Досить поширеним є ідентифікаційний тип світської держави, який визна­чається розширеним співробітництвом держави з декількома релігійними ор­ганізаціями. Цей взаємозв'язок пояснюється необхідністю забезпечення гарантій з боку держави щодо реалізації громадянами своїх релігійних інтересів та прав на національно-культурну та релігійну ідентичність. Існують партнерські відносини держави з тими релігійними організаціями, які здійснюють значний вплив на ста­новлення та розвиток державності, у зв'язку з їх історичним значенням у розвит­ку національної свідомості народу та сприянням розвитку традиційної духовності та культури, що є невід'ємною частиною національної правової системи.

Наведена характеристика нетрадиційних для вітчизняної загальнотеоретичної науки типів держави, відповідно до ступеня впливу релігійних норм на правову систему країни, дає змогу визначити історичний та конкретизувати сучасний тип Української держави. Завдяки детальному аналізу та обгрунтуванню місця релігійних норм у правові системі та системі джерел права можна зрозуміти особ­ливості сучасного українського права, національної правової системи, що створювалась і розвивалась на основі столітніх релігійних, національних, історичних і соціальних традицій та звичаїв.

Проблема типологізації Української держави полягає в тому, що країна, по-перше, належить до країн романо-германської правової сім'ї, по-друге, вітчизня­на історія знає чимало свідчень впливу християнства на формування та розвиток національної правової системи та системи джерел права, що спричинило відобра­ження багатьох релігійних приписів у джерелах права України. Так, за часів правління Володимира окреме місце серед пам'яток княжого законодавства (а от­же, державного права) займають «Номоканони» (церковні та цивільні постанови, об'єднані за схожістю змісту), церковні постанови і статути, які містили норми канонічного та церковного права. Джерелами виступали норми Кормчих книг, які визначали межі впливу норм церковного права Київської Русі на формування по­зитивного права6. У період перебування українських земель під владою Великого князівства Литовського та Польщі, найбільш відомим джерелом права був «Звід канонічного права» (1532 р.). У пам'ятках права періоду Запорозької січі зберігається певне місце за так званим «українським церковним правом», норми якого хоча й не знайшли законодавчого закріплення, щодо регулювання певного кола суспільних відносин, проте були обов'язковими для виконання усіма за­порізькими козаками7. Крім того, до прийняття Соборного Уложення 1649 р. усі справи, що відносились до юрисдикції церковної влади, розглядались на підставі канонічного права та у церковному суді (наприклад, справи про злочини проти моральності, про укладання шлюбу та розлучення, суб'єктами яких могли бути представники різних соціальних груп)8. Стоглавом регламентувався порядок цер­ковної діяльності та церковних відносин, юрисдикція церковного суду тощо9. За цих часів зведена Кормча книга стала основним джерелом як церковного, так і цивільного права у період від Іоанна III до Петра І. Наприклад, її релігійними нормами регулювались шлюбно-сімейні відносини та спадкування, визначалися права та обов'язки мирян у процесі відправлення культу тощо10. Так, будь-які розпорядження та заходи церковного уряду мали для підданих не тільки церков­но-юридичне зобов'язання, а й державно-юридичне, наче вони походять від дер­жавного уряду11. В цей період зростає значення нормативно-правових актів, ви­даних органами державної влади, а використання релігійних норм зводиться до мінімуму.

Під час протистояння між державою та церквою за сфери впливу в XVI-XVIII ст. зберігається дія релігійних норм та ідей. Так, укази та закони, що відно­силися до церкви, складали І том «Зводу законів Російської імперії» (1832 р.). За умови, що реалізація релігійних норм забезпечується державним примусом, вони перетворюються на норми позитивного права. Такі норми складали окремі розділи «Зводу законів Російської імперії», і поширювалися на все населення імперії. Зокрема, у Книзі першій «О правах и обязанностях семейственных» («Зводу законів цивільних») ст. 2 містить норму: «монашествуючим и посвящян-ным в Иерейский или Диаконский сан, доколе они в сем сане пребывают, брак во­все запрещается на основании церковных постановлений»; ст. 31: «главным дока­зательством брачного союза суть приходския (метрическия) книги»12 тощо.

За часів радянської влади посилився контроль з боку місцевих органів влади за церковними приходами. Поширювалась атеїстична пропаганда. У подальшому становленні правової системи України використання релігійних норм як джерел позитивного права не відбувається. Тому проблема впливу, співвідношення і взаємодії релігійних норм з національною правовою системою, системою джерел права та типом держави не стала предметом глибокого аналізу або наукової дис­кусії. Це зумовлено тим, що релігійні норми до останнього часу не відігравали суттєвої ролі в регулюванні суспільних відносин. З огляду на вищезазначене мож­на стверджувати, що історично Україні притаманні ознаки контамінаційного ти­пу світської держави.

Сучасний стан державо- та правотворення свідчить про те, що в Україні сфор­мовано ознаки ідентифікаційного типу світської держави. Адже принциповим є положення Конституції України, що церква й релігійні організації в Україні відо­кремлені від держави. Наголошується на тому, що жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова. Конституція України, Закон України «Про сво­боду совісті та релігійні організації» закріпили оптимальні демократичні параме­три державно-церковних відносин, принципи свободи совісті (свободи релігії, свободи церкви) в Україні13. Аналіз та практика державно-церковних відносин в Україні свідчить, що держава відкрито надає державну матеріально-фінансову підтримку православній церкві або стимулює таку підтримку з боку приватних осіб та організацій через запровадження системи податкових пільг, використову­ючи церкву при цьому як «державоутворюючу» структуру, свій «духовний атри­бут»; залучаючи її до виборчої боротьби тощо.

