600 Н. В. КАМШСЬКА,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри загалънопраеоеих дисциплін навчально-наукового інституту права та психології Київського національного університету внутрішніх справ

ПОНЯТТЯ І ПРИРОДА МІСТА В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОГО ТА СВІТОВОГО РОЗВИТКУ

Проаналізовано поняття міста, особливості певних видів міст, організації влади у містах та перспективи удосконалення статусу міста в Україні відповідно до світових тенденцій і закономірностей його розвитку, потреб місцевих жителів, національних інтересів і міжнародно-правових стандартів.

Первинними елементами держави як складної соціотехноприродної системи є сільські й міські поселення (міста). Визначальним є вплив останніх на розвиток держави, адже рівень розвитку й конкурентоспроможності урбанізованих демократичних суспільств, їх політичної й економічної функцій визначаються рівнем розвитку та впливу її міст, ефективністю взаємодії центрального (держава) та локального (включаючи місто) рівнів влади.

У внутрішній політиці більшості європейських держав зростає значення локального (міського) рівня. Україна як урбанізована держава, що також приєдналась до міжнародно-правових актів щодо правового статусу міста, міської демократії, потребує належного внутрішньодержавного законодавчого забез­печення і відповідних механізмів реалізації у цій сфері. Тому доцільно дослідити поняття і природу міста, його статус як частини терито­рії держави, просторової основи здійснення державної влади і місцевого самоврядування, визначення ролі міста у забезпеченні національних інтересів, потреб населення і загально-цивілізаційних процесах.

Розвиток міст у науці аналізували представниками різних її галузей (історичної, географічної, економічної, соціологічної, державного управлін

ня тощо). При цьому увага вчених акцентувалася на сучасних проблемах міст, міського господарства і містобудування, моделях управліннях містом, специфічних їх видів, історичних закономірностях розвитку. Сьогодні питання організації влади у місті досліджують сучасні українські вчені-правознаці при розробленні методологічних та теоретичних проблем державного устрою, міжнародно-правових стандартів місцевої де­мократії, статусу територіальних громад, ор­ганів місцевого самоврядування, функцій держави і місцевого самоврядування, міжнародного співробітництва органів міської влади (М. Баймуратов, О. Батанов, В. Борденюк, І. Дробуш, В. Кампо, О. Копиленко, М. Корнієнко, В. Кравченко, В. Куйбіда, П. Любченко, І. Магновський, М. Орзіх, І. Прімишев, М. Пухтинський, П. Ткачук, С Телешун, П. Трачук, Ю. То дика, О. Фрицький, В. Шкабаро, І. Шумак). Про те слід зауважити, що комплексних наукових праць щодо визначення при-роди міста, особливостей різних видів міст, їх тенденцій становлення і значення в процесі забезпечення потреб місцевого населення, інтересів держави і світового співтовариства практично не існує.

Завдання даної статті - дати визначення поняттю міста, дослідити його сутність, особливості певних видів міст, організації влади у містах, а також проаналізувати закономірності й тенденції розвитку міст у світі, необхідність удосконалення статусу міста в Україні.

Важливе місце у системі адміністративно-територіального устрою держави посідають міста, що відображають соціальні, економічні, політичні, господарські процеси, які відбуваються у суспільстві. При цьому вони мають власні закономірності розвитку та функціону-вання, є центрами економічного, політичного та духовного життя людини.

У ст. 133 Конституції України місто визначається одним з елементів системи адміністративно-територіального устрою держави. Це зумовлює належне вивчення його поняття і сутності, науково обґрунтованої моделі його правового статусу і врегулювання в законо­давстві України відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.

На основі існуючих у науці теоретичних підходів та визначень поняття «місто» і його ознак можна розглядати місто як населений пункт, який сформувався історично природним шляхом або створений за ініціативою держави, який відповідно до законодавства віднесено до категорії міст і в межах території якого на пуб­лічних засадах самоорганізується та функціо­нує міська територіальна громада [1].

К. Бюхер та інші представники кількісної теорії визначають місто як велику і сукуп­ність людей, що довгий час мешкає на порів­няно незначній території. Це відрізняє його від неміських поселень (сіл, селищ, аулів,) із невеликою кількістю жителів, а також хуторів і садиб, що розташовані на великий території. Політико-адміністративна теорія (М. Шаповал) визначає місто як поселення з певною територією, якому державною владою надано особливі адміністративні права. За своїм призначенням і функціонуванням це територіаль­на і публічно-правова одиниця, яка «відірвана від прямого зв'язку з природою та виконує вищі соціальні функції, насамперед, організує державу» [2, с 725].

З точки зору економічної теорії (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Зомбарт) місто є довготривалим скупченням людей у місцях переробної промисловості і торгівлі, зумовленим техніч­ним прогресом виробництва та концентрацією капіталів. Згідно з предметно-матеріальним визначенням місто - це щільне скупчення будівель або помешкань, розділених вулицями.

М. Анциферов та деякі інші дослідники со­ціальної теорії трактують місто як місце, при-стосоване для спільного проживання соціаль­ної групи складного характеру, яка є внутрі­шньо диференційованою та набула певної правової форми. За універсальним комплексним підходом М. Вебер, Г. Дж. Берман його роз­глядають як політичне утворення, що керується органами, обраними місцевими жителями; економічну одиницю, що саме себе забезпечує або контролює забезпечення власних жителів та установи комунальними послугами; корпорацію зі статусом юридичної особи [2, с 726].

На відміну від «штучних» адміністратив­но-територіальних одиниць (автономій), «природні» одиниці - міста є більш пошире­ними, це своєрідний феномен людської циві­лізації та «генератор» соціальних змін у суспільстві [3]. У сучасних умовах це багатофункціональний населений пункт, агломераційний центр, що виконує функції залежно від вели­чини його соціально-економічного, геополітичного потенціалу [4]. Місто для сучасних урбанізованих країн можна розглядати як пер­винний, каркасоутворюючий елемент більш високого рівня соціальної організації - держави. Тому вивчення особливостей його статусу, впливу закономірностей і тенденцій функціонування є важливим для людини, територіальної громади, організації влади безпосередньо у сучасному місті, держави і загальносві­тових процесів розвитку [5].

Отже, ця категорія розглядається неодно­значно, насамперед як

складова частина території держави;

самостійний суб'єкт правових відносин;

територіально-просторові межі реалізації прав і свобод людини.

Слід розрізняти поняття міста як населено­го пункту й адміністративно-територіальної одиниці. Як населений пункт місто є частиною комплексно заселеної території України, що утворилася внаслідок господарської та іншої суспільної діяльності, має сталий склад населення, власну назву та зареєстрована в передбаченому законом порядку. Місто як адміністративно-територіальна одиниця є просторовою основою для організації та дія­льності місцевих органів державної влади й органів місцевого самоврядування, тобто прос­тором функціонування певної територіальної громади, де виникають, реалізуються і захи­щаються індивідуальні та колективні, державні та місцеві, соціальні та економічні інтереси.

Важливим є питання класифікації міст на основі різних критеріїв. Зокрема у світовій практиці виділяють малі, середні, великі міста, міста-мільйонери; багато-, монофункціональні промислові, транспортні, курортні (рекреаційні), агропромислові міста, військові центри, спеціалізовані науково-експериментальні міста, міста зі статусом спеціальних (вільних) економічних зон; міста з системою місцевого самоврядування, системою співіснування ор­ганів міського самоврядування й органів виконавчої влади; античні міста, міста Середньовіччя; нові міста тощо. Виокремлення пев­них видів міст необхідне для вивчення їх специфіки, розробки науково обґрунтованих напрямів перспективного розвитку з урахуванням відповідних особливостей, але ці питання можуть бути предметом окремих досліджень. У кожній із ланок (рівнів) сучасної систе­ми адміністративно-територіального устрою України існують певні види міст:

на вищому рівні - міста Київ і Севастополь республіканського підпорядкування (значення) поряд з АРК–им та областями;

на середньому місто обласного підпорядкування, район;

на низовому - місто районного підпорядкування, селище (селище міського типу), село [6].

За структурною організацією виділяють міста з районним поділом, міста без районного поділу та міста, які мають у своєму складі інші населені пункти. За офіційними даними, в Україні є близько 459 міст, із них 177 міст обласного значення, районного підпорядкування і 280 міст районного значення [7]. За Конституцією України (ч. 3 ст. 133), два міста - Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України, але прийнято лише Закон «Про столицю України місто-герой Київ». Також існують проекти законів про особливий статус міст Севастополь, Львів, Одеса, Харків. Спеціальний статус міс­та обумовлений виконанням містом специфічних або тимчасових функцій та завдань, які мають особливе значення для держави та мають певні відмінності від функцій та завдань, визначених законодавством для звичайних адміністративно-територіальних одиниць [4].

Депресивним, невеликим (малим) містам (як правило, це районні центри) має надаватися державна підтримка, оскільки розвиток великих міст («мільйонерів») породжує для населення, органів місцевого самоврядування, як свідчать приклади інших країн, проблеми що можливі і для України [10].

Загальносвітові тенденції і закономірності розвитку більшості видів сучасних міст відкривають нові перспективи розвитку людства, посилюють соціальні, економічні, соціокультурні, екологічні наслідки, ускладнюючи завдання, які постають перед владою конкретного міста. Розглянемо їх детальніше.

Урбанізація. Сучасні міста характериз-ються зростанням щільності населення, чисельності кадрів, капіталу, виробничих активів, соціальної й технічної інфраструктури, обмінів, руху капіталу, потоків транспорту і трудових ресурсів тощо. В умовах такої концентрації міс­ та стають центрами глобальної економіки, політичних рішень і дослідники (П. Хол тощо) за рівнем світового значення виділяють такі види міст:

альфа-міста - глобальні континентальні «столиці» як комунікаційно-сервісні центри з ареалом «обслуговування» до 20 млн осіб (Лондон, Париж, Нью-Йорк, Токіо, Чикаго, Франкфурт, Гонконг, Мілан, Сінгапур);

бета-міста - міста-шлюзи (субконтинентальні столиці), що обслуговують від 10 до 20 млн населення (Сан-Франциско, Сідней, Торонто, Цюрих, Брюссель, Мадрид Мехико Сан-Пауло, Москва, Сеул);

гамма-міста - периферійні (регіональні столиці), що обслуговують від 5 млн населення прилеглих територій (Амстердам, Каракас, Женева, Джакарта, Осака, Вашингтон, Бангкок, Пекін, Рим, Барселона, Берлін, Буенос-Айрес Копенгаген, Майамі, Монреаль, Мюнхен);

дельта-міста - типові адміністративні центри, впливові на рівні регіону (Хельсінкі, Люксембург, Філадельфія, Ріо-де-Жанейро, Тель-Авів, Відень, Афіни, Дубаї, Київ, Ліса-бон, Марсель, Санкт-Петербург, Тегеран).

Ця класифікація свідчить про зв'язок рівня розвитку країни, її впливу на світовий розвиток. Тенденцію зростання мегаміст світу згодом було закріплено на Стамбульській конференції 1996 р. (Хабітат II).