116 ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОНОРСТВА В УКРАЇНІІ. Сенюта

У статті охарактеризовано законодавчу базу донорства, проаналізовано міжнародно-правові стандарти у цій галузі та з’ясовано умови законності проведення різних видів донорства за національним законодавством. А також визначено принципи правового регулювання донорства і запропоновано їх класифікацію.

Ключові слова: донорство, трансплантація, штучне запліднення, донор, реципієнт.

Конституційною підвалиною юридичної регламентації донорства в Україні є ст. 29 Основного Закону, яка визначає право на особисту недоторканність в аспекті згоди чи відмови від будь-якого медичного втручання. На деталізацію змісту цієї норми в законодавстві України передбачено право на донорство або окремі його структурні елементи, зокрема, у Цивільному кодексі України від 16.01.2003 р. (ст. 290, п. 7 ст. 281) [1], Основах законодавства України про охорону здоров’я від 19.11.1992 р. (ст. 46, 47, 48) (далі – Основи) [2], Законі України „Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині” від 16.07.1999 р. [2], Законі України „Про донорство крові та її компонентів” від 23.06.1995 р. [2], а також підзаконних нормативно-правових актах, що визначають окремі питання у сфері донорства.

Метою цього дослідження є характеристика законодавчого забезпечення донорства в Україні та визначення підстав законності його проведення. У процесі роботи було чітко окреслено принципи різних видів донорства, запропоновано їхню класифікацію, визначено основні засади донорства відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій галузі, а також висвітлено умови законності донорства в Україні.

Сфера дослідження цієї статті була предметом вивчення численних вітчизняних і зарубіжних науковців (О. Афанасьєвої,

Ф. Баха, Ф. Дахно, Е. Зґреччі, Х. Де Діос Віал Корреа, М. Малеїної, З. Скалецької, О. Старовойтової, С. Стеценка), які розглядали, зокрема питання трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів з погляду загальної теорії права, кримінального права, проводили порівняльно-правову характеристику трансплоантології, аналізували проблеми удосконалення чинного законодавства у цій галузі.

Зі згаданих нормативних актів випливають такі умови правомірності проведення різних видів донорства:

1. Крові та її компонентів (донорство крові та її компонентів – добровільний акт волевиявлення людини, що полягає у даванні крові або її компонентів для подальшого безпосереднього використання їх для лікування, виготовлення відповідних лікарських препаратів або використання у наукових дослідженнях (ст. 2 Закону України „Про донорство крові та її компонентів”)):

Донором може бути повнолітня дієздатна фізична особа.

Донорство є добровільним актом волевиявлення людини.

Особа-донор повинна пройти відповідне медичне обстеження і в неї не повинно бути протипоказань, визначених МОЗ України. Особи, хворі на інфекційні хвороби, які можуть передаватися через кров, або інфіковані збудниками таких хвороб, можуть залучатися до виконання донорської функції лише у разі подальшого використання отриманих від них крові та (або) її компонентів винятково для проведення наукових досліджень, виготовлення діагностикумів та інших продуктів, що не призначені для введення реципієнтам.

Взяття крові та (або) її компонентів у донора дозволено лише за умови, що здоров’ю донора не буде заподіяно шкоди.

2. Органів та інших анатомічних матеріалів (трансплантація – спеціальний метод лікування, який полягає у пересадці реципієнтові органа або іншого анатомічного матеріалу, взятих у людини чи у тварини (ст. 1 Закону України „Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині”). У Цивільному кодексі України використовують єдиний термін – донорство – як щодо крові та її компонентів, так і щодо органів та інших анатомічних матеріалів. Основи, як і спеціальні закони у цьому аспекті, закріплюють два терміни: 1) донорство крові та її компонентів; 2) трансплантація органів та інших анатомічних матеріалів.):

Трансплантацію як метод лікування застосовують винятково за наявності медичних показань, які визначає консиліум лікарів відповідного закладу охорони здоров’я чи наукової установи, і за умови, що використання інших засобів і методів для підтримання життя, відновлення або підтримання здоров’я не дає бажаних результатів.

Перелік органів та інших анатомічних матеріалів, придатних для трансплантації, затверджується МОЗ України за погодженням з Академією медичних наук України.

Діяльність, пов’язану із трансплантацією, можуть здійснювати акредитовані в установленому законодавством України порядку державні та комунальні заклади охорони здоров’я і державні наукові установи згідно з переліком, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

На таке медичне втручання необхідна згода об’єктивно інформованого реципієнта чи/та його батьків або інших законних представників. Ця умова необов’язкова лише у невідкладних випадках, коли існує реальна загроза життю реципієнта.

Шкода, завдана під час трансплантації донору, має бути меншою, ніж та, що загрожувала реципієнту.

Донор за своєю згодою може надати лише кістковий мозок за плату для трансплантації.

Члени сім’ї, близькі родичі донора мають право знати ім’я особи реципієнта у разі імплантації органів та інших анатомічних матеріалів.

Важливо проаналізувати питання взяття гомотрансплантантів у живих донорів та анатомічних матеріалів у померлих осіб. Умови, за яких трансплантація буде правомірною в обох випадках, є такими:

а) донор – жива особа: – живим донором може бути лише повнолітня дієздатна особа.

– гомотрансплантантом є лише один з парних органів або частина органа, або частина іншого анатомічного матеріалу.

– коло донорів у разі взяття гомотрансплантанта (окрім анатомічних матеріалів, здатних до регенерації) чітко визначене й обмежується перебуванням реципієнта з донором у шлюбі або ступенем спорідненості, а саме – ними є близькі родичі (батько, мати, син, дочка, дід, баба, онук, онука, брат, сестра, дядько, тітка, племінник, племінниця).

