2.3 Міжнародно-правові акти у сфері безпеки поводження з небезпечними та радіоактивними відходами

Усі живі організми створюють відходи у процесі своєї життєдіяльності. Людина та суспільство не є виключенням. Суспільство здавна намагається врегулювати питання поводження з відходами, проте на міжнародному рівні воно набуло актуальності лише у другій половині XX ст. у зв'язку із різким зростанням населення планети, науково-технічним прогресом і розвитком міждержавних зв'язків, зокрема міжнародної торгівлі. Особливу загрозу для довкілля та здоров'я людини складають небезпечні та радіоактивні відходи: їх виробництво, перевезення, переробка, видалення. [19, 309]

Правовий режим поводження з відходами - це система встановлених законодавством правових заходів, норм і правил, що визначають правові засади поводження з відходами з метою попередження негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини.

Основними принципами державної політики у сфері поводження з відходами є пріоритетний захист довкілля та здоров'я людини від негативного впливу відходів, забезпечення ощадливого використання матеріально-сировинних та енергетичних ресурсів, науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства щодо утворення та використання відходів з метою забезпечення його сталого розвитку. [17, 271]

Міжнародне право навколишнього середовища регулює особливе коло відносин, що виникають щодо небезпечних і радіоактивних відходів, -- головним чином, їх транскордонне переміщення та транскордонний вплив.

Центральними міжнародно-правовими актами, які регулюють поводження з небезпечними та радіоактивними відходами є:

v Об'єднана конвенція про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та про безпеку поводження з радіоактивними відходами;

v Базельська Конвенція про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видалення.

Верховна Рада України ратифікувала Базельську Конвенцію про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видалення 1 липня 1999 року.

Базельська конвенція -- це глобальний механізм контролю за транскордонним переміщенням небезпечних відходів. 150 країн світу ратифікували Базельську конвенцію (станом на квітень 2002), що свідчить як про гостроту проблеми транскордонного переміщення небезпечних відходів, так і про готовність міжнародного співтовариства вирішити її. Базельська конвенція встановлює механізм попереднього інформування та згоди на експорт, імпорт і транзит небезпечних відходів та заборону будь-якого транскордонного переміщення небезпечних відходів між державами-сторонами і не сторонами конвенції. Механізм контролю за транскордонним переміщенням небезпечних та інших відходів -- головна мета Базельської конвенції. [19, 312]

Відповідно до пункту 1 статті 2 цієї Конвенції, відходи - це речовини чи предмети, які видаляються, призначені для видалення чи підлягають видаленню, згідно з положеннями національного законодавства.[7]

Проблема відсутності необхідних адміністративних, правових, інституційних, фінансових та інших ресурсів для забезпечення реалізації конвенції у ряді країн, а також гостра необхідність врегулювати питання відповідальності за шкоду, заподіяну внаслідок незаконного руху відходів та їх неналежного використання, призвели до розробки додаткового протоколу до Базельської Конвенції -- протоколу про відповідальність та компенсацію за шкоду, заподіяну в результаті транскордонного перевезення небезпечних відходів та їх видалення (прийнятий 10 грудня 1999р.).

Верховна Рада України ратифікувала Об'єднану конвенцію про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та про безпеку поводження з радіоактивними відходами 20 квітня 2000 року.

Відповідно до статті 1 цієї Конвенції, ця Конвенція має наступні цілі:

І) досягти та підтримувати високий рівень безпеки поводження з відпрацьованим паливом та радіоактивними відходами у цілому світі шляхом зміцнення національних заходів та міжнародного співробітництва, включно, у належних випадках, з технічним співробітництвом у галузі безпеки;

ІІ) забезпечити, щоб на всіх стадіях поводження з відпрацьованим паливом та радіоактивними відходами були наявні ефективні засоби захисту від потенційної небезпеки з тим, щоб захистити окремих осіб, суспільство в цілому та навколишнє природне середовище від шкідливого впливу іонізуючих випромінювань зараз і в майбутньому таким чином, щоб потреби та сподівання нинішнього покоління задовольнялись без шкоди для можливості прийдешніх поколінь реалізувати свої потреби та сподівання;

ІІІ) запобігати аваріям з радіологічними наслідками та пом'якшувати їхні наслідки у тому випадку, якщо вони відбудуться на будь-якій стадії поводження з відпрацьованим паливом або радіоактивними відходами. [8]

Радіоактивні відходи - це радіоактивний матеріал у газоподібному, рідкому чи твердому стані, подальше використання якого не передбачається Стороною, що домовляється, чи фізичною або юридичною особою, чиє рішення визнає Сторона, що домовляється, і який контролюється в якості радіоактивних відходів в рамках положень законодавчого та регулюючого поля Сторони, що домовляється.(Стаття 2 Об'єднаної Конвенції)

Згідно з Об'єднаною конвенцією поводженням з радіоактивними відходами, є всі види діяльності, включаючи діяльність, пов'язану зі зняттям з експлуатації, що стосуються оперування, попередньої обробки, обробки, кондиціонування, зберігання чи захоронення радіоактивних відходів, за винятком перевезення за межами майданчика. Воно може також бути пов'язане зі скидами.

