136 ФОРМАЛЬНО НЕВИЗНАЧЕНІ ТЕРМІНИ ЯК ЗАСІБ ПРАВОВОГО ВПЛИВУВ. Косович

Серед юридичних термінів, що використовуються для формування правових норм є такі, що посідають проміжне місце між формально визначеними і формально невизначеними – напівоціночні (проміжні). Одна із основних їх властивостей виступати засобом правового впливу і правового регулювання.

Ключові слова: формально невизначені поняття, ніпівоціночні (проміжні поняття), правовий вплив, правове регулювання.

Ефективність правового впливу на відносини у сучасному суспільстві поряд з іншими чинниками визначається і досконалістю юридичної термінології, що використовується у нормативно правових актах. Необхідність підвищення якості юридичної діяльності в Україні зумовлює потребу дослідження регулятивних можливостей правових термінів, серед яких особливе місце посідають формально невизначені терміни, що зумовлюють формальну невизначеність правових норм. Стосовно правових норм серед науковців тривалий час ведеться дискусія про можливість та необхідність їх використанння у новітньому законодавстві України. Така ситуація визначає актуальність, важливість та дискутивність обраної теми.

Питання використання формально невизначених термінів (які є формою вираженою передусім оціночних понять) у правових нормах та і питання правового впливу у вітчизняній літературі спеціально розглядається мало. Цю тему певною мірою досліджували у колишній радянській загальнотеоретичній науці і розробляється російськими теоретиками у призмі особливостей російського права. Відповідно задекларована тема потребує вивчення з метою формулювання певних наукових узагальнень та практичних рекомендацій, що можуть використовуватись для вдосконалення правового регулювання суспільних відносин в Україні.

>З метою висвітлення основних положень нашого дослідження розглянемо блок взаємопов’язаних питань (з огляду на складність та дискутивності з’ясуємо лише їхні основні риси): загальна характеристика формально невизначених термінів (у літературі частіше йдеться мова про формально невизначені, передусім оціночні поняття); співвідношення правового впливу та правового регулювання; формально невизначені поняття (об’єктом нашої уваги будуть такі з них, як проміжні між оціночними та формально визначеними, оскільки ця категорія понять у літературі не досліджувалась) як засіб правового впливу та правового регулювання в Україні; юридичні норми з формально невизначеними поняттями як чинник забезпечення функцій права.

Формально невизначені правові норми – це такий різновид правових норм, які закріплені у статтях нормативно правових актів із використанням формально невизначених термінів (понять). Оскільки такі терміни надають правовій нормі особливого характеру, коротко з’ясуємо їх природу та властивості. Формально невизначені терміни форма виразу оціночно-правових понять, спосіб закріплення соціально-значущих явищ, які будучи тотожними за зовнішніми параметрами, можуть мати різну значимість залежно від особливостей конкретних правовідносин.

За ступенем визначеності, точніше невизначеності, такі поняття можна поділити на дві групи: оціночні і напівоціночні (проміжні між оціночними і формально визначеними). Оціночне поняття – це закріплена у правовій нормі абстрактна характеристика соціальної значимості реальних або потенційних фактів, що має бути неодмінно конкретизована під час його застосування чи реалізації, завдяки чому забезпечується юридичне реагування держави на всі індивідуалізовані факти, яким властива зафіксована у юридичній нормі значущість. Питання використання оціночних понять у юридичній літературі певною мірою були висвітлені. Тому оберемо об’єктом дослідження проміжні поняття – саме виділення яких є уже дискутивним. До таких понять можна, наприклад, зачислити використовувані у Цивільному кодексі України формально невизначені поняття: духовний, фізичний та соціальний розвиток особи (ст. 31), зловмисна домовленість (ст. 232), належні, безпечні та здорові умови (ст. 293), звичаї ділового обороту (ст. 532), ощадливе ведення (ст. 845). Проміжним поняттям властиві специфічні ознаки, що виділяють їх з поміж оціночних та формально визначених:

– часткова формальна визначеність;

– виражаються за допомогою загальновідомих, загальновживаних та загальновизнаних термінів;

– інтерпретація соціальної значущості окреслених ними явищ може бути пов’язана з специфікою конкретних життєвих ситуацій; вони можуть по-різному тлумачитись залежно від суб’єкта, умов, предмета тощо; в окремих випадках потребують офіційного роз’яснення;

– створюють можливості правозастосувального угляду у процесі формування юридичної оцінки;

– законодавець може давати їх юридичне визначення; – виступають як формою, так і джерелом права.

Основна причина застосування цих понять – необхідність правової регла-ментації таких суспільних явищ, процесів, діяльності, фактів, які є соціально важливими, загальнозрозумілими, однак межі (діапазон) сприйняття і трактування яких не є сталий і однозначний.

Дослідивши Кримінальний та Цивільний кодекси України (та для з’ясування питання співідносності норм національного й міжнародного права Конвенцію про захист прав людини та основних свобод) на предмет наявності у них формально невизначених понять, виявлені у них проміжні поняття залежно від того, що вони закріплюють і визначають, об’єднаємо на декілька основних груп:

Правовий вплив і правове регулювання співвідносяться як загальне і конкретне.

