1) існує між народами, поширюється на них;

2) у ньому беруть участь представники різних країн, народів;

3) використовують для зв'язку між країнами, народами.

Підсумовуючи сказане вище, у широкому значенні міжнародний акт - це прояв діяльності різних держав, народів, їх представників, зусилля яких спрямовані на фіксацію фактів.

Щодо терміна «договір», то його тлумачення також не є однозначним. В український мові «договір» тлумачиться як [14, 310-311]: взаємне зобов'язання, письмова або усна угода про права та обов'язки між державами, установами, підприємствами та окремими особами.

Під міжнародним договором у правовій науці розуміють угоду між двома або декількома державами чи іншими суб'єктами міжнародного права щодо встановлення, зміни чи припинення їхніх взаємних прав та обов'язків у політичних, економічних чи інших відносинах відповідно до основних принципів міжнародного права. У практиці міжнародного співробітництва для позначення міжнародного договору крім терміна «договір» використовують і наступні терміни: «угода», «конвенція»,, «пакт», «регламент», «протокол», «хартія», «трактат», «статут» тощо. [15, 160]

Отож, ми можемо зробити висновок, що поняття «міжнародного договору» і «міжнародного акту» є відмінними за своїм змістом. Дані поняття можуть збігатися, але не обов'язково такий збіг буде наявний в кожному окремому випадку. Тому, потрібно розглядати термін «міжнародний акт» як родове поняття щодо терміна «міжнародний договір», який в свою чергу є видовим поняттям і ці терміни необхідно розрізняти. [15, 160]

Тепер, розглянувши поняття «міжнародно-правового акту», для кращого розуміння його змісту та його значення як джерела екологічного права, необхідно детально розглянути його ознаки.

Детальний аналіз ознак міжнародно-правового акту, як джерела екологічного права наводить у своїй статті «Поняття та ознаки міжнародно-правового акту як джерела екологічного права» Н. Шпарик.

Розглянемо деякі з них:

1. Необхідність міжнародно-правового регулювання охорони навколишнього середовища. Природними передумовами міжнародно-правового регулювання охорони навколишнього середовища є обмеженість ресурсів та просторових меж біосфери [13, 5].

2. Активна діяльність суб'єктів міжнародного права (держав та міжнародних організацій), яка в результаті взаємного волевиявлення матеріалізується у міжнародну домовленість у формі окремого документу. Ця ознака є загальною для всіх міжнародно-правових актів як джерел права. Міжнародно-правові договори - це і є один із видів домовленостей у формі окремого документу. З їх допомогою держави узгоджують між собою правила поведінки на міжнародному рівні, вирішують міжнародні проблеми. Щодо галузі охорони навколишнього середовища, то міжнародне співробітництво держав у цій сфері на сьогоднішній день, головним чином, відбувається в межах міжнародних організацій, які володіють необхідним інституційним, фінансовим та адміністративним потенціалом. Існування таких організацій є необхідністю та вимогою сучасності через потребу вирішення глобальних екологічних проблем [19, 129].

3. Особливе пріоритетне місце міжнародно-правових актів як джерел екологічного права у системі права України. Це спеціальна ознака. Згідно з ч. 2 ст. 71 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» якщо міжнародним договором, укладеним Україною, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про охорону навколишнього природного середовища, то застосовуються правила міжнародного договору. Тобто після ратифікації міжнародно-правового акту у сфері довкілля, його норми матимуть вищу юридичну силу порівняно із нормами законодавства України (крім Конституції України).

4. Міжнародно-правові акти як джерела екологічного права характеризуються стабільністю їх норм. Це забезпечує сталість міжнародного правопорядку.

5. Спеціальна процедура укладення міжнародних договорів та набуття чинності для конкретної держави - суб'єкта міжнародного права. Порядок укладання договору складається з послідовних стадій, до яких відносяться: стадія висловлення ініціативи на укладення договору, стадія складання тексту та його прийняття, стадія висловлення згоди держави на обов'язковість для неї договору. Договори вступають в силу після їх ратифікації певною кількістю держав. Ратифікація зобов'язує державу дотримуватись та виконувати положення договорів, конвенцій, які вона ратифікувала. Ратифікація (затвердження) -- акт міжнародного права, за допомогою якого держава, через свої компетентні органи, наділені повноваженнями укладати договори, виражає свою згоду взяти на себе зобов'язання в міжнародному плані на підставі відповідного договору. [23, 356]

6. Висока інтенсивність розвитку екологічного законодавства. Система природоохоронних норм, незалежно від того чи це національна чи міжнародна система, напрацьована практично за останні десятиліття, тим не менше накопичений значний об'єм нормативного матеріалу. [25, 316]

Проаналізувавши поняття та ознаки міжнародно-правового акту, як джерела екологічного права, ми можемо зробити висновок, що міжнародно-правові акти є важливим джерелом екологічного права України. Зокрема, результатом впливу міжнародно-правових актів на розвиток національного законодавства є, зокрема, прийняття Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки відповідно до рекомендацій Всеєвпропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття 1995 року.

