Размещено на http:/mego.info

Размещено на http:/mego.info

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Державний заклад

«Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»

Історичний факультет

Кафедра історії України

Курсова робота

за спеціальністю «Історія України»

Столипінська аграрна реформа та її проведення в Україні

Євдокимова Людмила Володимирівна

Луганськ 2013

Зміст

Вступ

Розділ 1. Передумови запровадження столипінської реформи

Розділ 2. П.А. Столипін та його політичне життя

Розділ 3. Столипінська аграрна реформа та її наслідки

Розділ 4. Причини невдачі столипінської аграрної реформи

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність дослідження. Однією з головних особливостей України, починаючи з другої половини минулого століття, стали аграрні перетворення: селянська реформа початку 60-х років ХІХ століття; столипінська реформа 1906-1914 років. Ці події свідчать нам про те, що вже прийшов час змін. Занедбанний та відсталий стан аграрного сектору в України, потребував реформ.

Щоб розібратися в причинах такого положення, ми повинні знати про такі події як: якою була Україна в ті часи; політичне та економічне становище; яким було життя селян.

Україна вступила в ХХ століття як складова частина Російської імперії з усіма притаманними цій країні проблемами - з напівкріпацьким режимом на селі і, отже, зі зростаючою необхідністю нових реформ, зволікання з якими робило неминучим революційний вибух.

Зміст цих реформ полягав у проведенні широких демократичних перетворень, але головне - в ліквідації поміщицького землеволодіння, в зміні суті землеволодіння, передачі всієї землі тим, хто її обробляє своєю працею. Таке спрямування селянства на весну 1906 року перетворилося у свідому програму. Цьому сприяло і масове складання наказів депутатами, які були обрані в Державну Думу.

Столипінська аграрна реформа дійсно стала однією з найважливіших подій в історії Російської імперії в цілому і в України, зокрема. Вона активно сприяла становленню капіталізму. Реформа була направлена на розчищення селянських земель від "слабких" на користь "сильних", щоб вирішити завдання первісного нагромадження на селі капіталу.

Проводячи історичну аналогію середньовічного минулого України з сьогоденням, ми бачимо, що в сучасних умовах на новому, більш цивілізованому рівні знов постали проблеми аграрного реформування села. Як і в минулому, нині зростає роль сільського господарства в економічному житті країни, кризове становище аграрного сектора економіки вимагає невідкладних заходів щодо його вирішення. Сільськогосподарські проблеми стали предметом уваги не тільки науковців, громадськості, але й державних органів влади. Це, насамперед, стосується прийняття Верховною Радою Земельного кодексу України.

Однак зростаючий інтерес до низки проблем, пов'язаних з введенням приватної власності на землю, деякі спроби їх вирішення наштовхуються на відсутність історичного досвіду, певних знань, наукової інформації, цілісних досліджень, які б об'єктивно відтворювали роль та значення аграрного реформування в історії України. Теоретичні та історичні обґрунтування проблем сільського господарства України відстали від практичних потреб часу. Це зумовлює необхідність наукового пошуку, нового осмислення національної історії України в контексті аграрної політики як складової суспільно-цивілізаційного розвитку.

Об'єктом дослідження є проведення аграрної реформи П.А. Столипіна на початку ХХ ст. в Україні.

Предметом дослідження є виявлення характерних рис аграрної реформи в Україні на фоні проведення останньої в Російській імперії, а також її економічні і соціально-політичні наслідки для українського селянства.

Хронологічні межі дослідження. Хронологічні рамки визначаються 1906 р., коли революційна ситуація в країні вимагала від уряду широких демократичних перетворень в аграрному секторі економіки і 1914 р., коли в зв'язку з початком І світової війни землевпорядкувальні роботи поступово скорочуються.

Географічні межі дослідження. Територіальні рамки визначаються 9 губерніями України - Волинською, Катеринославською, Київською, Подільською, Полтавською, Таврійською, Харківською, Херсонською та Чернігівською.

сільський аграрна реформа столипінська

Розділ 1. Передумови та перші кроки запровадження столипінської аграрної реформи

Під час революції 1905-1907 рр. і після неї ситуація в Українському селі залишалася дуже напруженою. Громада перестала бути опорою самодержавства на селі, посилювалося соціальне розшарування селян, між різними шарами виникали суперечності. Більша частина селян неухильно бідніла, до 80% селян були безземельними. Мали місце пережитки кріпосництва, що призвело до штучного аграрного перенаселення (у Східній Україні протягом 1860-1910 рр. сільське населення зросло на 86%, а площа орних земель - лише на 31%), а отже, до зменшення індивідуального селянського землеволодіння та зниження оплати праці. Була поширена система відпрацювань, перехід на грошову ренту здійснювався дуже повільно. Общинне землеволодіння охоплювало 40% дворів. Загалом в Україні селянам належав 91 млн.дес. надільної і 5,4 млн.дес власної землі, поміщики володіли 10,9 млн.дес. Практично всі землі були чересполосними, тобто наділ складався з багатьох частин, розташованих в різних місцях, що ускладнювало обробку. З-за бідноти культура сільського господарства в більшості господарств залишалася на дуже низькому рівні, з-за чого врожайність на селянських землях була набагато нижче, ніж на поміщицьких. Все це викликало виступи селян, які тривали і після революції. Царський уряд, який прагнув зберегти за поміщиками землі і панівну роль у державі, в той же час змушений був сприяти буржуазному розвиткові країни. Щоб відвернути селян від боротьби за поміщицькі землі, зміцнити в них відчуття приватної власності і сприяти розвиткові капіталізму руським шляхом, а також створити собі соціальну базу на селі в особі куркульства, оскільки селянська маса в цілому його опорою бути не могла, царський уряд вирішив здійснити нову аграрну реформу, головним провідником якої став Столипін.

