Размещено на http:/mego.info

Размещено на http:/mego.info

Миколаївський національний аграрний університет

Ресурсне забезпечення виробництва сільськогосподарської продукції в аграрному секторі економіки

Безп'ята І.В.

Анотація

В статті проаналізовано сучасний стан та проблеми ресурсного забезпечення аграрного сектору економіки в країні. Досліджено питання використання земель сільськогосподарського призначення, формування і застосування трудового потенціалу сільських територій, технічного забезпечення аграрного сектору. На основі проведеного аналізу визначено пріоритетні напрями та шляхи підвищення ефективності використання ресурсного потенціалу аграрного сектору. Для покращення економічного стану аграрного сектору економіки країни необхідна загальна та регіональна державна підтримка вітчизняного сільськогосподарського виробника, стимулювання його діяльності.

Ключові слова: ресурний потенціал, сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства, господарства неселення, земельні ресурси, сільськогосподарські угіддя, трудові ресурси, технічне забезпечення.

Постановка проблеми. Величина ресурсного потенціалу визначається наявністю і співдношенням кількісних та якісних характеристик трудових, земельних, біологічних і матеріально-технічних ресурсів. Вони технологічно поєднані між собою в процесі виробництва і становлять цілісну інтегровану систему, яка повинна постійно розвиватися та удосконалюватися під впливом науково-технічного прогресу. Україна має потужний природно-ресурсний потенціал для розвитку аграрного сектору економіки, сприятливі кліматичні умови, що створює можливості для виробництва високоякісної сільськогосподарської продукції, забезпечення продовольчої безпеки держави, позиціонування країни на світовому ринку продовольства, а також сталого соціально-економічного розвитку сільських громад.

Але на даний час ефективний розвиток аграрного сектору в Україні потребує змін у використанні її ресурсної бази, впровадженні ресурсозберігаючих інноваційних високопродуктивних технологій сільськогосподарського виробництва, для забезпечення виробництва високоякісної та конкурентоспроможної на внутрішньому і зовнішньому ринках сільськогосподарської продукції та продовольства. Раціональність і максимальна ефективність використання задіяних у процесі сільськогосподарського виробництва ресурсів, є необхідною передумовою досягнення збалансованості інтересів суспільства за соціальним, економічним та екологічним критеріями, а також фундаментом забезпечення національних пріоритетів у розвитку аграрного сектору, зокрема, досягнення продовольчої безпеки, успішної експортної політики, цілей дохідності сільськогосподарських товаровиробників і забезпечення соціально орієнтованої державної аграрної політики.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченню проблем щодо формування і використання ресурсного потенціалу аграрного сектору економіки присвячені праці багатьох науковців, серед яких В.Г. Андрійчук, І.Ф. Баланюк, О.В. Бори сова, О.М. Вишневська, П.І. Гайдуцький, О.Ю. Єрмаков, В.Я. Месель-Веселяк, О.М. Онищенко, Г.М. Підлісецький, П.Т. Саблук, О.В. Ульянченко, М.М. Федоров, В.С. Шиян, О.В. Шкільов, В.В. Юрчишин та інші.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Водночас, окремі питання щодо використання та створення оптимального, збалансованого за структурою ресурсного потенціалу агроформувань з урахуванням їх особливостей, потребують подальших досліджень.

Мета статті. Метою даної статті є аналіз рівня забезпеченості сільськогосподарських товаровиробників виробничими ресурсами (земельними, трудовими, технічне забезпечення) забезпечення якими дозволить підвищити ефективність господарської діяльності і обґрунтування основних напрямків раціонального залучення і використання ресурсного потенціалу аграрного сектора економіки України в умовах ринку.

Виклад основного матеріалу. Забезпечення рентабельного сільськогосподарського виробництва та підвищення рівня продовольчої безпеки країни залежать від наявності, ефективності використання і відтворення ресурсного потенціалу сільськогосподарських товаровиробників. Однією з особливостей функціонування сучасних агро- формувань є кількісна, якісна та структурна недосконалість їх ресурсних потенціалів, зумовлена великими втратами ресурсів у процесі здійснення аграрної та земельної реформ і складним фінансовим становищем господарств [3].

