12

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРІЇ ПІДПРИЄМНИЦТВА, ЙОГО ЗМІСТ ТА ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ

1.1 Зміст підприємницької діяльності

1.2 Класифікація підприємств

РОЗДІЛ 2. ФОРМИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (ГОСПОДАРЮВАННЯ В АГРАРНІЙ СФЕРІ)

2.1 Порівняльна характеристика найбільш ефективних форм сільськогосподарських підприємств

2.2 Негативний вплив агрохолдингів на сучасний стан економіки в аграрному секторі України

РОЗДІЛ 3. ЕКОНОМІЧНА РОЛЬ ДЕРЖАВИ В РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА В СИСТЕМІ АПК УКРАЇНИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

підприємницька господарювання аграрна агрохолдинг

ВСТУП

Актуальність теми. Україна є країною аграрної промисловості, тому з найважливіших суспільних проблем є розвиток аграрного сектору. Саме визначення найбільш ефективної форми підприємницької діяльності та визначення економічної ролі держави в аграрній сфері є найважливішим питанням сьогодення.

Підприємництво є основа розвитку економіки, здійснення виробничої діяльності з фінансовою, моральною та соціальною відповідальністю.

В законі України «Про підприємництво» зазначено , що підприємець - це самостійний , господарюючий , статутний суб'єкт , який має право юридичної особи та здійснює виробничу і комерційну діяльність з метою одержання прибутку [16].

Аграрне підприємство -- це суб?єкт аграрних правовідносин, що самостійно володіє і розпоряджається відособленим майном, у комплексі якого основним засобом виробництва є природне тіло -- земля, що використовується ним для виробництва сільськогосподарської продукції (предмета його діяльності), а також переробки сировини рослинного і тваринного походження, виконання інших робіт і надання послуг для задоволення потреб побутового і соціально-культурного характеру як безпосередньо своїх працівників, так і працівників сфери обслуговування.

Проблема оцінки ефективності сільського господарства знайшла своє відображення в працях багатьох вітчизняних та зарубіжних учених економістів-аграрників, зокрема В. Андрійчука [5, 7], В. Галушко, С. Дем?яненка, Б. Брюмера [10], М. Гражданинової, Ц. Лермана [12], А. Лісітси, Т. Бабичевої [18]. У них розкрито теоретичні основи ефективності та методику визначення її показників. Використання наукового доробку цих учених забезпечує достовірність отриманих показників спеціальних досліджень ефективності.

Саме тому, на нашу думку, доцільно дослідити особливості аграрного сектору економіки та віднайти шляхи покращення підприємництва в аграрному секторі, а також визначити найкращу форму підприємницької діяльності.

Метою наукової роботи є дослідження особливостей і форм підприємництва в аграрному секторі економіки. Визначення ролі аграрного сектору в економіці України.

Для досягнення мети дослідження були поставлені наступні задачі :

дослідити різновиди підприємництва в аграрному секторі;

виокремлення найбільш ефективної форми господарювання в АПК.

проаналізувати проблеми та особливості підприємництва у аграрному секторі економіки України.

Об'єкт дослідження: підприємництво в аграрному секторі економіки.

Предметом дослідження є форми підприємницької діяльності АПК.

Методи дослідження. В процесі дослідження використано порівняльний метод та метод індукції.

Наукова новизна результатів дослідження полягає у тому, що порівняно найбільш ефективні сільськогосподарські підприємства.

Апробація результатів досліджень. Результати наукової роботи оприлюднені на одній студентській конференції.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРІЇ ПІДПРИЄМНИЦТВА, ЙОГО ЗМІСТ ТА ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ

1.1 Зміст підприємницької діяльності

Статтею 1 Закону України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р. підприємництво визначено як безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб?єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. Створення (заснування) суб'єкта підприємницької діяльності юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством.

Принципи підприємницької діяльності, тобто основні засади, на яких базується підприємництво, законодавче закріплені в ст. 5 Закону України «Про підприємництво».

До них належать:

- вільний вибір діяльності;

- залучення на добровільних засадах до підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб та громадян;

- самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів виготовленої продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

- вільний найом працівників;

- залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

- вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

- самостійне здійснення підприємцем юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Аграрні відносини являють собою особливу систему економічних відносин, що складаються в суспільстві щодо земельної власності, землекористування в сільському господарстві, а також з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання сільськогосподарської продукції. Їхня специфіка визначається тим, що головним та невідтвореним засобом виробництва агрокультури є земля.

Розподіл землі між класами і соціальними групами в різних економічних системах визначає характер аграрних відносин, що складаються в них, породжуючи часом гострі протиріччя в суспільстві. Вирішення протиріч здійснюється в ході еволюційного розвитку аграрних відносин, удосконалення землеволодіння та землекористування, знарядь праці, що застосовуються в сільському господарстві, поглиблення суспільного поділу праці, агропромислової інтеграції [19, с.138-140].

Існує багато визначень АПК, які характеризують сутність сільського господарства (див. табл.1.1).

Таблиця 1.1.

Вчені

Визначення

Ажнюк М. О.