Нині Україна зберігає окремі ознаки контамінаційного типу світської держа­ви. Цей факт пояснюється визнанням за релігійними нормами статусу історичної пам'ятки системи джерел права та правової системи в цілому. Релігійні ідеї та принципи релігійних норм визначають зміст правових норм та напрями розвитку національної системи джерел права, а отже, правової системи держави. Врахову­ючи тісний зв'язок релігійних норм та національної правової системи, зазначимо, що релігійні приписи закріплені не тільки у Біблії та історичних пам'ятках дже­рел права України, а й у чинному національному законодавстві. Так, одна з важ­ливих гарантій - рівність людей перед судом закріплена у положеннях Біблії: «Не зроби кривди в суді: не будеш потурати особі вбогого, і не будеш підлещуватися до особи вельможного, - за правдою суди ближнього свого!» (Левит. 19:15) . Цей принцип закріплений у ст. 16 Кримінально-процесуального кодексу України, де передбачено, що «правосуддя здійснюється на засадах рівності громадян перед законом і судом незалежно від походження, соціального і майнового стану... та інших обставин»14. Крім того, існує безліч інших свідчень про вплив та запози­чення змісту релігійних приписів, принципів та ідей у процесі правотворення. Адже саме такі норми перевірені часом, вічні та вагомі для людини, сприяють ре­алізації їх прав.

Сучасні різноманітні типи світських держав є результатом складних соціаль­них процесів, на які значний вплив справляють конкретні історичні, політичні, культурні та інші особливості розвитку суспільства в певний період часу. Виник­нення та закріплення певного типу світської держави залежить від розуміння місця, ступеня впливу та умов застосування релігійних норм у розвитку правової системи та системи джерел права, відповідного стану відокремлення релігії та релігійних організацій від держави.

Отже, релігійні норми, ідеї та принципи знайшли закріплення у системі дже­рел права України, чим підтверджується вплив релігійних норм на право, визна­чаючи його матеріальний зміст та наявність релігійних витоків національної пра­вової системи. Релігійні вимоги, норми, імперативи безпосередньо перетворю­ються на загальнообов'язкові правила поведінки, правові норми тільки за допомогою державно-владного припису, примусу щодо їх дотримання та виконання, шляхом їх державного санкціонування. Таким чином, Україні історично власти­вий контамінаційний тип світської держави, а на сучасному етапі розвитку утвер­джуються ознаки ідентифікаційного типу світської держави.

1. Марченко М.Н. Проблемы теории государства и права: Учебник. - М.: Юристь, 2003. - С. 89.

2. Тойнби А. Дж. Постижение истории. - М.: Айрис-Пресс, - С. 117-169.

3. Бостан С. К. Проблеми пізнання причин і умов виникнення держави, її поняття та типології / С. К. Бостан // Актуальні проблеми теорії держа­ви та права. Ч. 1 / [С. М. Тимченко, С. К. Бостан, Н. М. Пархоменко та ін.]. - К., - С. 102.

4. Понкин И.В. Правовые основы светскости государства и образо­вания. - М. : Про-Пресс, 2003. - С. 87.

5. Правовые системы стран мира : Энцик­лопедический справочник/ [отв. ред. А. Я. Сухарев]. -3-е изд. перераб. и доп. -М., 2003. - С. 377, 403-404, 950.

6. Греческая Иверская Кормчая ІХ-Х вв. С собрания­ми канонов и законов Иоанна Схоластика / [опис. И. Срезневский]. - СПб.: Тип. имп. Акад. наук, 1871.

7. Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посіб. / [упоряд.: Чайковський А. С, Копиленко О. Л., Кривоніс В. М. та ін.]. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - С. 43-127.

8. Тимошенко В.І. Теократія // Юридична енцик­лопедія: в 6 т. / [редкол.: Шемшученко Ю. С. (голова) та ін.]. - К., 1998-2004. - Т. 6: К-М. - 2004. - С. 35.

9. Правовые системы стран мира : Энциклопедический спра­вочник / [отв. ред. А. Я. Сухарев]. - 3-е изд. перераб. и доп. - М.: Издательство НОРМА, 2003. - С. 297.

10. Абдулаев М.И. Проблемы теории государства и права: Учебник / М. И. Абдулаев, С. А. Комаров. - СПб.: Питер, 2003. - С. 131.

11. Пра­вовые системы стран мира: Энциклопедический справочник / [отв. ред. А. Я. Су­харев]. - 3-е изд. перераб. и доп. - М.: Издательство НОРМА, 2003. - С. 377, 403-404, 950.

12. Понкин И.В. Светскость государства. - М.: Изд-во Учебно-научного центра довузовского образования, 2004. - С. 153.

13. Гениева Е.Ю. Взаимоотноше­ние церкви и государства / Е. Ю. Гениева // Материалы конференции Межпарла­ментской Ассамблеи Православ'я (3-4 ноября 2003 г.): Тезисы докл. - М., 2003. -С. 15.

14. Емченко Е.Б. Стоглав: исследования и текст. - М.: Индрик, 2000. - 495 с; Стоглав / [сост., комм, текста Беляев А. В.]. - СПб.: Воскресеніе, 1997. - С. 23-51.