Правовий вплив трактують дещо по-різному. Це – нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини, як спеціальними правовими засобами – норма права, правовідносини, правові акти, так і іншими правовими явищами – правосвідомість, правова культура, принципи права. Правовий вплив охоплює правову свідомість, правову культуру, механізм правового регулювання, правові принципи, правотворчий процес [1, с. 100]. Це – взятий в єдності та багатоманітності процес впливу права на соціальне життя, свідомість та поведінку людей [2, с. 26].

Правове регулювання, якому зазвичай приділяють більше уваги, зазвичай, визначають як здійснюваний за допомогою юридичних засобів вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування (П. М. Рабінович, С.С. Алєксєєв, В.В. Лазарєв, А.В. Малько). Правове регулювання – лише одна із форм впливу права на суспільні відносини, що не охоплює усіх інших його форм. Засоби правового ргеулювання тією чи іншою мірою слугують засобами правового впливу. Наприклад, як відомо, юридичні норми попри регулятивну виконують і виховну функцію – вислугуючи основою для формування правосвідомості та правової культури громадян.

З метою з’ясування проблеми співвідношення правового впливу і правового регулювання необхідно визначитись щодо дії права (про яку теоретики часто ведискутують) і впливу права. Чинним, таким, що діє право може вважатися як з формальної (факт юридичного закріплення норми права у відповідному джерелі), так і з фактичної (норма права здійснює реальний вплив на суспільні відносини) точки зору. У свою чергу вплив права має місце тільки тоді, коли формальна і фактична складові дії права представлені у комплексі [3, с. 217]. Правовий вплив може здійснюватись як в активній, так і в пасивній формі. Активна передбачає безпосереднє використання засобів і методів правового регулювання і правову охорону у процесі соціальної життєдіяльності. Пасивна передбачає опосередкований вплив права на суспільні відносини. [4, с. 218].

Констатуючи нероздільність правового впливу і правового регулювання, водночас можна виділити такі відмінності між ними.

Предмет правового регулювання дещо вужчий від предмета правового впливу. В останній входять і такі економічні, політичні і соціальні відносини, які правом не регулюються, але на які вони так чи інакше поширюють свій вплив. Якщо правове регулювання як спеціально-юридичний вплив у будь-якому випадку пов’язане з встановленням конкретних прав і обов’язків суб’єктів, з прямими приписами про необхідне і можливе, то правовий вплив не завжди. Якщо перше означає здійснення правових норм через правові відносини, то друге необов’язково [5, с. 27].

Засоби правового регулювання є завжди засобами правового впливу. Засоби ж правового впливу не завжди є засобами правово регулювання (наприклад, правова культура законодавця). Засобами правового регулювання слугують юридичні норми, юридична діяльність, принципи права тощо. Їх коло визначається передусім стадією правового регулювання. Засобами ж правового впливу попри перелічені правові явища є і правові традиції, і загальна правосвідомість суспільства, і ставлення суспільства до права, які формальними рамками необмежені. Вимоги до засобів правового регулювання є в цілому єдиними незалежно від особливостей різних правових систем. Система ж засобів правового впливу зумовлена специфікою цих правових систем.

Якщо коло суб’єктів, статус яких регулюється правом, загалом визначене, то правовий вплив поширюється на невизначене коло суб’єктів.

Суб’єктами, які здійснюють правове регулювання, є юридично визначене коло суб’єктів (починаючи з посадової особи і завершуючи громадянином, який приймає участь у референдумі). Суб’єктами, які можуть здійснювати правовий вплив, є будь- які особи за умови, що вони вливають на формування правових орієнтацій та установок інших суб’єктів права.

Основними методами правого регулювання є імперативний та диспозитивний, що встановлюються через владно-правове закріплення прав, обов’язків, заборон. Методи ж правового вливу – рекомендація, пропозиція, приклад для наслідування, попередження. Відповідно формами вислуговують з одного боку вольові приписи, з іншого – інтелектуально-психологічний вплив.

Об’єкт правового регулювання – поведінка суб’кта права, об’єкт правого впливу – його правова свідомість.

Визначальна мета правового регулювання – правомірна поведінка суб’єктів права і відповідність суспільних відносин до правил, визначених юридичними нормами. Ідеальна мета правового впливу – формування у суспільстві правових установок на визнання непорушності й пріоритету загальноправових та загальносуспільних цінностей.

Співвідношення, єдність та роздільність правового впливу та правового регулювання наштовхує на думку про необхідність узагальненого підходу до цих правових явищ. Зміст такого підходу, як видається, полягає у можливості розгляду правового впливу у двох аспектах:

– правовий вплив як явище, що є похідним, супроводжує, доповнює, посилює ідейну спрямованість правового регулювання. Прикладом може бути виховна функція юридичної відповідальності;

– правовий вплив як ідеолого-правовий процес не пов’заний безпосередньо із правовим регулюванням, однак такий, що має суттєве значення для нього. Так, загальновизнано, що судовий прецедент не є формою права у континентальній правовій системі (отож і засобом правового регулювання). Однак він слугує джерелом права, а відповідно, і засобом правового впливу.