Отже, міжнародно-правовий акт як джерело екологічного права - це такий документ (наприклад, конвенція, договір, декларація, угода, пакт, протокол, статут, спільна заява, хартія, меморандум, регламент, акт тощо), який містить правила, беззаперечно визнані державами, що є результатом взаємного волевиявлення і активної діяльності суб'єктів міжнародного права (держав та міжнародних організацій), спрямований на міжнародне врегулювання суспільних відносин у сфері охорони довкілля. [25, 317]

1.2 Класифікація міжнародно-правових актів, як джерел екологічного права

Звернемось до питання видів міжнародно-правових актів, які є джерелами екологічного права України. Насправді, серед науковців немає єдності щодо вирішення цього питання. І в юридичній літературі не існує єдиного підходу щодо класифікації джерел права, що пояснюється складністю досліджуваного питання. Пархоменко Н.М. зазначає, що проблема класифікації джерел права не обмежується науковим аналізом окремих джерел права, що регулюють відповідні відносини. Групування джерел права за видами є початком класифікації. Виокремивши групи джерел права за принципом схожості та відмінності, можна вибудувати відмінності цілісну систему джерел права. Отже, як вказує він, необхідно знайти такі ознаки, які будуть необхідними і достатніми для створення груп джерел права і відповідно для опису цілісної системи джерел права.

Науковець Пархоменко Н.В. зазначає такі критерії класифікації джерел права:

1) залежно від способу прийняття:

v формально-юридичні джерела, прийняті уповноваженими органами державної влади;

v прийняті на референдумі народом;

v акти, прийняті в порядку делегованої правотворчості та шляхом санкціонування;

2) залежно від рівня правового регулювання:

v на національні,

v регіональні (наднаціональні),

v міжнародні;

3) за предметом правового регулювання:

v джерела конституційного;

v трудового;

v цивільного права;

v тощо;

4) залежно від способу оформлення і форми зовнішнього вияву:

v на писані;

v неписані;

v формальні;

v неформальні;

5) залежно від комплексу критеріїв (за юридичною силою, соціальною значимістю, ступенем поширеності серед інших джерел права):

v первинні;

v вторинні. [21, 126]

В загальному, перелік джерел міжнародного права є закріплений на законодавчому рівні. А саме, у Статуті Міжнародного суду ООН в редакції від 16 вересня 2005 року, у ст.. 38. В ній зазначається: Суд, який зобов'язаний вирішувати передані йому спори на основі міжнародного права, застосовує:

а) міжнародні конвенції, як загальні, так і спеціальні, що встановлюють правила, що визнані державами, які є сторонами спору;

б) міжнародний звичай як доказ загальної практики, що визнається як правова норма;

в) загальні принципи права, визнані цивілізованими націями;

г) з застереженням, зазначеним в статті 59, судові рішення та доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів з публічного права різних націй визнаються в якості допоміжного засобу для визначення правових норм.[9]

Узагальнивши думки науковців, можна виділити наступні критерії для поділу міжнародно-правових актів, що є джерелами трудового права на види:

За сферою дії у просторі міжнародно-правові акти поділяються на:

· універсальні (акти Організації Об'єднаних Націй (ООН);

· міжрегіональні (акти міжнародних міждержавних об'єднань);

· регіональні (акти Ради Європи, акти Європейського союзу);

· двосторонні (наприклад, Угода про співробітництво в галузі охорони довкілля укладена урядом України з урядом Ізраїлю).

За суб'єктним складом міжнародно-правові акти поділяються на:

· міжнародні договори;

· рішення міжнародних організацій;

· рішення міжнародних судових органів.

За юридичною силою міжнародно-правові акти поділяються на:

· обов'язкові - це акти, які встановлюють певні зобов'язання, за невиконання яких передбачена відповідальність.

· рекомендаційні - не мають обов'язкового характеру.

За кількістю сторін міжнародно-правові акти поділяються на:

· односторонні;

· двосторонні;

· багатосторонні.

2. ХАРАКТЕРИСТИКА МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ АКТІВ В СФЕРІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

2.1 Міжнародно-правові акти щодо зміни клімату

Проблема зміни клімату є однією з найбільш актуальних глобальних проблем XXI сторіччя. За всю історію людства клімат нашої планети ніколи не змінювався так швидко, як тепер. Зміна клімату обумовлена, в значній мірі, діяльністю людини, і відобразиться вона на умовах її життя, маючи незворотній характер. [19, 224]

Згідно прогнозів провідних міжнародних наукових центрів з дослідження клімату, протягом наступного століття температура підвищиться на 2-5 градусів за Цельсієм. Такі темпи глобального потепління спричинять серйозні кліматичні зміни і різні екосистеми опиняться під загрозою зникнення.

Основною причиною зміни клімату є використання викопного палива та неефективне споживання енергії, що виробляється. Парникові гази, що утворюються внаслідок діяльності людини, викликають посилення парникового ефекту. Надмірна кількість газів, які утворюються в результаті діяльності ТЕЦ, транспорту, сільського господарства, промисловості, а також лісових пожеж, утримують сонячне тепло у нижніх шарах атмосфери, не даючи йому повертатись до космосу. Основні парникові гази це: двоокис вуглецю (СО2), метан (СН4), окис азоту (МОх), хлорфторвуглеці (СРС5). Кількість їх в атмосфері складає 3%, але навіть невелике збільшення їх концентрації може суттєво вплинути на клімату.

Як же вплине підвищення температури на зміну клімату на Планеті?

Перш за все, за оцінками вчених рівень моря піднявся на 10-25 см за останні 100 років. Він буде підніматись і далі внаслідок танення льодовиків: у цьому сторіччі, у кращому випадку, на 50 см, у гіршому -- на 95 см, навіть якщо викиди парникових газів стабілізуються. Це вплине на берегову смугу, естуарії, ріки і затоки, змінить їх мікробіологічний режим. Деякі території, зокрема острівні країни, можуть опинитися під водою (наприклад Мальдіви, Новий Орлеан чи Флорида).