуренцію іншим формам господарювання;

Ш сприяють ліквідації ринкової влади посередників та усунення їх з ринку;

Ш можуть стати ефективною формою нових економічних відносин в аграрному секторі.

Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив, управління яким здійснюється членами на демократичних засадах, і який діє в інтересах членів на неприбутковій основі, може вирішити більшість проблем, які виникли перед дрібними товаровиробниками:

1. Кооператив забезпечує збут продукції своїх членів на вигідних ринках різними шляхами (комплектуючи великі партії для продажу, переробляючи продукцію, або іншими шляхами).

2. Для обслуговування членів кооперативу легше отримати кредит на кращих умовах, ніж одному члену окремо.

3. Кооператив зібравши заявки на засоби виробництва і обладнання купує їх від імені членів на вигідних умовах і без посередників.

4. Оскільки кооператив надає послуги членам за собівартістю, то вони можуть уповноважити виконавчу дирекцію займатися вирішенням проблем пошуків ринку збуту продукції та постачання їм засобів виробництва, а самим безпосередньо займатись сільськогосподарським виробництвом.

Отже, можна зробити висновок, що враховуючи світовий досвід в Україні доцільно посилити роботу по створенню обслуговуючих кооперативів, як організацій, що мають економічні та соціальні цілі. Досвід минулого реформування сільськогосподарського виробництва показує, що цю важливу роботу неможливо вирішувати зверху адміністративними методами, а повинна бути ініціатива знизу.

3. Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив як організаційна форма виробництва та реалізації біопалива

Нині сільське господарство вважається однією з потенційних галузей, що може продукувати сировину, необхідну для виробництва необхідних біологічних видів палива. Використання певної частини сільськогосподарської продукції для виробництва біопалива розглядається як альтернатива традиційним сільськогосподарським практикам. Вирощування таких культур, по-перше, скорочує загальні витрати енергії в сільськогосподарському виробництві, по-друге, збільшує обсяг відновлювальних джерел енергії, по-третє, сприяє більш раціональному використанню залишків соломи та стебел основних культур, щорічні накопичення яких становить 15-20 млн. т. [17]. Використання біомаси в енергетичних цілях дозволяє зменшити викиди вуглекислого газу, сірки, оксидів азоту в атмосферу та реабілітувати деградовані землі [15]. До того ж вирощування енергетичних культур та виробництва з них біомаси відкриває нові ринкові ніші. Відтак, можна стверджувати, що перетворення органічної сировини в біопаливо дозволяє узгоджувати економічні, екологічні та соціальні інтереси. Водночас, існують певні перешкоди для виробництва біопалива із сировини сільськогосподарського походження. Серед них можна виділити: непоінформованість вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників щодо можливостей використання основної та побічної продукції рослинництва й тваринництва для виробництва біопалива та отримання додаткових фінансових ресурсів; необізнаність з технологічними та технічними особливостями виробництва біопалива; відсутність фінансових ресурсів, необхідних для інвестицій. Тому виникає необхідність у пошуку таких організаційно-правових форм виробництва та реалізації біопалива, які б дозволили об`єднати можливості сільськогосподарської галузі та знівелювати перешкоди, які виникають при конверсії органічної сировини у біопаливо.

Виробництво біопалива може здійснюватись суб`єктами господарювання різних організаційно-правових форм: товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерним товариствам, приватними підприємствами тощо. Кожна із зазначених організаційно-правових форм має свої переваги та недоліки. Виробництво біопалива вимагає встановлення спеціальної технологічної лінії, заготівлю значної кількості рослинної органічної сировини та додаткові фінансові ресурси. Для більшості сільськогосподарських підприємств та фермерських господарств придбання сучасної технологічної лінії та, водночас, виробництво достатньої кількості сировини для біопалива є проблематичним. Тому, сільськогосподарські виробники найбільш ефективно можуть об`єднати зусилля та ресурси шляхом створення кооперативу.

Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив, який створюється для надання послуг у виробництві та реалізації біопалива, може:

· придбати необхідне обладнання для переробки біоенергетичної сировини сільськогосподарського походження (соломи, зерна, насіння) та лісового походження ( тирси, деревини);

· переробити біоенергетичну сировину сільськогосподарського та лісового походження на пеллети, брикети, біоетенол, біогаз;

· знайти внутрішні та зовнішні ринки збуту та реалізації пеллет, брикету, біогазу.

Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив з надання послуг для виробництва біопалива не створюються для забезпечення і накопичення власних прибутків у процесі обслуговування своїх клієнтів, як це роблять інші комерційні посередницькі структури. Мета кооперативу - це надати своїм клієнтам якісні послуги за собівартістю, що сприятиме зростанню прибутковості їх господарської діяльності.