264 Міма І.В.ДЕЯКІ АСПЕКТИ ВИЗНАЧЕННЯ ТИПУ ДЕРЖАВИ ЗАЛЕЖНО ВІД МІСЦЯ РЕЛІГІЙНИХ НОРМ У ПРАВОВІЙ СИСТЕМІ КРАЇНИ

Анализируются классические подходы к типологии государства. На основе осмыс­ления религиозных норм как элементов системы источников права, степени влияния ре­лигиозных норм на правовую систему приведена характеристика нетрадиционных для отечественной общетеоретической науки типов государства: несветских (теократи­ческих, идеократических, клерикальных) и светских (эквипотенциальных, преференци­альных, контаминационных). Определены особенности типов украинского государства.

In the article in theory classic approaches pereosmysleno an author to tipologii of the state. Through the successive analysis of religious norms as elements of the system right a source, degrees of influencing of religious norms on the legal system, description ofuntradi-tional for domestic general theoretic science types of the state is resulted: unsocieties (theo­cratic, ideokraticheskikh, clerical) and societies (ekvipotentsial'nykh, preferentsial'nykh, kon-taminatsionnykh). This research gave possibility to define the features of historical and mod­ern type of the Ukrainian state.

Сучасний етап розвитку вітчизняної правової науки характеризується утверд­женням плюралізму в дослідженні юридичних феноменів, що сприяє подоланню схематизму та догматичного, інструментального підходу до розуміння сутності права та держави, який обмежувався виключно формально-юридичним дослідженням державно-правових явищ. Дослідженням держави та права з по­зицій юридико-аксіологічного підходу займалися: А. Бабенко, В. Графський, І. Ільїн, М. Елон, В. Єленський, В. Журавський, Н. Колотова, Л. Кофанов, О. Купріянов, В. Лубський, О. Лейст, М. Марченко, П. Музиченко, Н. Оніщенко, М. Орзіх, А. Павлов, P. Папаян, О. Скакун, В. Соловйов, П. Соро

кін, Р. Сотт, М. Суворов, І. Суріков, В. Творцов, О. Тер-Акопов, Є. Хоубел, В. Червонюк, Л. Явич та інші. Вони акцентують увагу на необхідності ґрунтовного аналізу впливу релігії та релігійних норм на виникнення та розвиток держави і права.

Право усвідомлюється як інструмент культури, що відображає цінності, які відображають особливості історичного розвитку певної держави. Одним із спо­собів класифікації держав є типологізація, що заснована на всебічному аналізі ос­новних ознак держави. На думку М. Марченка, класифікація держав та їх право­вих систем за типом - об'єктивно необхідний, закономірний процес пізнання дер­жавно-правової матерії, відображає логіку природно-історичного процесу розвит­ку держави та права1. Існують два підходи до типології держави: формаційний (засновується на суспільно-економічній формації) та цивілізаційний (визнача­ється відповідно до ступеня суспільного розвитку та рівня матеріальної культу­ри). При цьому поза увагою вчених залишається дослідження типології держави залежно від ступеня впливу релігійних норм на правову систему певної країни. Адже нині продовжують існувати правові системи, засновані на нормах релігій­ного права, набуваючи поліюридичного характеру. Відмова від ідеологічного монізму дає можливість визначити ступінь впливу релігії на зміст соціальних норм, які за певних умов трансформуються у правові норми; пізнати сутність держави на певному етапі історичного розвитку, особливості її виникнення та еволюції.

У зарубіжному державознавстві досить поширений цивілізаційний критерій типологізації держави, основою якого є категорія «цивілізація». Цивілізацію мож­на визначити як соціокультурну систему, що спирається не тільки на соціально-економічні, а й етнічні, духовні засади суспільства, визначає рівень економічної, політичної, соціальної і духовної свободи особи. За цивілізаційного підходу тип держави визначається не стільки об'єктивно-матеріальними, скільки суб'єктивно-духовними, культурними факторами. На думку А. Тойнбі, цивілізація - це віднос­но замкнений і локальний стан суспільства, що характеризується спільністю культурних, економічних, географічних, релігійних, психологічних та інших оз­нак, дві з яких залишаються незмінними: 1) релігія і форми її організації; 2) тери­торія, точніше ступінь віддаленості від того місця, де це суспільство первісно ви­никло2.

У вітчизняному державознавстві питання типології держави і права досі роз­глядаються переважно з позицій формаційного підходу, який передбачає, що дер­жава і право залежно від характерних для певного історичного періоду базисних відносин набувають типових рис, що у сукупності визначають певний «історич­ний тип держави і права»3.

Аналіз класичних підходів до типологізації держави і права свідчить, що жо­ден з них не може дати максимально достовірні дані про історичні типи держави. Тому необхідно виділити додаткові типи у класифікації держави. В процесі типо­логізації держави замість категорії «соціально-економічна формація» слід вико­ристовувати категорію «суспільна формація», яка відображає стан суспільства як певної, історично визначеної системи економічних, соціальних, політичних, ду­ховно-культурних відносин, релігійних зокрема. Релігійні норми як структурний елемент релігійної системи та дійовий соціальний регулятор активно впливають на розвиток держави і права, суспільне життя і поведінку людей, на правову сис­тему та систему джерел права зокрема. Обираючи ступінь впливу релігійних норм на правову систему та систему джерел права як критерій типологізації дер­жави, можна виділити несвітські та світські типи держави.

