Размещено на http:/mego.info

Кабінет міністрів України

Національний університет

біоресурсів і природокористування України

Курсова робота

з дисципліни "Аграрне право"

"Контрактація як один із договорів на реалізацію сільськогосподарської продукції"

2012

Зміст

договірний реалізація сільськогосподарський контрактація

• Вступ
• 1. Договірні форми реалізації сільськогосподарської продукції
• 2. Характеристика договору контрактації сільськогосподарської продукції
• 2.1 Поняття договору про закупівлю сільськогосподарської продукції
• 2.2 Сторони в договорі контрактації
• 2.3 Предмет договору контрактації
• 3. Виконання договору контрактації сільськогосподарської продукції
• 3.1 Зміст договору контрактації
• 3.2 Відповідальність сторін за невиконання зобов'язань
• Висновки
• Список використаних джерел

Вступ

Актуальність питання, поставленого в курсовому проекті полягає в тому, в умовах активізації підприємницької діяльності аграрних товаровиробників, реформуванням аграрного сектора економіки, великого значення набувають договори в сфері реалізації сільськогосподарської продукції. Для нашої держави договір контрактації є основною формою закупівлі сільськогосподарської продукції, а сільськогосподарське виробництво займає чільне місце у економіці країни. Тому, від належного правового регулювання цих відносин залежить стан продовольчої безпеки України, оскільки недостатня її кількість може мати непередбачувані соціальні та економічні наслідки.

Здійснення збуту (продажу) вироблених і виготовлених продуктів харчування та сільськогосподарської сировини становить собою, по-перше, реалізацію виробником належного йому права власності на цю продукцію, реалізацію його права розпорядження нею; по-друге, організація збуту (продажу) своєї продукції є проявом його права на підприємницьку діяльність; по-третє, раціональна організація збуту (продажу) продукції забезпечується одержання її власником відповідного прибутку (доходу), без чого виробничо-господарська діяльність була б недоцільною і непотрібною.

За договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити і передати заготівнику такої продукції у власність, повне господарське відання або оперативне управління вироблену ним продукцію в зумовлені договором строки в кількості і асортименті, передбачених цим договором, а заготівник зобов'язується сприяти виробнику у виробництві ним сільгосппродукції, прийняти і оплатити її за обумовленими цінами.

Об'єктом дослідження виступає договір контрактації сільськогосподарської продукції, його значення і роль в українському законодавстві.

Предметом дослідження виступають норми чинного аграрного, господарського та цивільного законодавства та інші нормативно-правові акти щодо договору контрактації.

Мета курсової роботи полягає в тому, щоб на основі методів аналізу теоретико-методологічних засад, співставлення та компаративістського, дослідити всі властивості договору контрактації сільськогосподарської продукції, його зміст, права, обов'язки та відповідальність сторін за невиконання договору контрактації сільськогосподарської продукції.

Відповідно до поставленої мети, головними завданнями роботи є наступні:

- Дослідження поняття та суті договору контрактації;

- Вивчення змісту, права та обов'язків сторін договору контрактації сільськогосподарської продукції;

- Виявлення проблем у законодавчому регулюванні даного виду договору.

При написанні роботи використовувались праці вітчизняних вчених у галузях аграрного, цивільного та господарського права. Зокрема, Харитонова Є.О., КрупкИ Ю. М., Підопригори О.А., Погрібного О.О., Жушмана В. П., Панченка М.І., Шевченка Я. М., Борисової В. І., Дзера О.В., Несинової С. В., Вінник О. М., а також праці багатьох інших вчених.

Робота складається із вступу, трьох розділів, п'яти підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків.

1. Договірні форми реалізації сільськогосподарської продукції

Забезпечення населення продовольством, а переробних підприємницьких товариств необхідною сировиною у значній мірі залежить від чітко налагодженої системи договірних відносин із закупівлі сільськогосподарської продукції у її виробників, які можуть самостійно реалізовувати останню за договорами через біржі, заготівельні та посередницькі організації.

Договір виступає правовою формою регулювання економічних відносин за участю аграрних товаровиробників. Вона застосовується при здійсненні господарської та іншої діяльності виробників аграрної продукції у відносинах з державними, кооперативними і приватними партнерами. Загальне поняття договору передбачено ст. 626 ЦК України, згідно з якою договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір у сільському господарстві можна визначити як правовідношення між двома або більше суб'єктами аграрного господарювання, змістом якого є їхні договірні майнові зобов'язання діяти певним чином: передавати і приймати сільськогосподарську продукцію, виконувати роботу, надавати послуги.