В агарному секторі економіки працюють різні типи підприємств, умовно, які можна поділити на: сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства, господарства населення:

-- сільськогосподарські підприємства -- це підприємства, які працюють, головним чином на орендованій землі та орієнтовані на товарне виробництво. До цієї категорії можна віднести акціонерні компанії та товариства з додатковою відповідальністю, приватні компанії, що їх контролює підприємець-власник приватних активів, тощо. В 2014 році ця категорія налічує близько 11 тис. підприємств, включаючи малі форми господарювання, що здійснювали господарську діяльність в звітному році, і вони працюють на приблизно 60% землі сільськогосподарського значення (до 1990 року ця категорія господарств обробляла майже 95% земель);

— фермерські господарства є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону. На даний час ця категорія налічує 32 тис. фермерських господарств в тому числі великих -- 812, які обробляють до 8% землі сільськогосподарського призначення;

— господарства населення -- домогосподар- ства, що здійснюють сільськогосподарську діяльність як з метою самозабезпечення продуктами харчування, так і з метою виробництва товарної сільськогосподарської продукції. До цієї категорії виробників віднесені також фізичні особи-під- приємці, які проводять свою діяльність у галузі сільського господарства. В 2014 році коло господарств населення налічувало близько 5,3 млн. домогосподарств, що обробляє 30% землі сільськогосподарського призначення.

Природно-ресурсний потенціал сільського господарства України представлений земельними, водними, кліматичними і біологічними ресурсами. Серед них найважливіше значення має земля, що є основним засобом виробництва в сільському господарстві. Протягом останніх десятиліть розвиток цієї галузі відбувався саме на основі максимального залучення до виробництва земельних ресурсів.

Україна володіє значними земельними ресурсами. Станом на кінець 2014 року її земельний фонд складає 60,3 млн. га, або майже 6% території Європи. Зокрема, сільськогосподарські угіддя в структурі земельного фонду країни становлять 70,8%, ліси - 17,6%, води - 4,0%.

На кінець 2014 року в Україні налічується 41,5 млн. га сільськогосподарських угідь. У ході земельної реформи було проведено роздержавлення земель на площі 27,5 млн. га. Близько 7 млн. громадян отримали сертифікати на право на земельну частку (пай), 96% сертифікатів замінені Державними актами на право приватної власності на земельну ділянку. Формуються принципово нові земельні відносини, в основі яких знаходиться приватна власність на землю.

На базі оренди земель створені аграрні формування ринкового спрямування. В останні роки відбувається зменшення площ ріллі в сільськогосподарських підприємствах і збільшення їх у фермерських господарствах та господарствах населення [5]. Якщо в сільськогосподарських підприємствах на кінець 2000 року площа ріллі становила 26,7 млн. га, фермерських господарствах - 1,1 млн. га і господарствах населення - 4,4 млн. га, то на кінець 2014 року відповідно 19,3 млн. га, 3,9 млн. га і 11,8 млн. га (табл. 1).

Таблиця 1 Загальна земельна площа та розподіл сільськогосподарських угідь за землевласниками та землекористувачами на кінець 2014 року, тис. га

Показники

Загальна земельна площа

Усі сільськогосподарські угіддя

З них

рілля

сіножаті

пасовища

Усього земель

60354,9

41511,7

32531,1

2407,3

5441,0

Землі сільськогосподарських підприємств і громадян

37717,1

36417,6

31066,9

1573,7

2852,3

у тому числі

- землі сільськогосподарських підприємств

21258,2

20548,9

19293,4

394,9

658,7

з них

державних

1128,8

943,6

780,7

33,1

95,1

недержавних

20129,4

19605,3

18512,7

361,8

563,6

- землі громадян

16458,9

15868,7

11773,5

1178,8

2193,6

Землі користувачів інших категорій

22637,8

5094,1

1464,2

833,6

2588,7

Більшість сільськогосподарських товаровиробників не дотримуються науково обґрунтованих сівозмін та ґрунтозахисних технологій. Для вирощування сільськогосподарських культур не вноситься потрібна кількість органічних і мінеральних добрив, що призводить до виснаження ґрунтів, зниження їх родючості та посилення деградації. Сільськогосподарська освоєність земель перевищує екологічно обґрунтовані норми. За даними Держземагенства розораність сільськогосподарських угідь в Україні на кінець 2014 року становила 78%, а в окремих областях - до 90%, що є небезпечним явищем, особливо з огляду на наявність значних площ еродованих земель. Надмірна розораність території призводить до щорічного збільшення еродованих площ на 80-90 тис. гектарів. Частка сільськогосподарських угідь, які зазнають згубного впливу водної ерозії складає понад 30%, дефляційно-небезпечними є половина орних земель країни. Екологічний стан значних площ сільськогосподарських земель - незадовільний, зокрема площі кислих ґрунтів займають 10,4 млн. га (25,0%), солонцюватих (середньо- і сильно-) та 35 засолених - 4,7 млн. га (11,3%), перезволожених і заболочених - 3,9 млн. га (9,4%), кам'янистих -- 5,4 млн. га (13,0%).

Ефективне й екологобезпечне використання біокліматичного потенціалу та природної родючості земель є визначальним стратегічним чинником виробничої діяльності людини в сільському господарстві. Родючість земель легше втратити, ніж відновити. До того ж останнє потребує значних зусиль, коштів, ресурсів, часу.