226 Коссе Д.Д.ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ТА МЕХАНІЗМ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ: ОЗНАКИ ТА СПІВВІДНОШЕННЯ

Автор анализирует разные подходы к вперед ел ению механизма правового регулиро­вания и правового режима, их признаков, применению в науке, при формировании и ре­ализации украинского современного законодательства. Определяется соотношение этих категорий в науке, необходимость их применения в украинском праве и законода­тельстве.

Author is look into different views in work about definition like categorical concepts of law such as mechanism of legal regulation or legal regime, their factors, actuality administration in science, in formation and exercise modern Ukraine law. He s learn different views about this categorical concepts, analyse their factors and he s make conclusion about corre­lation this categorical concepts, need for it exists and their use in modern Ukraine law.

Механізм правового регулювання є предметом наукового аналізу потягом три­валого часу. Зокрема, відзначає, що категорія «механізм правового регулювання» визначена в теорії держави та права для відображення руху, функціонування пра­вової форми1. Але з часом категорія «механізм правового регулювання» почала застосовуватися і в іншому значенні - як «механізм правотворчості», «юридич­ний механізм управління» тощо. На думку деяких науковців, поняття «механізм правового регулювання» застосовується як спосіб функціонування та сукупність або система заходів впливу.

Поняття «механізм правового регулювання» похідне від поняття правового регулювання. С.С. Алексеев визначає правове регулювання як таке, що здійснене за допомогою системи правових заходів (юридичних норм, правовідносин, індивідуальних приписів тощо), має результативний, нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкуван

ня, охорони, розвитку відповідно до суспільних потреб. «Однак рівень механізму правового регулюван­ня залежить не тільки від стану законодавства, - стверджує А.І. Бобилев. - Важ­ливо також реалізувати на практиці прийняті закони. Саме тому дуже гостро по­стає питання про механізм реалізації норми права2». На думку автора, це одна із суттєвих проблем сучасного права, у вирішенні якої повинен бути зацікавлений кожен громадянин.

А.В. Малько зазначає, що мета механізму правового регулювання - забезпе­чення руху інтересів суб'єктів до цінностей, тобто гарантування їх справедливо­го задоволення. Виходячи з цього, він визначає механізм правового регулювання як систему правових заходів, спрямованих на усунення перепон на шляху задово­лення інтересів суб'єктів права. В.Н. Хропанюк вважає, що це система правових заходів, за допомогою яких здійснюється впорядкованість суспільних відносин відповідно до мети та завдань правової держави.

Отже, під механізмом правового регулювання слід розуміти системну сукуп­ність правових заходів, за допомогою яких держава здійснює правовий вплив на суспільні відносини у необхідному їй (державі) та суспільству напрямі.

У механізмі правового регулювання С.С. Алексеев визначає структуру право­вого регулювання: кожній галузі права притаманний свій метод та/або поєднання методів правового регулювання. В теорії правового регулювання прийнято виділяти два методи правового впливу: 1) метод децентралізованого регулюван­ня, який побудований на координації цілей та інтересів у суспільному розвитку і який застосовується у приватноправових галузях; 2) метод централізованого, імперативного регулювання, який базується на субординації між учасниками суспільних відносин і використовується у публічно-правових галузях.

Способи правового регулювання - шляхи юридичного впливу, закріплені у юридичних нормах та інших елементах правової системи. С.С. Алексеев визначає такі способи правового регулювання: а) дозволи - надання особам права на власні активні дії; б) заборони - покладання на осіб обов'язку утримуватися від здійснення конкретних дій; в) позитивні зобов'язання - покладення на осіб обов'язків активної поведінки (щось зробити, передати, сплатити тощо)3. В.В. Лазарев називає ті ж самі способи правового регулювання, але в іншій послідовності: а) позитивні зобов'язання; б) дозволи; в) заборони. При цьому він уточнює, що метод - це сукупність юридичних способів правового регулювання, а способи - це «будівельний матеріал», «юридичне вещество», що складає цей метод4.

Отже, процес правового регулювання в кожному конкретному випадку буває різний - залежно від виконання правових обов'язків - добровільний або приму­совий.

Суттєве значення для розуміння правового регулювання має його предмет або сфера правового регулювання. Предметом правового регулювання є різні суспільні відносини, які об'єктивно, за своєю природою, можуть піддаватися нор­мативно-організаційному впливу. До сфери правового регулювання входять різні групи суспільних відносин: 1) відносини щодо обміну матеріальними цінностя­ми; 2) відносини з управління суспільством; 3) відносини із забезпечення право­порядку, які виникають внаслідок порушення правил, які регламентують по­ведінку людей у вказаних сферах.

Сфера правового регулювання не є постійною, вона може поширюватися в ре­зультаті появи нових відносин (відносини в сфері екології) або відмови від вико­ристання права в тих чи інших сферах суспільних відносин. Від змісту та харак­теру предмета залежать особливості змісту правового регулювання, а також структури права. Вони можуть бути майнові, земельні, організаційні тощо. В.В. Лазарев уточнює питання про сфери та межі правового регулювання: їх пра­вильне застосування необхідне для того, щоб виключити використання юридич­них інструментів у сферах взаємодії людей, що потребують інших засобів соціальної регуляції5.

Отже, поняття механізму правового регулювання дає змогу не тільки об'єдну­вати явища правової дійсності - норми, правовідносини, юридичні акти тощо, які справляють правовий вплив, оскаржувати їх цілісність, але й представляти їх у системі, що характеризують результативність правового регулювання.