Агропромисловий комплекс -- це певна сукупність галузей народного господарства, які здійснюють виробництво, переробку, зберігання і доведення до споживача сільськогосподарської продукції та постачають сільському господарству засоби виробництва [2, с.198].

Дорогунцов С. І.

АПК - це складний комплекс виробництва, що об'єднує різні галузі народного господарства [13, с.336].

Жушман В. П.

АПК - це міжгалузеве утворення, яке містить у своєму складі сільськогосподарські та інші галузі держави та функціонує на базі широкого застосування розвинутих та урегульованих нормами аграрного права інтеграційних та кооперативних зв'язків, охоплює виробництво сировини для сільськогосподарської та пов'язаної з неї галузей, їх матеріально-технічне забезпечення та обслуговування, усі стадії ведення та реалізації сільськогосподарської продукції та її переробки [15, с.14].

Мочерний С. В.

Аграрно-промисловий комплекс - сукупність галузей народного господарства, зайнятих виробництвом, переробкою, зберігання і доведенням до споживача сільськогосподарської продукції [21, с.586].

Чухно А. А.

Аграрно-промисловий комплекс -- це вертикально інтегрована і скоординована сукупність галузей і підприємств, зайнятих виробництвом продовольства, продуктів з сільськогосподарської сировини, їхнім зберіганням, переробкою і доведенням до споживача [27, с.267].

Отже, з вище сказаного можемо зробити наступні висновки, що АПК - це складова частина економіки, що містить у собі галузі, які підпорядковані аграрному праву.

До складу АПК входять такі основні сфери:

виробництво засобів виробництва для сільського господарства та його виробничого обслуговування;

власне сільське господарство;

збирання, заготівля, переробка, зберігання, транспортування сільськогосподарської продукції [9, с. 325].

Важливою сферою підприємницької діяльності в АПК є виробнича і соціальна інфраструктура: дорожньо-транспортне господарство, зв?язок, система зберігання продукції, інформаційне, консультативне забезпечення. Об'єкти інфраструктури функціонують у кожній із його сфер. У складі останніх виділяється соціальна інфраструктура: освіта, охорона здоров?я, житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування тощо. Їх розвиток поглинає ту частину працездатного населення, яке вивільняється з сільського господарства внаслідок його механізації і автоматизації. Розвиток підприємств соціальної інфраструктури разом із створенням малих і середніх підприємств по переробці продукції рослинництва і тваринництва забезпечує перетворення сільських населених пунктів у різновид міст.

Загальною передумовою успішної підприємницької діяльності в умовах агропромислової інтеграції є наявність відповідних ринкових інститутів. Серед них слід виділити існування різноманітних за організаційно-економічними характеристиками самостійних товаровиробників. Вони повинні мати можливість вільно використовувати належне їм майно, самостійно визначати виробничу програму, вибирати постачальників і споживачів, розпоряджатися прибутком.

У міру розвитку ринкових відносин формується ринок продовольчих товарів та засобів виробництва сільськогосподарського призначення. У цих умовах суб?єкти підприємницької діяльності повинні мати можливість самостійно або з участю посередників виходити зі своєю продукцією на постійно діючі ярмарки, аграрні біржі, де буде здійснюватися оптовий продаж продукції за цінами, які визначаються попитом і пропонуванням.

Спеціалізація сільського господарства -- це складний процес, що розвивається в різноманітних формах. Залежно від об'єкта спеціалізації розрізняють такі її три форми: територіальну, спеціалізацію аграрних підприємств і внутрішньогосподарську спеціалізацію [6, с.328].

Під територіальною спеціалізацією розуміють переважаюче виробництво тих чи інших видів сільськогосподарської продукції на певній території. Розрізняють чотири види територіальної спеціалізації -- зональну, мікрозональну, обласну і районну. Зональна спеціалізація характеризує виробничий напрям зони, і в Україні вона переважно вже склалася -- Полісся, Лісостеп, північний і центральний Степ, південний Степ, передгірні і гірські райони Карпат, передгірні і гірські райони Криму. Мікрозональна спеціалізація притаманна відносно невеликим ареалам у межах відповідних зон, де вирощуються певні культури, що не мають значного поширення в Україні.

Сформувалися, наприклад, мікрозони вирощування хмелю, південних конопель. Обласна і районна спеціалізація вказує, виробництво яких саме видів продукції є основним, переважаючим на цих територіях. Вона формується під впливом зональної й мікрозональної спеціалізації. Визначальним тут є географічне розташування згаданих адміністративних одиниць.

Спеціалізація аграрних підприємств -- це переважаюче виробництво в них відповідного виду (видів) продукції, для якого тут існують найсприятливіші природно-економічні умови. Ця форма спеціалізації розвиває і поглиблює територіальну спеціалізацію. Якщо в межах останньої можуть бути сприятливі умови для виробництва, скажімо, шести і більше видів продукції, то через внутрішньогосподарську диференціацію природно-економічного фактора в окремо взятому підприємстві можуть бути найкращі умови для виробництва лише частини видів продукції з усього їх переліку, притаманного для даної зони, мікрозони і т. д.