Размещено на http:/mego.info

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Юридичний факультет

Кафедра трудового аграрного та екологічного права

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ АКТИ, ЯК ДЖЕРЕЛА ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Виконала: студентка

групи ЮРД-25с

Костик Соломія Олегівна

Науковий керівник:

Вісьтак Марія Ярославівна

Львів-2014

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО АКТА, ЯК ДЖЕРЕЛА ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА

1.1 Поняття міжнародно-правового акта, як джерела екологічного права та його місце у системі права України

1.2 Класифікація міжнародно-правових актів, як джерел екологічного права

2. ХАРАКТЕРИСТИКА МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ АКТІВ В СФЕРІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

2.1 Міжнародно-правові акти щодо зміни клімату

2.2 Міжнародно-правова охорона біологічного різноманіття

2.3 Міжнародно-правові акти у сфері безпеки поводження з небезпечними та радіоактивними відходами

3. ДВОСТОРОННІ МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ, ЯК ДЖЕРЕЛА ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. На сьогоднішній день Україна перебуває на шляху становлення та розвитку демократичної, правової держави, у якій гарантуються права та свободи людини та громадянина і здійснюється захист цих прав. Україні, як молодій державі, потрібно брати приклад з вже розвинутих держав, щоб законодавство нашої держави відповідало міжнародним стандартам.

Охорона навколишнього середовища - це одна із найбільш актуальних проблем сучасного суспільства. У системі факторів, що забезпечують гармонійне поєднання інтересів охорони навколишнього середовища і сталого розвитку суспільства, міжнародне право займає особливе місце.

Необхідність міжнародно-правового регулювання зумовлена тим, що природа не визнає державних кордонів. Забруднення повітря і водних ресурсів, зокрема світового океану, має транскордонний характер.

Важливу роль у регулюванні відносин у сфері довкілля відіграють джерела міжнародного права, зокрема, міжнародні договори. На формування сучасного національного екологічного законодавства значною мірою впливають норми міжнародно-правових актів, які спрямовані на подолання глобальних екологічних проблем.

Науковий внесок у розвиток питання міжнародно-правового акта, як джерела екологічного права зробили такі вчені як А.О. Андрусевич, Г.І. Балюк, П.О. Гвоздик, Т.Р. Короткий, С.М. Кравченко, М.В. Краснова, Н.Р. Малишева, П.Д.Пилипенко, Т.П. Шевчук, Ю.С. Шемшученко.

Мета. Визначення місця міжнародно-правових актів, які є джерелами екологічного права України, в системі права України та їх ролі у регулюванні відносин у сфері охорони довкілля.

Для досягнення даної мети потрібно вирішити наступні завдання:

- визначити поняття міжнародно-правового акта;

- проаналізувати співвідношення міжнародно-правових договорів, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, та національного законодавства;

- визначити види міжнародно-правових актів;

- дослідити значення актів міжнародних організацій як джерел екологічного права України;

- дослідити значення двосторонніх договорів, як джерел екологічного права України;

Об'єкт дослідження. Міжнародно-правові акти в системі джерел екологічного права України.

Предмет дослідження. Належність міжнародно-правових актів до джерел екологічного права України.

Методи дослідження. У процесі дослідження було використано такі методи як, формально-юридичний та системно структурний. А також методи аналізу та порівняння.

Структура курсової роботи. Робота складається зі вступу, 3 розділів, висновку і списку використаних джерел.

1. ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО АКТА, ЯК ДЖЕРЕЛА ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА

1.1 Поняття міжнародно-правового акта, як джерела екологічного права та його місце у системі права України

міжнародний право екологічний клімат

Однією із найбільш актуальних проблем сучасного суспільства є охорона навколишнього середовища.

У системі факторів, що забезпечують гармонійне поєднання інтересів охорони навколишнього середовища і сталого розвитку суспільства, міжнародне право займає особливе місце.

Необхідність міжнародно-правового регулювання зумовлена тим, що природа не визнає державних кордонів. Забруднення повітря і водних ресурсів, зокрема світового океану, має транскордонний характер. Проблеми зміни клімату, руйнування озонового шару є глобальними. Деякі унікальні природні комплекси та території й об'єкти, які особливо охороняються, охоплюють декілька держав, що потребує координації їх зусиль. [19, 8]

Важливу роль у регулюванні відносин у сфері довкілля відіграють джерела міжнародного права, зокрема, міжнародні договори. На формування сучасного національного екологічного законодавства значною мірою впливають норми міжнародно-правових актів, які спрямовані на подолання глобальних екологічних проблем. [24, 312]

Варто наголосити, що формування права навколишнього середовища у світовому масштабі почалося з міжнародної Конференції з охорони природи в Берні у 1913 р., в якій брало участь 29 країн і де відбулася широка дискусія щодо необхідності захисту природи від впливу суспільства та об'єднання зусиль держав у цій діяльності. Україна ж почала створювати своє власне право навколишнього середовища з проголошенням незалежності. Україна ратифікувала цілу низку міжнародних договорів у сфері охорони навколишнього середовища (є стороною близько 100 міжнародно-правових актів універсального (глобального), регіонального та двостороннього характеру), взяла на себе зобов'язання по виконанню міжнародних проектів у Карпатах і дельті Дунаю, була ініціатором розробки і підписання Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат (Київ, 2003 рік).[24, 312]

Науковий внесок у розвиток питання міжнародно-правового акта, як джерела екологічного права зробили такі вчені як А.О. Андрусевич, Г.І. Балюк, П.О. Гвоздик, Т.Р. Короткий, С.М. Кравченко, М.В. Краснова, Н.Р. Малишева, П.Д.Пилипенко, Т.П. Шевчук, Ю.С. Шемшученко.

Тепер, нам потрібно з'ясувати, яке ж місце займають міжнародно-правові акти в системі права України.

Україна як демократична правова держава визнає пріоритет міжнародного права над національним. Тому вона, суб'єкт міжнародних відносин, зобов'язана дотримуватись норм і принципів міжнародного права.

Звернемося до Основного Закону України. У ст. 9 Конституції України [1,20] вказується, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законодавство про охорону навколишнього природного середовища конкретизує дану норму Основного Закону. Зокрема, у ч. 2 ст. 71 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» зазначається, що якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про охорону навколишнього природного середовища, то застосовуються правила міжнародного договору. Тобто після ратифікації міжнародно-правового акту у сфері довкілля, його норми матимуть вищу юридичну силу порівняно із нормами законодавства України (крім Конституції України). [24, 313]

Застосування цих статей дозволяє розширювати та збагачувати національне екологічне законодавство за рахунок норм міжнародного права, які містять у собі досягнення міжнародного співтовариства у вирішенні політичних, економічних, соціальних та екологічних проблем, у тому числі шляхом врахування їх системного зв`язку [20, 10]. Через укладання міжнародних договорів, імплементацію їх у національне законодавство Україна гармонізує своє екологічне законодавство не тільки з міжнародно-правовою системою у галузі охорони довкілля, а й з національними правовими системами окремих країн світу [16, 64].

Отже, міжнародні договори є пріоритетними порівняно з нормами національного законодавства. Зрозуміло, що реалізація міжнародно-правових норм здійснюється найкращим чином, коли вони імплементовані в національне законодавство. Але, незалежно від того, чи законодавець вчасно вніс зміни до законодавства про довкілля у зв'язку із ратифікацією міжнародного договору, норми національного законодавства встановлюють при правозастосуванні пріоритет на користь міжнародних договорів, надаючи їм при цьому вищу юридичну силу в ієрархії законодавства України по відношенню до інших нормативно-правових актів у сфері екологічного права.

Професор Ю.С. Шемшученко зазначає, що Україна не є байдужою й до тих міжнародних договорів, які не є ратифіковані парламентом. Це зумовлено конституційним визнанням Україною загальновизнаних принципів і норм міжнародного права (ст. 18 Конституції України) [24, 34]. Отже, відповідні принципи і норми міжнародного права навколишнього середовища також є джерелами екологічного права України [24, 35].

Щодо самого визначення міжнародного договору, то воно міститься у Віденській конвенції про право міжнародних договорів 1969 року. Відповідно до п. а) ч. 1 ст. 2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року договір визначається як міжнародна угода, укладена між державами в письмовій формі і регульована міжнародним правом, незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, двох чи кількох зв'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування.

В українському законодавстві також міститься визначення міжнародного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про міжнародні договори України» 2004 року, де під міжнародним договором України розуміється укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб`єктом міжнародного права договір, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов`язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).

Важливим є також питання про співвідношення понять «міжнародний акт» та «міжнародний договір». Ці поняття не є абсолютно тотожними. Якщо звернутись до визначень цих понять, то можна прийти до висновку, що вони можуть відрізнятися.

В українській мові термін «акт» трактується по різному[14, 18-19]:

1) окремий прояв якої-небудь діяльності;

2) дія, подія, вчинок;

3) писаний указ, грамота, постанова державного, суспільного значення;

4) офіційний документ, протокол, запис про який-небудь факт. [15, 159]

У правознавстві цей термін використовується у декількох аспектах: «нормативно-правовий акт», «акт міжнародної організації», «акт органу державної влади», «правозастосувальний акт» тощо.

В загальному, термін «акт» розуміється як прояв діяльності, що фіксує наявність або відсутність певного факту.

Разом з тим, термін «міжнародний акт» тлумачиться як такий, що[14, 670-671]: