Однією із специфічних особливостей сільського господарства є той факт, що тут у більшості випадків поєднуються функції власника і менеджера.

Незалежно від того, чи це фермерське господарство, приватне сільськогосподарське підприємство, товариство з обмеженою відповіда-льністю, кооператив або навіть акціонерне товариство, в усіх цих органі-заційно-правових формах підприємств тією чи іншою мірою поєднуються функції власника і менеджера [11. с 94].

На рисунку 1.1 схематично зображено основні функції аграрного менеджменту, які перебувають у певній взаємодії між собою та цілями підприємства і спрямовані на виконання поставлених управлінських цілей.

Рис.1.1 Функції аграрного управління та їх взаємозв'язок [4. c 65].

Основне завдання планування як функції управління полягає у визначенні того, що, коли, де і хто повинен виконувати. Тому планування посідає перше місце серед усіх інших функцій управління. На сільськогосподарському підприємстві воно передбачає: розробку щоденного робочого плану з чітким визначенням: що повинно бути виконано сьогодні та хто повинен це здійснити; визначення проблем, що стоять на шляху до встановленої мети, і розробка альтернативних варіантів їх вирішення; складання фінансового плану з визначенням грошових потоків за їх джерелами, грошових витрат, розміру та джерел необхідних кредитів; розробку альтернативних виробничих програм на наступний рік з урахуванням рівня прибутковості за видами продукції; обґрунтування масштабів розширеного відтворення господарства (кількості землі в обробітку, кількості працюючих, рівня їхньої кваліфікації, поголів'я худоби і птиці тощо)

Планування не означає, що менеджер розробляє певні плани напередодні наступного року і на цьому функція планування вичерпується. Планування - це безперервний процес, що передбачає аналіз та про-гнозування, безпосередню розробку планів (кількісних і якісних показників), виконання планів, контроль і оцінку їх виконання, коригування планів відповідно до тих відхилень, що виявляються в процесі виконання планів [23. c 78.].

Організація в управлінні є об'єднанням виробничих ресурсів для виконання певної роботи, причому з максимальною ефективністю. Організація - це пошук нових структурних рішень, людей, які їх втілили б у життя, перегрупування окремих видів діяльності, формування цільових організаційних структур. Організація як функція управління передбачає: визначення, хто кому підлеглий і хто за що відповідає; розробку й доведення до кожного працівника його функціональних обов'язків; встановлення робочого розпорядку і схем діяльності для кожного виробничого процесу за видами виробництва [7. c 49.].

До управління персоналом відносять такі його функції: добір і прийняття на роботу людей, що зумовлює визначення періоду, на який залучається працівник, його кваліфікації і можливостей виконувати той чи інший вид роботи; навчання працівників і оцінку їхньої діяльності, що передбачає чітку постановку завдання на виконання певної роботи і роз'яснення до нього, а також чітке розуміння працівником вимог, які до нього висуваються.

Контроль також належить до основних функцій управління. Основне його завдання - визначити, чи мають місце відхилення від визначених планом завдань і розробка корективів усунення цих відхилень, або коригування плану. Контроль повинен забезпечувати дотримання запланованих заходів та давати менеджеру щоденну інформацію про їх виконання. До основних функцій контролю відносять: облік і звітність, що здійснюються на постійній основі; порівняльний аналіз планових і фактичних показників роботи підприємства; контроль за виробничим процесом і дотриманням технології виробництва.

89

Размещено на http:/mego.info

Рис.1.2 Схема організації процесу контролю в управлінні підпри-ємством.

На рис.1.2 схематично показано функціонування контролю на сільсь-когосподарському підприємстві. Функція контролю полягає не тільки у визначенні відхилень від планового завдання під час його фактичного виконання, встановленні причин відхилень і розробці коригувальних дій, що забезпечать виконання планового завдання, а й у можливості коригувати саме планове завдання в умовах неможливості або недоцільності його подальшого виконання. Така ситуація може виникнути у випадку помилки при встановленні планового завдання або зміни умов його виконання, що й фіксується за допомогою контролю [16. c 142].

Вплив на об'єкт управління здійснюють через прийняття і реалізацію управлінських рішень, від якості яких значною мірою залежить додержання економічних пропорцій, параметрів у виробництві, а також ефективність використання виробничих ресурсів. За прийняті рішення керівник підприємства чи підрозділу несе відповідальність. Своєчасно прийняте наукове обґрунтування рішення стимулює виробництво, і навпаки, рішення, прийняте пізно або передчасно знижує результати праці колективу чи окремих виконавців. Значення виробництва у суспільстві полягає у використанні енергії підприємців, менеджерів, інших працівників, а також ресурсів у діяльності, яка спрямована на збільшення прибутку при умові виконання праці (законодавчих актів, чесного слова тощо) та участі у відкритій конкурентній боротьбі без обману і шахрайства. Крім здійснення безпосередньої виробничо-господарської діяльності, перед підприємцями та менеджерами постають проблеми відповідальності перед суспільством та соціальної етики. Кожне підприємство використовує у своїй діяльності матеріальні, фінансові та трудові ресурси держави і тому несе відпо-відальність перед суспільством.