Несвітськими є держави, де на правову систему та систему джерел права, істотний вплив справляють релігія та релігійні норми, рішення законодавчих органів повністю або частково грунтуються на змісті релігійних норм. Залежно від ступеня загальнообов'язковості релігії або ідеології чи відокремлення від держа­ви релігійних організацій та об'єднань (діяльність яких спрямована на поширен­ня релігійної ідеології) в межах несвітського типу держави можна виділити тео­кратичні, ідеократичні та клерикальні типи держави.

Теократичний тип несвітської держави характеризується відсутністю загаль­нообов'язкової ідеології (нерелігійної чи квазірелігійної) та відокремленням від держави організацій та об'єднань, діяльність яких спрямована на поширення не­релігійної ідеології. Такому типу держави властива залежність від санкціонуван­ня релігійних норм з боку держави та тиск релігії на процес державо- та право-творення; уся повнота вищої державної політичної влади належить релігійним лідерам та духовному керівництву, а джерелом права і регулятором державно-правових, політичних та суспільних відносин є релігійно-правові приписи. На­приклад, сучасний Ватикан.

На відміну від теократичного, клерикальний тип несвітської держави характе­ризується наявністю церковної ієрархії, яка через законодавчо встановлені інсти­тути певним чином впливає на політику держави та всі сфери суспільних відно­син. Наприклад, ісламська республіка Іран має світські органи влади (парламент, президент, уряд), які підзвітні та підконтрольні офіційно обраному, головному релігійному та одночасно політичному лідеру країни.

Особливістю ідеократичного типу несвітської держави є відсутність загально­обов'язкової релігії та відокремлення від держави релігійних організацій. У дер­жаві ідеократичного типу вся повнота влади належить ідеологічному керівництву, діяльність якого спрямована на поширення ідеології, а джерелом права і регуля­тором суспільних відносин є ідеологічні приписи. Крім того, існує заборона на вільний світогляд та самовизначення; встановлюється державна загальнообов'яз­кова ідеологія та її значний вплив на правову систему; відбувається дис­кримінація віруючих чи громадян, що дотримуються переконань, відмінних від державної ідеології. Цей тип властивий тоталітарним країнам.

Світськими визнаються держави, де існує заборона щодо проголошення будь-якої релігії як державної чи загальнообов'язкової, відокремлення церкви від дер­жави та розмежування сфер їх діяльності. Проте світський характер держави не є перепоною для забезпечення реалізації інтересів та прав релігійних меншин, на­дання їм фінансової допомоги з державного бюджету. Світський тип держави ха­рактеризується: 1) наявністю партнерства держави та релігійних організацій; 2) впливом релігійних правових приписів на правову систему держави, визнанням їх історичною спадщиною та пам'яткою правової системи. На думку І. Понкіна, в межах цього типу держави можна виділити еквіпотенційний, преференційний, контамінаційний та ідентифікаційний типи4. Тож доречно буде їх охарактеризува­ти з метою вдосконалення процесу типологізації держави та подолання од­нобічності у дослідженні історичного та сучасного типів української держави.

Еквіпотенційний тип світської держави характеризується прагненням досягти можливої позарелігійності та ізоляції релігійних організацій від держави і суспільного життя; удаваною фактичною рівністю всіх релігійних організацій у відносинах з державою; відсутністю з боку держави переваг щодо певної релігії; зведенням діяльності релігійних організацій до рівня приватного життя; заборо­ною використання елементів релігійної символіки (релігійного підтексту) у дер­жавній символіці та атрибутиці; офіційним тлумаченням світськості національної правової системи та системи освіти, їх повної позарелігійності. До країн такого типу можна віднести КНР, Південну Корею, Японію5.

Щодо преференційного типу світської держави, необхідно зазначити, що він характеризується помірним відокремленням релігійних організацій від держави, наданням з боку держави пільгового режиму існування та діяльності одній чи декільком релігіям, релігійним організаціям, що історично обумовлені.

Особливої уваги заслуговують контамінаційний (від лат. contaminatio -зміщення, поєднання) та ідентифікаційний типи світських держав. Кон-тамінаційному типу світської держави властиві наступні ознаки: 1) відсутність чіткого відокремлення релігії від держави та розмежування суспільних відносин, які врегульовані релігійними нормами та нормами позитивного права; 2) високий ступінь впливу релігійно-правових приписів на правову систему держави, що визначається особливостями шляхів виникнення та розвитку держави і права, правової системи та історично зумовленою системою релігійних цінностей. Цей тип держави притаманний Ізраїлю, Лаосу, М'янмі, Таїланду Шрі-Ланці, ісламсь­ким країнам тощо.

Слушною є думка І. Понкіна, що залежно від ступеня впливу релігійних норм на правову систему держави та систему джерел права у межах контамінаційного типу можна виділити: 1) країни, в яких за релігією визнається та закріплюється статус державної релігії. Цим пояснюється відсутність повного відокремлення релігії від держави, істотний вплив на конституційне право і форму правління держави, закріплення за релігійними нормами та принципами загальнообов'язко­вого характеру та офіційне визнання релігійного судочинства тощо; 2) країни, що мають значний вплив релігійних норм на правову систему. В регулюванні суспільних відносин застосовуються переважно норми та інститути релігійного права; релігійні норми суттєво впливають на зміст конституційного, криміналь­ного права та діяльність органів державної влади. Статус людини визначається та регулюється нормами релігійного права. Такий тип держави притаманний Са­удівській Аравії, Судану, Ізраїлю тощо; 3) країни, які належать до традиційно-релігійної правової сім'ї, проте зазнали значного впливу європейської цивілізації, що спричинило обмеження впливу та дії релігійно-правових норм у регулюванні суспільних відносин. Наприклад, Туніс, Туреччина.