Складовою частиною ринкових інститутів АПК є система виробничого обслуговування суб'єктів підприємництва за угодами з існуючими агросервісними підприємствами.

Внутрішньогосподарська спеціалізація являє собою подальший розвиток спеціалізації підприємства шляхом відокремлення виробництва окремих видів продукції або його технологічних стадій на окремих внутрішньогосподарських підрозділах -- бригадах, фермах, загонах, ланках, кооперативах. Наприклад, у господарствах можуть створюватися молочно-товарні ферми, свиноферми, рільничі, тракторно-рільничі, садовоогородні, овочівничі бригади, механізовані загони з вирощування цукрових буряків тощо. Значення внутрішньогосподарської спеціалізації полягає в тому, що вона дозволяє врахувати існуючі в межах багатьох підприємств відмінності в умовах господарювання, а також підвищити концентрацію виробництва навіть тоді, коли певна галузь не є тут провідною, переважаючою. Завдяки цьому підвищується ефективність виробництва.

Успішна підприємницька діяльність у сфері АПК забезпечується досконалим, що постійно розвивається та удосконалюється, механізмом [22, с.347].

1.2 Класифікація підприємств АПК

Відомо, що ніяке суспільство не зможе функціонувати нормально, якщо не матиме високорозвиненого аграрного сектора і достатньої кількості продовольства для забезпечення населення. Кожна країна вправі здійснювати свою аграрну політику, виходячи з конкретних умов, економічних і технологічних можливостей, рівнів земле і водозабезпеченості, історичних традицій народу та ін.

Головним ресурсним потенціалом в Україні виступає земля. «Одне з найголовніших багатств України - земля. Чорнозем за нашого клімату здатний природно відтворювати свою родючість. І на цій землі, як ніде, можна досягти сталого розвитку аграрної галузі й розгорнути виробництво здорової продукції.» - так висловлювавсь Семен Антонець [26, c. 130].

Земельні ресурси виступають територіальною базою розміщення народногосподарських об?єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва.

Ринкова економіка передбачає розвиток та конкуренцію різних форм власності державної, кооперативної, приватної і, відповідно, рівноправних видів господарювання державних господарств, колективних сільськогосподарських підприємств, агропромислових об'єднань, фірм, кооперативів, товариств, агрокомбінатів, орендних колективів, особистих підсобних та фермерських (селянських) господарств. Усі форми господарств мають право на функціонування, але в процесі еволюції, з урахуванням науково-технічного прогресу в сільському господарстві, природних умов, економічних і соціальних факторів, перспективи їх розвитку не однакові.

Переважного розвитку набувають ті форми, які забезпечують найбільш високу продуктивність праці, ефективне використання землі за умови збереження її продуктивного потенціалу.

Організаційні форми сільськогосподарських підприємств і об'єднань визначаються чинним законодавством України та класифікацією організаційно-правових форм господарювання, прийнятою Держстандартом України, з урахуванням особливостей аграрного сектору економіки та базуються на чинних законодавчих актах України і відповідних організаційно-методичних напрацюваннях.

Сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг.

Ця норма діє з урахуванням того, що:

- для новоутвореного сільськогосподарського підприємства, зареєстрованого як суб'єкт господарювання, який проводить господарську діяльність менше ніж 12 календарних місяців, така питома вага сільськогосподарських товарів/послуг розраховується за наслідками кожного окремого звітного податкового періоду;

- з метою розрахунку такої питомої ваги до складу основної діяльності сільськогосподарського підприємства не включаються оподатковані операції з постачання капітальних активів, що перебували у складі його основних засобів не менше ніж 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно, якщо такі операції не були постійними і не становили окремої підприємницької діяльності [23, с.274].

Згідно законодавства (а саме: Закону «Про власність») такою діяльністю можуть займатися підприємства різних форм власності: індивідуальні, сімейні, приватні, колективні, державні, спільні, а також віднайшла усі визначення, які дають поняття та характеризують форми власності подані на рис. 1.1.

Отже, ми можемо зробити висновок, що сільськогосподарських підприємств є велика кількість форм кожна з яких має свої позитивні та негативні моменти.

Рис.1.1. Класифікація підприємств та об'єднань

РОЗДІЛ 2. ФОРМИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (ГОСПОДАРЮВАННЯ В АГРАРНІЙ СФЕРІ)

2.1 Порівняльна характеристика найбільш ефективних форм сільськогосподарських підприємств

Постійна зміна економічних умов господарювання, напрямів і обсягів державної підтримки призводять до того, що підприємства перестають орієнтуватися на досягнення певних стратегічних цілей, а орієнтуються на використання тимчасових особливостей ринкової кон?юнктури, переваг виробництва тієї чи іншої продукції чи виду діяльності. Це не стимулює процес вдосконалення виробництва, його технологічного оновлення, що призводить до збільшення вартості вітчизняної сільськогосподарської продукції порівняно із зарубіжною. Неефективне сільське господарство є однією з основних причин відносно високої вартості сільськогосподарської продукції на ринку та високих цін на агропродовольчі товари.

Визначимо в процесі здійснення аналізу найбільш ефективну форму господарювання в АПК . Порівняємо підприємства в АПК (рис. 2.1 - 2.6)

Рис. 2.1. Кількість підприємств за видами організації в АПК України (авторська розробка за матеріалами [25]).

Проаналізувавши вище подану діаграму, спостерігаємо, що основна частина аграрних підприємств України станом на 2010 р. має організаційну форму господарського товариства і становить 58,5 % від підприємств АПК, трохи менше підприємств побудовано як приватне сільськогосподарське підприємство їх частка становить 30,3 %, виробничим кооперативам належить 5,4 %, державним сільськогосподарським підприємствам - 2,7 %, іншим підприємствам 3 %. Отже, основна маса підприємств аграрного профілю України віддають перевагу в своїй організації використовувати форму господарських товариств та приватних підприємств.

Рис. 2.2. Середньооблікова чисельність працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, осіб (авторська розробка за матеріалами [25]).

Проаналізувавши вище подану діаграму, спостерігаємо, що станом на 2010 рік основна частина працівників, які зайняті у сільському господарстві, а саме у формі господарського товариства, і становить 61,5 % від підприємств АПК. Трохи менше задіяних осіб у приватному підприємстві - 19,6 %. Ми можемо спостерігати зростання чисельності лише у формі державного підприємства на 38,2 %.

Рис. 2.3. Площа сільськогосподарських угідь, тис. га (авторська розробка за матеріалами [25]).

Проаналізувавши діаграму, як зображена на рисунку 2.3., спостерігаємо, що станом на 2010 рік господарські товариства мали 14,1 % площі угідь від усієї площі, яка була задіяна під сільськогосподарські площі. Виробничі кооперативи та державні форми аграрного підприємства мали значне скорочення площ сільськогосподарських угідь.

Рис. 2.4. Чистий дохід (виручка) від реалізації с-г продукції та послуг, млн. грн. (авторська розробка за матеріалами [25]).

Проаналізувавши вище подану діаграму, спостерігаємо, що чистий дохід України станом на 2010 р. мають усі форми аграрних підприємств, але основну частину доходу має господарське товариство і становить 68 % від загальної виручки підприємств АПК.

Отже, основну маса прибутку отримує господарське товариство.

Рис. 2.5. Повна собівартість продукції сільського господарства (авторська розробка за матеріалами [25]).

Проаналізувавши вище подану діаграму, спостерігаємо, що господарські товариства мають найвищу собівартість продукції сільського господарства - 68,5 %.

Рис. 2.6. Частка підприємств, які отримали прибуток від реалізації продукції сільського господарства, % (авторська розробка за матеріалами [25]).

Проаналізувавши вище подану діаграму, спостерігаємо, що основна частина аграрних підприємств України станом на 2010 р., які отримують прибуток і мають організаційну форму приватного підприємства, їх процент становить 24,5 % від усіх підприємств АПК, трохи менше підприємств, які отримують прибуток мають форму господарського товариства, їх частка становить 21 %, виробничим кооперативам належить 18,1 %, державним сільськогосподарським підприємствам - 15,5 %, іншим підприємствам 20,7 %.

Отже, з вищесказаного можемо сформулювати думку, що найбільше позитивних сторін має форму господарського товариства, адже з проведені дослідження показали, господарське товариство є найбільш ефективним і це дає нам підстави визначити, що найбільш ефективним є саме це підприємство.

2.2 Негативний вплив агрохолдингів на сучасний стан економіки в аграрному секторі України

Виникнення агрохолдингів внесло певні корективи в існуючу ситуацію на селі.

Агрохолдинги, як правило, - це чисто бізнесові проекти, основною метою яких є примноження капіталу їхніх засновників. Підтримка і розвиток сільської інфраструктури за визначенням не є функцією агрохолдингів. Засновники агрохолдингів проживають зовсім в іншому місці і ні вони, ні члени їх сімей не користуються сільською інфраструктурою.

Аграрні холдинги, за твердженням В. Андрійчука «… є результатом капіталізації та економічної концентрації, а їхньою особливою рисою є спосіб організації управління на основі виділення головної великої компанії і втрати права юридичної особи усіма іншими підприємствами, що увійшли до її складу, з подальшим їхнім перетворенням у структурні підрозділи» [8, с.47]. Основною передумовою інтенсивного становлення і розвитку агрохолдингів в Україні були недосконалі земельні відносини, пов'язані з низьким попитом на сільськогосподарські угіддя, разом з їхньою доступністю. Саме це зумовило активізацію процесів, спрямованих на нарощування земельного фонду таких інтегрованих утворень.

В ході інституціональних перетворень в аграрному секторі України відбулася передача сільськогосподарськими підприємствами консолідованих орендних земельних ділянках в суборенду вертикально-інтегрованим структурам - агрохолдингам.

Це переважно великі промислові, торгові і фінансові компанії, у яких діяльність спрямована переважно на експорт, а розміри землекористування сягають 300 тис.га земельних угідь. Найпоширенішими формами залучення агрохолдингів в аграрну галузь стали оренда землі та майна; видача кредитів сільськогосподарському підприємству з наступною процедурою його банкрутства; скуповування акцій або додатковий випуск акцій сільськогосподарським підприємством та їх скуповування (на випадок акціонерного товариства) [17, с.25].

Площа орендованої агрохолдингами землі - від 50 до 350 тис. га орних земель. В Україні більше десяти агрохолдингів орендують 150 тис. га ріллі та більше. З початку 2011 року одним із найбільших землевласників в Україні є агрокомпанія Ukrlandfarming із загальним земельним банком близько 500 тис. га. До її складу входять такі агрохолдинги як «Дакор Агро Холдинг», «Райз» та «Авангард» [1, 24].

Діяльності агрохолдингів, як і будь-яке явище, має як переваги, так і недоліки. До переваг агрохолдингів, на нашу думку, можна віднести:

- застосування новітніх технологій у сільськогосподарському виробництві;

- наявність потужної матеріально-технічної бази;

- використання сучасних логістичних підходів;