89

Размещено на http:/mego.info

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретичні основи організації управління аграрним виробництвом в сучасних економічних умовах
• 1.1 Основи організації управління аграрним виробництвом в сучасних економічних умовах
• 1.2 Нормативно-правове забезпечення організації управління аграрним виробництвом
• 1.3 Методика дослідження
• Розділ 2. Аналіз організації управління аграрним виробництвом в товаристві з обмеженою відповідальністю "Бучачагрохлібпром" Бучацького району Тернопільської області
• 2.1 Загальна організаційно-економічна характеристика підприємства
• 2.2 Аналіз організації управління в підприємстві
• 2.3 Ефективність організації управління агропідприємством. Стан екологічної безпеки
• Розділ 3. Шляхи удосконалення управління виробництвом
• 3.1 Обґрунтування необхідності організації управління аграрним виробництвом
• 3.2 Проектування заходів з удосконалення організації управління аграрним виробництвом
• 3.3 Ефективність запровадження заходів з удосконалення організації управління аграрним виробництвом
• Розділ 4. Охорона праці
• 4.1 Аналіз стану і заходи поліпшення виробничої санітарії і гігієни праці
• 4.2 Пожежна безпека
• 4.3 Обгрунтування організаційно-технічних рекомендацій з охорони праці
• 4.4 Інструкція з охорони праці та пожежної безпеки
• Висновки і пропозиції
• Бібліографічний список

Вступ

Актуальність теми. Розв'язання проблеми збільшення виробництва сільськогосподарської продукції та поліпшення її якості вимагає радикальних перетворень економічних відносин, прискорення науково-технічного прогресу і соціальної перебудови села. Сучасний етап розвитку національної економіки України характеризується пошуком найбільш ефективних важелів та інструментів здійснення виробничо-господарської діяльності. Посилення ролі приватної власності, розвиток фондового ринку, активізація зовнішньоекономічної діяльності вимагають удосконалення механізму управління виробництвом як найважливішого чинника впливу на працівників з метою досягнення поставлених цілей. Саме управлінська діяльність визначає успіхи підприємства на внутрішньому і зовнішньому ринках, якість інституційних і структурних змін, здатність до адаптації в умовах жорсткої конкуренції.

Однією з найголовніших складових успіху є управління виробництвом, тобто науково обґрунтованої та якісно побудованої системи управління підприємством. Управління виступає як результативний засіб формування ринкових стратегій, залучення інвестицій, здійснення нововведень, оптимізації співвідношення попиту і пропозиції тощо.

Дослідження процесу управління, виділення його окремих етапів дають можливість послідовно ознайомитись з усіма управлінськими категоріями, виявити взаємозв'язки між ними, зрозуміти характер та особливості здійснення управлінського впливу. Це сприяє формуванню у майбутніх економістів управлінського мислення, керівних навичок, здатності до прийняття управлінських рішень.

Процес управління розглядається як послідовність таких етапів: виконання функцій управління; використання методів управління; трансформація методів в управлінські рішення; забезпечення управлінського впливу на засадах керівництва.

Вплив на об'єкт управління здійснюють через прийняття і реалізацію управлінських рішень, від якості яких значною мірою залежить додержання економічних пропорцій, параметрів у виробництві, а також ефективність використання виробничих ресурсів. За прийняті рішення керівник підприємства чи підрозділу несе відповідальність. Своєчасно прийняте наукове обґрунтування рішення стимулює виробництво, і навпаки, рішення, прийняте пізно або передчасно знижує результати праці колективу чи окремих виконавців. Значення виробництва у суспільстві полягає у використанні енергії підприємців, менеджерів, інших працівників, а також ресурсів у діяльності, яка спрямована на збільшення прибутку при умові виконання праці та участі у відкритій конкурентній боротьбі без обману і шахрайства. Крім здійснення безпосередньої виробничо-господарської діяльності, перед підприємцями та менеджерами постають проблеми відповідальності перед суспільством та соціальної етики. Кожне підприємство використовує у своїй діяльності матеріальні, фінансові та трудові ресурси держави і тому несе відповідальність перед суспільством.

метою дослідження даної дипломної роботи є на основі вивчення теоретичних основ управління виробництвом та напрямках його вдоско-налення проаналізувати сучасний стан його виробництва, виявити проблеми, недоліки і на основі цього обґрунтувати основні шляхи вдосконалення управління у підприємстві.

Об'єктом дослідження є процес організації управління аграрним виробництвом та шляхи вдосконалення в товаристві з обмеженою відповідальністю "Бучачагрохлібпром" Бучацького району Тернопільської області.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні та прикладні аспекти проблеми організація управління виробництвом.

Суб'єктом дослідження є працівники керуючої і керованої систем організації, їх професійний та кваліфікаційний рівень, ступінь виконання ними повноважень, обсяги відповідальності, а також взаємозв'язки в системі управління.

управління аграрне удосконалення

Розділ 1. Теоретичні основи організації управління аграрним виробництвом в сучасних економічних умовах

1.1 Основи організації управління аграрним виробництвом в сучасних економічних умовах

Управління є цілеспрямованою дією на об'єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв'язку зі зміною обставин. Управляти можна техні-чними системами, комп'ютерними мережами, автомобілем, конвеєром, літаком, людьми тощо.