Питання про договори в сільському господарстві є одним зі спірних і проблемних у науці аграрного права, але в будь-якому разі слід мати на увазі, що аграрно-правові договори є предметом саме аграрного права. Проте нормативне-правове регулювання договірних відносин в аграрному секторі економіки в сучасних умовах забезпечено значною мірою ЦК України, норми якого поширюються в рівному ступені на договірні відносини в будь-якій сфері, а також ГК України, тобто всі аграрно-правові договори підпорядковуються загальним правилам цивільного та господарського законодавства. Аграрне право в свою чергу визначає особливості їх правового регулювання. Особливості договірних відносин сільськогосподарських підприємств виявляються в кожному структурному елементі договору (суб'єкти, предмет, зміст та ін.).

Щоб досягти як практичної, так і наукової мети в аграрному праві провадиться класифікація договорів у сільському господарстві за певними ознаками. При цьому треба брати до уваги, що сама галузь аграрного права є самостійною комплексною галуззю, тому з одного боку, загальні положення про правочини та їх різновид - договори, містяться в цивільному законодавстві, а правила про окремі специфічні договори в господарських відносинах зазнали свого правового регулювання в рамках господарського законодавства.

З іншого боку, специфіка відносин аграрного виробництва сама по собі та в поєднанні зі специфікою їх законодавчого регулювання зумовлює особливий підхід до визначення поняття, класифікації, змісту договорів у сільському господарстві.

Через це наука аграрного права не може не враховувати системи договірних зобов'язань за ЦК, який поділяє їх на договори: ті, що опосередковують перехід права власності; пов'язані з передачею майна у тимчасове користування; про виконання робіт; про надання послуг; про страхування; про кредитно-розрахункові відносини; про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Враховуючи специфіку аграрних відносин, договори у сільському господарстві поділяють на три основні групи. До першої групи належать такі договори: про спільну діяльність з виробництва певної продукції рослинництва та тваринництва; про спільну діяльність з виробництва, дорощування та відкормлювання молодняку худоби та птиці; на виробництво та переробку кормів для тваринництва; з фермерськими господарствами на виробництво продукції на землях цих господарств; інші договори про виробництво сільськогосподарської продукції. До другої групи належать аграрно-правові договори: про реалізацію сільськогосподарської продукції та товарів; про матеріально-технічне забезпечення; про фінансове забезпечення; інші договори про реалізацію продукції та постачання. До третьої групи означених документів відносять договори: про агрохімічне обслуговування сільськогосподарських підприємств; про виконання меліоративних робіт; про ремонт техніки та її технічне обслуговування; про виконання інших підрядних робіт; про надання наукових послуг аграрним підприємствам; договори з банківськими установами та інші договори про надання різноманітних послуг. Окрему групу складають договори про виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських та технологічних робіт у сфері сільського господарства тощо.

У спеціальній літературі пропонується така система договорів на реалізацію сільськогосподарської продукції: договір контрактації сільськогосподарської продукції; договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції; договір комісії; договір міни. Але щодо такої системи побудови договірних зобов'язань мають бути зроблені певні застереження: по-перше, контрактація за ЦК України розглядається як різновид купівлі-продажу; по-друге, за власною природою договір комісії безпосередньо не сприяє реалізації сільськогосподарської продукції, а лише опосередковує її в майбутньому, оскільки за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один чи декілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Забезпечення потреб у продукції сільського господарства для бюджетної сфери, формування державного резервного та елітного насіннєвих фондів і генетичного фонду у тваринництві здійснюється через державний контракт. Виробники сільгосппродукції самостійно розпоряджаються своєю продукцією, реалізуючи її за державними контрактами та іншими договорами через біржі, торгові та контрактові будинки, заготівельні та посередницькі організації, товарні ринки тощо. Так, закупівля сільськогосподарської продукції за державні кошти може здійснюватися шляхом таких процедур: відкритих торгів; торгів з обмеженою участю; двоступеневих торгів; запиту цінових пропозицій (котирувань); закупівлі в одного постачальника. Договір про закупівлю набуває чинності з моменту його підписання замовником та виконавцем -- визначеним переможцем закупівлі. Договір укладається тільки в письмовій формі. Зокрема, заставні закупівлі зерна згадуються в Указі Президента України "Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва т а розвитку ринку зерна", яким передбачено подолання негативних наслідків сезонних і кон'юнктурних коливань обсягів продажу і цін на зерно і хлібопродукти шляхом впровадження механізму заставних закупок зерна, який передбачає закупку зерна у сільськогосподарських товаровиробників в сезон збирання за заставними цінами та гарантування їм права наступного продажу цього зерна за ринковими цінами в разі перевищення заставних цін за умови відшкодування вартості зберігання такого зерна, а також кредитування заставних закупок зерна, а починаючи з 2001 р. -- їх бюджетне фінансування.