Така позиція щодо розуміння механізму правового регулювання як сукупності правових заходів, які використовуються в процесі правового регулювання суспільних відносин, є дискусійною. На думку В.М. Сирих6, один з основних принципів наукового аналізу складних систем, механізмів потребує розглядати досліджуваний об'єкт, у взаємозв'язку, взаємодії його складових частин. Тільки за такого підходу можна встановити, наскільки ефективно діють компоненти, які їх функції і наскільки результативною є робота механізму на рівні його складо­вих. Саме тому для отримання правильної інформації та уявлення про механізм правового регулювання, його здатності виступати в цій якості необхідно розгля­дати максимально повно усі його компоненти, а також у їх взаємозв'язку. За та­ких методологічних вимог механізм правового регулювання можна розглядати як складну систему правових засобів, суб'єктів, що здійснюють правове регулюван­ня або правову діяльність, і юридично значущих результатів їх діяльності. При цьому єдиний механізм правового регулювання відповідно до стадій правового регулювання поділяється на три компоненти: механізм правотворчості, механізм реалізації норм права та механізм державного примусу.

Певний внесок у розробку проблеми механізму правового регулювання зроби­ли П.Е. Недбайло, А.С. Піголкін, М.П. Лебедев, М.І. Матузов та ін. Більш деталь­не обгрунтування ця ідея набула в працях С.С. Алексеева. До запропонованої ним конструкції не було внесено суттєвих змін. Відповідно до стадій правового регулювання вчений виділяє три загальні елементи в механізмі правового регулюван­ня: юридичні норми; правові відносини; акти реалізації прав та обов'язків. Факультативним елементом є акти застосування права. Таке уявлення про струк­туру механізму правового регулювання досить поширене хоча існують й інші точки зору7.

На першій стадії формується правило поведінки, яке спрямоване на задово­лення тих чи інших інтересів, які знаходяться в сфері права і потребують справед­ливого впорядкування. Тут не тільки визначається коло інтересів і відповідно пра­вовідносин, у межах яких їх здійснення буде правомірним, але й прогнозуються перепони цьому процесу, можливі правові заходи щодо їх усунення.

На другій стадії здійснюється визначення спеціальних умов, за яких «вклю­чається» дія загальних програм і які дають змоги переходити від загальних пра­вил до детальних. Елементом, який визначає цю стадію, є юридичний факт, який використовується як підстава здійснення конкретних дій. Однак, як правило, для цього необхідна система юридичних фактів (фактичний склад), з яких один з них повинен бути обов'язково вирішальним.

Третя стадія - встановлення конкретного юридичного зв'язку з визначеним розподілом суб'єктів на уповноважених та зобов'язаних. Інакше кажучи, тут про­являється якась із сторін, яка має інтерес і відповідне суб'єктивне право, покли­кане його задовольняти, і яка зобов'язана або не чинити протидії цьому задово­ленню (забороні), або здійснювати активні дії в інтересах саме уповноваженого.

Реалізація механізму правового регулювання здійснюється через особливі комплекси юридичних засобів, які нерідко позначаються як правові режими. На­укові дослідження цієї проблеми мали з'ясувати специфіку юридичного регулю­вання певної ділянки діяльності особистості, особливо коли ця діяльність має чітко визначений об'єкт. Проводилися ці дослідження під кутом зору правового режиму даного об'єкта, виду діяльності. Коли ж при вивченні системи права з'ясу­валося, що для кожної галузі характерний специфічний режим регулювання і в ньому якраз концентрується юридична своєрідність галузі, то стало очевидним, що зазначене поняття позначає визначеність, вузлові аспекти правової дійсності. Але такий погляд обмежував поняття «режиму» конкретною галуззю права. По­няття правового режиму дедалі активніше використовується в юридичній літера­турі, утверджується як важлива категорія правознавства. Законодавець частіше використовує такі словосполучення, як «митний режим», «режим господарської діяльності», «пільговий режим», «режим найбільшого сприяння», «національний режим» тощо.

Визначення ознак цього правового явища важливе як з теоретичної, так і з практичної точок зору, зокрема забезпечення основних принципів того чи іншого правового режиму, їх оновлення відповідно до викликів сучасності, пов'язаних із зміною системи управління, суб'єктів та об'єктів права, з розвитком форм влас­ності, підприємницької діяльності, зміною пріоритетів в системі юридичних цінностей, методів та засобів.

Правовий режим як самостійну категорію правової системи можна розгляда­ти в декількох аспектах. Так, правовий режим, можна визначити як різновид соціального режиму. Головна особливість полягає в тому, що у будь-якому разі він встановлюється, змінюється, припиняється та забезпечується правом. Поза пра­вовою системою він не може існувати апріорі. Поза правовою системою діють ре­жими, які не передбачають юридичного втручання в регулювання відносин та не врегульовані правовими нормами. При цьому неможливо розглядати сутність правового режиму і поза межами впливу політичних процесів та фактів. Та й вза­галі неможливо визначити такий правовий режим, який би був встановлений по­за політичною волею держави, інакше така держава не є суверенною.

Правовий режим можна визначити як порядок регулювання, виражений у комплексі правових засобів, що характеризують особливе поєднання взаємодіючих дозволів, заборон, а також позитивних зобов'язань і створюють особливу спрямованість регулювання.

Кожен правовий режим має в своїй основі елементи правової матерії (спосо­би правового регулювання). Але в кожному режимі - і це багато в чому визначає його специфіку - один зі способів, як правило, виступає в якості домінанти, що визначає весь його вигляд і створює специфічну спрямованість регулювання. Це лежить в основі класифікації первинних юридичних режимів.