З функціональних позицій управління - це процес планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання, необхідний для формування та досягнення цілей підприємства. За напрямком здійснення менеджмент можна поділити на три види: виробничий менеджмент, фінан-совий менеджмент та маркетинг.

До основних категорій управління слід віднести поняття організації, функцій управління, рівнів управління, методів менеджменту, стилів керівництва, комунікацій, управлінських рішень тощо.

В управлінській діяльності керуються такими законами: спеціалізації управління, інтеграції управління, оптимального поєднання централізації і децентралізації управління, демократизації управління, економії часу в управлінні, пропорційного розвитку систем управління тощо.

Важливу роль також відіграють принципи управління: цілеспря-мованості, врахування потреб та інтересів, ієрархічності, взаємозалежності, динамічної рівноваги, економічності, активізації, системності, єдиновладдя тощо.

Центральним в сучасному управлінні - є управлінець ринкової орієн-тації, який активно впроваджує ефективні умови господарювання, нововведення та досягнення науково-технічного прогресу, виважено враховує зміни в міжнародних відносинах, своєчасно впливає на кон'юнктуру і динаміку попиту та пропозиції, вміло перебудовує виробничо-господарську діяльність з урахуванням вимог ринку [1. c 15].

Американський економіст Мінцберг виділив десять управлінських ролей (видів діяльності), які він згрупував у три групи: міжособисті ролі: (головний керівник; лідер; ланка, яка зв'язує з зовнішніми організаціями та особами); інформаційні ролі, приймач інформації (внутрішньої та зовні-шньої); розповсюджувач інформації; представник (при зовнішніх контактах організації); ролі, пов'язані з прийняттям рішень: підприємець, який веде пошук можливостей удосконалення підприємства; ліквідатор порушень у діяльності підприємства; розповсюджувач ресурсів; відповідальний за переговори, які веде підприємство [22. с 234].

Спеціалісти в галузі управління виділяють чотири групи якостей управлінця, що характеризують його в сучасних умовах:

професійно-ділові (висока професійність, уміння володіти стратегічним та тактичним менеджментом, здатність генерувати корисні ідеї, здатність приймати нестандартні управлінські рішення та нести відповідальність за них, прагнення до професійного зростання, підприємливість, авторитетність, здатність розумно ризикувати та здійнювати антикризове управління тощо);

адміністративно-організаційні (оперативність, гнучкість стилю управ-ління, уміння стимулювати та викликати ініціативу, доводити справу до логічного завершення, послідовність, внутрішній контроль, уміння фор-мувати єдину команду та використовувати знання підлеглих, здатність делегувати повноваження, уміння організовувати час тощо);

соціально-психологічні (психологічна компетентність, управлінська культура, розум, лідерські здібності, уміння керувати своєю поведінкою і регулювати свій психічний стан, колегіальність, толерантність, оптимізм, уміння керувати конфліктами, інтелектуальність, риторичні здібності, стресостійкість, почуття гумору, уміння створювати свій імідж тощо);

моральні (патріотизм, національна свідомість, державницька позиція, інтелігентність, людяність, порядність, почуття обов'язку, громадянська позиція, чесність, доброзичливість та ін.).

В ринкових умовах управлінець - це людина, яка готова йти на ризик, новаторство, примноження багатства; регулює процес створення чого-небудь нового, яке має цінність; приймає на себе фінансову, моральну та соціальну відповідальність; отримує грошовий дохід та особисте задоволення досяг-неннями.

Об'єктивність процесів управління вимагає поділу управлінської праці. При цьому слід виділити горизонтальний поділ (призначення конкретних менеджерів для керівництва підрозділами) і вертикальний (координація упра-влінської роботи).

Управління (менеджмент) у широкому розумінні становить цілесп-рямовану координацію суспільного процесу відтворення, який включає управління людьми, матеріалами, фінансами.

Управління аграрним виробництвом (аграрний менеджмент) може бути визначений як діяльність з організації й координації виробництва на сільськогосподарських підприємствах з метою одержання зростаючого прибутку в довгостроковому періоді, а також досягнення інших специфічних для кожного власника підприємства чи менеджера цілей. Він може розглядатися і як комбінація окремих складових діяльності підприємства - виробництва, комерційної діяльності, фінансів, маркетингу, управління трудовими ресурсами [11. c 18].

Одна з найважливіших функцій управління - створювати умови, необхідні для подальшого успішного функціонування підприємства. Тому на підприємствах західних країн основним принципом і орієнтиром менеджменту є не максимізація прибутку на даний момент, а успішне елімінування впливу ризикованих ситуацій у довгостроковому періоді. Діяльність підприємства повинна приносити такий прибуток, який дозволив би акумулювати достатню кількість коштів, що утворюють реальну можливість долати імовірні ризики у майбутньому.

Основними ознаками управління як виду професійної діяльності є наступні: первинним моментом організації управління та його забезпечення є людина, її потреби, цінності, установки, мотиви. Це відображається в управлінні внутрішніми процесами діяльності людей на підприємстві, а також у зовнішньому соціально-економічному середовищі; пріоритет еко-номічних принципів управління; професіоналізм менеджера як одна з головних вимог; гнучка організація управління, здатність швидко перебудовуватися відповідно до змін зовнішнього середовища; комплекс нових вимог до менеджерів: підприємливість, комунікабельність, упевненість [11. с 10.].