– донорами не можуть бути особи: а) які утримуються у місцях відбування покарань; б) страждають на тяжкі психічні розлади; в) мають захворювання, що можуть передатися реципієнту або зашкодити його здоров’ю; г) надали раніше орган або частину органа для трансплантації (за винятком кісткового мозку та інших здатних до регенерації анатомічних матеріалів, які можуть братися повторно).

– донор у формі письмової заяви повинен надати інформовану добровільну згоду на взяття гомотрансплантанта після отримання об’єктивної медичної інформації та відомостей про права з огляду на виконання донорської функції. б) донор – померла особа:

– повнолітня дієздатна фізична особа може дати письмову згоду на донорство її органів та інших матеріалів на випадок своєї смерті або заборонити його.

– за умови відсутності заявленої згоди чи заборони повнолітньої дієздатної фізичної особи, взяття її анатомічних матеріалів після смерті може бути зроблено за згодою подружжя або родичів, які проживали з нею до смерті.

– якщо донор – померла неповнолітня, недієздатна чи обмежено дієздатна особа, то взяття матеріалу здійснюється за згодою її законного представника.

– за наявності заяви про незгоду бути донором, зробленої за життя особи, взяття матеріалу в померлої людини заборонене.

3. Репродуктивних клітин (сперми, яйцеклітин, ембріонів):

Штучне запліднення здійснюється виключно в акредитованих для цього закладах охорони здоров’я за дозволеними МОЗ методами.

Реципієнтом може бути повнолітня дієздатна жінка, вік якої не перевищує 40 років.

Письмова згода подружжя.

Використання як сперми чоловіка, так і донора. Сперма донора використовується тільки кріоконсервована і не раніше 3-х місяців після забору і повторного обстеження крові донора на СНІД.

Донорами сперми можуть бути здорові чоловіки у віці 20–40 років, які відповідають чітко визначеним вимогам, зокрема: 1) пройшли повне обстеження; 2) мають фертильну сперму; 3) не є носіями ВІЛ-інфекції та вірусу гепатиту B; 4) не мали урологічних, венеричних, андрологічних і спадкових захворювань.

Згода бути донором сперми підтверджується заявою-зобов’язанням.

Врахування показань (з боку дружини, чоловіка, подружжя) для застосування методів штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів) та протипоказів на використання цих методів реципієнтові.

За недотримання законодавчо встановлених умов проведення донорства у вітчизняному законодавстві передбачено кримінальну відповідальність за ст. 143 Кримінального кодексу України („Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини”) чи за ст. 144 Кримінального кодексу України („Насильницьке донорство” – законодавець тлумачить це поняття вузько, лише як донорство крові та її компонентів). За порушення законодавства щодо донорства репродуктивних клітин кримінальна відповідальність чинним Кримінальним кодексом України не передбачена.

Важливими у з’ясуванні питання законодавчого забезпечення сфери донорства є принципи правового регулювання цієї царини. Для більш детального дослідження окресленої проблематики спробуємо класифікувати ці принципи на загальні, тобто ті, що характерні для усіх видів донорства, та спеціальні, що притаманні його окремим видам. До загальних зачислюємо принципи:

Дотримання прав людини та захист людської гідності.

Пріоритету інтересів людини порівняно з інтересами суспільства і науки.

Добровільності донорства.

Урахування рекомендацій ВООЗ та реального стану науки.

Імплементації міжнародно-правових стандартів у цій царині у національне законодавство.

Спеціальними принципами є ті, якими керуються у донорстві крові та її компонентів, донорстві органів та інших анатомічних матеріалів тощо.

Основоположними принципами донорства крові та її компонентів є, зокрема, такі:

пріоритет інтересів донора;

врахування бажання щодо платності чи безоплатності давання крові;

заготівлі та зберігання крові та/або її компонентів як власної, так і отриманої від інших донорів за рахунок особи, яка виявила на це бажання.

Дослідження законодавства у сфері трансплантології дає змогу виокремити такі принципи донорства органів та інших анатомічних матеріалів:

дотримання балансу інтересів донора та реципієнта;

колегіальності (наявність у реципієнта медичних показань для застосування трансплантації встановлює консиліум лікарів відповідного закладу охорони здоров’я чи наукової установи);

презумпції незгоди на взяття анатомічних матеріалів у померлої особи для трансплантації та/або виготовлення біоімплантантів (у померлої повнолітньої дієздатної особи, заяви якої щодо донорства немає, а також у неповнолітніх, обмежено дієздатних та недієздатних осіб взяття анатомічних матеріалів не допускається, якщо на це не отримано або неможливо отримати згоди, відповідно, подружжя, родичів, які проживали з нею до смерті чи її законних представників);

декомерціалізації цього медичного методу;

рівноцінного обміну в галузі донорства у міжнародній співпраці.

Принципами донорства таких репродуктивних клітин, як сперми, яйцеклітин, ембріонів є:

1) збереження медичної таємниці, а саме, забезпечується: 1.1. анонімність донора;

1.2. конфіденційність інформації щодо проведення самої процедури запліднення.

інформованості, тобто подружжя має право на інформацію, у тому числі медичну, про результати медико-генетичного обстеження донора, зовнішні його дані, національність (якщо для запліднення використовується сперма донора) тощо.

добровільності донора і реципієнта, тобто:

до донорства залучаються чоловіки-добровольці;

штучне запліднення проводиться на прохання жінки.

добору сперми для запліднення, а саме:

враховується побажання подружжя щодо національності донора, основних рис його зовнішності;