Таким чином, управління як функція менеджменту - це насамперед процес делегування влади, що вважається найскладнішою частиною менеджменту, особливо на невеликих аграрних підприємствах. Усі працівники повинні знати свою відповідальність, тобто коли вони можуть приймати виробничі рішення самостійно, а коли ці рішення має приймати хтось інший. Від знань, уміння й мистецтва менеджера в побудові управління на підприємстві залежить успіх будь-якої роботи [18. c 134].

1.2 Нормативно-правове забезпечення організації управління аграрним виробництвом

Нормативно-правове забезпечення виробництва в сільському господарстві становить сукупність заходів щодо визначення системи органів державного управління, які відають цією складовою народного господарства, прийняття і належного виконання аграрних законів і нормативно-правових актів про сільське господарство, закріплення кола повноважень (компетенції) цих органів.

Організаційні форми сільськогосподарських підприємств і об'єднань визначаються чинним законодавством України та класифікацією органі-заційно-правових форм господарювання, прийнятою Держстандартом України, з урахуванням особливостей аграрного сектору економіки та базуються на чинних законодавчих актах України і відповідних органі-заційно-методичних напрацюваннях. В результаті реалізації Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 3 грудня 1999 року здійснені організаційні заходи щодо реформування колективних сільськогоспо-дарських підприємств на засадах приватної власності на землю і майно. На організаційній, територіальній та матеріальній основі колективних сільськогосподарських підприємств формують сільськогосподарські підприємства, засновані на добровільних засадах на основі приватної власності на засоби виробництва і землю. При цьому досягається збереження цілісності майнових комплексів, раціональної організації сівозмін, соціальної сфери села, підвищується зацікавленість працівників підприємств в ефективному використанні потенціалу господарств, насамперед земельних ресурсів. Найбільш ефективними організаційно-правовими формами господарювання, створеними відповідно до названого Указу Президента України, вважаються: приватні (приватно-орендні) підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю, сільськогосподарські кооперативи, фер-мерські господарства. [26. c 19].

Суб'єктами державного нормативно-правового забезпечення організації управління аграрним виробництвом в Україні є: Міністерство економіки; Міністерство фінансів; Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва; Державна податкова адміністрація; Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації; Антимонопольний комітет України.

Нормативно-правового забезпечення організації управління хара-ктеризує: систему органів державного управління, їхню взаємодію з суб'єктами підприємницької діяльності; способи та інструменти державного впливу на підприємництво; розвиток інститутів ринкової інфраструктури (банки, біржі, страхові компанії, рекламні агентства тощо) та виробничої інфраструктури (зв'язок, дороги, засоби масового інформаційного за без-печення тощо).

Основні напрямки нормативно-правового забезпечення організації управління реформування правових інститутів та створення ринкового законодавства є: трансформація відносин власності (роздержавлення і приватизація), забезпечення легітимності цих процесів; демонополізація економіки та формування конкурентного середовища; реформування системи державного управління (адміністративна реформа); формування системи нових організацій і установ ринкового типу, створення інститутів ринкової інфраструктури; макроекономічне прогнозування, планування та програ-мування; реформування кредитно-грошової, фінансової та банківської систем; проведення структурної перебудови національної економіки, технічна та технологічна модернізація виробництва; створення інституту соціального партнерства і соціальний контроль за господарською та фінансовою діяльністю.

Рис.1.3 Схема формування нормативно-правового забезпечення організації управління [26. с 32].

Нормативно-правове регулювання виробництва сільського господарства спрямоване на визначення правового режиму найважливіших засобів сільськогосподарського виробництва. Зокрема, 15 грудня 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон “Про насіння”. Цей Закон містить основне положення, що регулює виробництво, реалізацію та використання насіння і садивного матеріалу сільськогосподарських декоративних, лікарських та лісових рослин, на які затверджено державні стандарти і правові відносини між виробниками та споживачами насіння і садивного матеріалу, а також охороняє їх права.21 квітня 1993 р. було прийнято Закон “Про охорону прав на сорти рослин”, який має за мету регулювати відносини, що виникають у зв'язку з одержанням, використанням, захистом, відчуженням і припиненням дії права на сорти рослин в Україні. Безпосереднє відношення до рослинництва має Закон України “Про карантин рослин”, що прийнятий Верховною Радою України 30 червня 1993 р. Цей акт визначає загальні правові, організаційні та фінансово-економічні основи карантину рослин, діяльність державних органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян, спрямовану на запобігання завезенню та поширенню відсутніх на території України небезпечних шкідників, хвороб рослин і бур'янів.

В порядку державно-правового регулювання сільського господарства приймаються і застосовуються законодавчі акти, спрямовані на регулювання правових відносин, пов'язаних з державною реєстрацією, виробництвом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням, реалізацією та безпечним для здоров'я людини і навколишнього природного середовища застосуванням пестицидів і агрохімікатів. Саме цим питанням приділена увага в Законі "Про пестициди і агрохімікати", що був прийнятий Верховною Радою України 2 березня 1995 р. Цей Закон також визначає права і обов'язки підприємств, установ, організацій, власників селянського (фермерського) господарства, інших громадян, крім цього визначає повноваження органів державної виконавчої влади і посадових осіб щодо застосування названого Закону. [31. с 332].