Ще будучи саратовським губернатором, Столипін пропонував організувати широке сприяння створенню міцних індивідуальних селянських господарств на державних і банківських землях. Ці господарства повинні були стати прикладом для навколишніх селян, підштовхнути їх до поступової відмови від общинного землеволодіння. 27 серпня 1906 р. Столипін провів заходи з передачі Селянському банку частини державних і питомих земель для продажу селянам. Тим самим він приступив до виконання свого задуму. По суті, мова йшла про приватизацію частки державного майна. 5 жовтня видано указ про скасування деяких обмежень у правах селян. Цим указом були остаточно скасовані подушна подать, зняті деякі обмеження волі пересування селян, обрання ними місця проживання, скасований закон проти сімейних розділів, зроблена спроба зменшити свавілля земських начальників і повітової влади, розширені права селян на земських виборах. Ці заходи викликали заперечення з боку поміщиків, тому що вони боялися втратити свої землі. Але Столипін не допускав і думки про повну ліквідацію поміщицького землеволодіння. Інша справа - часткове його обмеження. В інтерв'ю кореспонденту газети "Волга" він заявив: "Ймовірно, великі земельні власності декілька скоротяться, навколо нинішніх поміщицьких садиб почнуть виникати численні середні і дрібні культурні господарства, настільки необхідні як оплот державності на місцях".

9 листопада 1906 року цар підписав підготовлений Столипіним указ, за яким кожен домохазяїн, що володів землею на общинному праві, міг в будь який час зажадати закріплення за собою в особисту власність належної йому частини землі. Домохазяїн, що закріпив у приватну власність землю, мав право вимагати від сільської громади звести її в одну ділянку - "відруб", а якщо селянин переносив на неї хату й переселявся туди, то така ділянка називалася "хутором".

Після обговорення й схвалення законопроекту Державною Радою, він був затверджений царем і став законом від 14 червня 1910 року. Якщо указ 9 листопада 1906 року давав селянам тільки можливість виходити з общин і закріпляти землю у приватну власність, то закон 14 червня 1910 року зробив цей вихід і перетворення всіх селян-общинників на приватних власників обов`язковим у тих сільських общинах, де небуло переділів з часу наділення землею і переходу на викуп. Нова аграрна політика передбачала здіснення трьох груп законів [3]:

1. Зруйнування общин й закріплення за селянами землю у приватну власність;

2. Насадження на селі хутірського і відрубного господарства;

3. Переселення селян.

Проводячи нову земельну політику, царський уряд насамперед зберігав у цілості всі поміщицькі землі і, по-друге, створював умови для збирання в руках куркульства селянських земель, бо значна частина селян, особливо бідняків, одержавши землю в особисту власність, не могла вести на ній господарство і змушена була продавати її куркулям. "Це, - писав В.І. Ленін - другий великий крок масового селянства над селянством в інтересах капіталізму. Це дуга поміщицька "чистка земель" для капіталізму".

Здіснення аграрної реформи було покладено на губернські повітові землевпорядкувальні комісії, що за своїм складом були поміщицько-чиновницькими. Оскільки малоземельні селяни розуміли, що руйнування общини й закріплення землі в особисту власність приведуть до повного розорення їх, і виступали проти цих заходів, царські власті здебільшого проводили реформу примусово.

У цілому по семи губерніях України (без Волині і Поділля) з 1906 року по 1 травня 1915 року вийшли з общини 468 тисяч дворів, які закріпили в особисту власність 2794 тисячі десятин землі, що становило 30,2 % від загальної кількості общинної надільної землі. По окремих регіонах з общини виділися: на Правобережжі - 48 % дворів, на Півдні - 45 % дворів, на Лівобережжі - 2,5 % дворів. В наслідок цього на Правобережжі і Полтавщині общинне землеволодіння зникло майже зовсім, на Чернігівщині стало переважати особисте землеволодіння, а на Півдні і Харківщині воно охоплювало близько половини сільських дворів [5].

Розділ 2. П.А. Столипін та його політичне життя

Мабуть, в історії нашої країни останнього сторіччя немає державного діяча, який би при житті сприймався й оцінювався настільки суперечливо і майже через сто років викликав не менш суперечливі оцінки. Мова йде про Петра Аркадійовича Столипіна.

Як свідчить нам біографія, Петро Аркадійович Столипін був нащадком старовинного дворянського роду. Великий спадковій поміщик (володів 7,5 гектарами землі). Закінчив природничий факультет Петербурзького університету. Потім була державна служба в Міністерстві внутрішніх справ (з 1884 р.), де йому довелося займатися і проблемами землеустрою. З 1899 року Петро Аркадійович стає повітовим, потім губернським очільником Ковенского дворянства. У 1902 році - губернатор Гродненської губернії, а з лютого 1903 р. по квітень 1906 року - губернатор Саратовської губернії.