Об'єднана Конвенція базується на таких принципах: важливість інформування громадськості з питань безпеки поводження із відпрацьованим паливом та радіоактивними відходами; покладення остаточної відповідальності за поводження з радіоактивними відходами на державу; надання пріоритету захороненню відходів у державі їх походження, наскільки це сумісно з безпечним поводженням із такими матеріалами; суверенне право заборони імпорту радіоактивних відходів.

Об'єднана конвенція накладає загальні зобов'язання на держави -- підтримувати на мінімальному рівні виробництво радіоактивних відходів; забезпечувати ефективний захист окремих осіб, суспільства в цілому та довкілля; враховувати біологічні, хімічні й інші ризики, що можуть бути пов'язані з поводженням із відпрацьованим паливом і радіоактивними відходами; уникати дій, які мають обґрунтовано передбачувані негативні наслідки для прийдешніх поколінь, серйозніші від тих, що допускаються стосовно нинішнього покоління; не покладати надмірного тягаря на прийдешні покоління. [19, 318]

3. ДВОСТОРОННІ МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ, ЯК ДЖЕРЕЛА ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА

У міжнародному співробітництві з охорони навколишнього середовища Україна заявила про себе як активний учасник. Вона є членом ООН і відповідно приєдналася до роботи усіх природоохоронних організацій, які діють під егідою останньої. Україна є суверенною стороною багатьох міжнародних угод з питань екології, бере участь у міжнародних конвенціях, виконує міжнародні зобов'язання з охорони навколишнього середовища. Українська держава з перших днів незалежності активно співпрацює у міжнародних природоохоронних заходах щодо реалізації екологічних програм і проектів.

Міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього природного середовища посідає одне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі нашої держави. Україна підписала двосторонні міжнародні угоди і договори насамперед із сусідами: Білоруссю, Грузією, Молдовою, Росією, Словаччиною та Польщею. Меморандуми про взаєморозуміння щодо співробітництва в галузі охорони довкілля підписані з Австрією і Фінляндією. Угода про співробітництво в галузі охорони довкілля укладена урядом України з урядом Ізраїлю; про співробітництво в галузі ядерної безпеки і захисту від радіації -- з урядами Фінляндії, Австрії та Росії. Динамічно розвивається співробітництво в галузі охорони довкілля, національних парків і біорізноманіття, раціонального використання природних ресурсів, управління водними ресурсами, токсичними відходами, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи -- з Данією, Нідерландами, США. Міжнародне співробітництво в галузі ядерної та радіаційної безпеки здійснюється Україною з MATATE І Європейським Союзом, а також на двосторонній основі -- з США, ФРН, Канадою, Швецією та Японією. Україна підписала Меморандум про співробітництво урядів України та Канади з питань зміни клімату, а також Протокол про співробітництво з питань зміни клімату з Нідерландами і почала впровадження трьох спільних проектів. [18, 401]

Розглянемо деякі із цих угод:

v Меморандум про взаєморозуміння між Національним агентством екологічних інвестицій України та Міністерством довкілля, суші та моря Італійської Республіки щодо співробітництва у сфері зміни клімату, розробки проектів спільного впровадження та участі в міжнародній торгівлі викидами за Кіотським протоколом до Рамкової конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату.

Підписання цього Меморандуму відбулось 18 червня 2009 року. У статті 1 Меморандуму проголошена його мета: мета цього Меморандуму про взаєморозуміння полягає у створенні основи для співробітництва між Сторонами у сфері зміни клімату шляхом створення умов для регулярних двосторонніх консультацій на високому рівні та обміну інформацією, шляхом розвитку місцевих можливостей для діяльності, яка стосується реалізації проектів спільного впровадження (проекти СВ), шляхом стимулювання розроблення та реалізації проектів СВ в Україні відповідно до Статті 6 Кіотського протоколу та шляхом визначення можливих шляхів впровадження заходів за МТВ на основі статті 17 Кіотського протоколу.[10]

v Угода між Урядом України та Урядом Федеративної Республіки Німеччина про співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища.

Угоду було підписано 10 червня 1993 року. Відповідно до цієї угоди, Уряд України та Уряд Федеративної Республіки Німеччина сприятимуть співробітництву в галузі охорони навколишнього середовища та екологічної безпеки. Їх зусилля будуть спрямовані на вивчення небезпечного впливу на середовище і спільний пошук рішень для покращання стану довкілля, а також спільні пошуки рішень щодо проблем, пов'язаних з охороною та раціональним використанням природних ресурсів. Договірні Сторони підтримуватимуть розвиток скоординованих стратегій для регіональної та міжнародної екологічної політики з метою стабільного та екологічно спрямованого розвитку в Європі. У статті 2 Угоди вказані основні напрямки, за якими здійснюється співпраця, це зокрема:

· загальні та організаційні питання політики в галузі охорони навколишнього середовища та екологічної безпеки;

· економічні аспекти в галузі охорони навколишнього середовища та екологічної безпеки;

· екологічне право, включаючи регулювання і граничні нормативи Європейських Співтовариств;

· моніторинг навколишнього середовища, екологічні інформаційні системи;

· екологічна освіта та виховання;

· охорона живої природи та ландшафтів;

· збереження природних ресурсів;

· управління відходами;

· природозберігаючі екологічні технології. [11]

v Угода між Міністерством екології та природних ресурсів України та Міністерством навколишнього середовища та водних ресурсів Республіки Болгарія про співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів.