Правовий режим можна розглядати як своєрідний роду збільшений блок у за­гальному арсеналі правового інструментарію, що з'єднує в єдину конструкцію певний комплекс правових засобів. Тому ефективне використання правових за­собів при вирішенні тих чи інших спеціальних завдань значною мірою полягає в тому, щоб вибрати оптимальний для вирішення відповідного завдання правовий режим, відпрацювати його відповідно до специфіки цього завдання та змісту ре­гульованих відносин.

Питання щодо правових режимів (за винятком режимів галузей) виникає, як правило, відносно не всіх рівнів правового регулювання, а головним чином щодо суб'єктивних прав. Щоправда, сама характеристика правових режимів нерідко визначається щодо певних об'єктів, але «режим об'єкта» - лише скорочене позна­чення порядку (процедури) регулювання, вираженого в характері та обсязі прав щодо об'єкта (тим чи іншим природним об'єктам, видам майна, землі тощо).

Як правило, в основі фізичних режимів лежить той чи інший спосіб правово­го регулювання. В кожному юридичному режимі можна достатньо чітко визначи­ти його базові, первинні правові інструменти - заборони, дозволи або позитивні зобов'язання (з цього положення є винятки, повязані з багатоаспектним характе­ром деяких суспільних відносин, а також з недостатнім відпрацюванням в зако­нодавстві самого порядку регулювання). Водночас слід мати на увазі, що кожен правовий режим має різноманітні правові засоби (тому навіть у вищезазначених випадках він не зводиться до типів регулювання), а головне - слід враховувати ос­новні змістовні аспекти категорії «режим», у тому числі те, що правовий режим виражає ступінь жорсткості юридичного регулювання, наявність відомих обме­жень або пільг, допустимий рівень активності суб'єктів, межі їх правової са­мостійності.

Саме тому при розгляді правових питань ми зазвичай говоримо, наприклад, про загальні або пільгові правові режими. І хоча орієнтація при розгляді правових питань на загальний дозвіл, на права і активність суб'єктів може не завжди узго­джуватися із зазначеними змістовними характеристиками та ознаками категорії «правового режиму», проте обов'язково необхідно враховувати всі елементи, ад­же саме вони можуть у майбутньому визначити особливу спрямованість, клімат, настрій у регулюванні й реальність цієї сфери правової дійсності, до того ж вель­ми важливу для забезпечення високої організованості, дисципліни та відповідаль­ності у суспільстві8.

Отже, правові режими забезпечують постійне нормативне регулювання пев­ної сфери суспільних відносин. Для встановлення правового режиму необхідне поступове технологічне здійснення певних дій, порушення порядку використан­ня яких може спричинити неадекватність правових норм реальній дійсності. Ефективне функціонування правового режиму передбачає здійснення, по-перше, логічно обгрунтованих дій, а по-друге, дій, що випливають із попередніх дій. Не­точно визначений режим змушує функціонувати всю систему юридичних засобів нижче необхідного рівня, спричиняє падіння кількісних та особливо якісних по­казників діяльності. Невиправдано пільговий режим призводить до неекономно­го витрачання матеріальних, кадрових, фінансових ресурсів, робочого часу. В будь-якому разі правовий режим - це органічна частина державного та політич­ного режимів. Якщо державний режим визначається як сукупність методів влади, то політичний режим - як функціональний аспект політичної системи суспільства. Політичний та державний режими, виражаючи змістовний аспект прийняття та виконання управлінських рішень, надаючи політичному життю пев­ну спрямованість, безпосередньо впливають на загальні ознаки, принципи та па­раметри формування правової системи в цілому і правових режимів зокрема.

Водночас, саме за допомогою правових режимів утверджуються та реально здійснюються політичні та державні режими. При цьому правові режими, як пра­вило, безпосередньо відображають важливі елементи правової політики держави. Правова політика є прикладною наукою, що повинна оцінювати чинне законодав­ство та впливати на відпрацювання найбільш сучасного права. При цьому право­вий режим - це невід'ємна якість влади, її устрою, функціонування, соціальної спрямованості.

У зв'язку з цим постає питання про тотожність понять «правовий режим» та «механізм правового регулювання». Ці поняття нетотожні. Механізм правового регулювання означає систему правових засобів щодо визначення проблемних пи­тань, що постають перед суб'єктом права в процесі задоволення та реалізації своїх прав, та їх подальшого врегулювання.

Фактично правовий режим реалізується через механізм правового регулюван­ня, який є загальним порядком, процесом дії та реалізації права. Якщо механізм правового регулювання - це юридична категорія, що визначає, як здійснюється правове регулювання, то правовий режим - це змістовна характеристика конкрет­них нормативних засобів, які повинні організувати визначену частину життєдіяльності людини. Правовий режим може передбачати специфічний ме­ханізм правового регулювання, його особливий порядок, який направлений на конкретні види суб'єктів та/або об'єктів права, пов'язаний не стільки с конкрет­ними ситуаціями, скільки з більш широкими соціальними процесами, в рамках яких ці суб'єкти та об'єкти взаємодіють.

Існуючий механізм правового регулювання зорієнтований насамперед на вирішення конкретних життєвих ситуацій. Останні виступають у правовому регу­люванні як юридичні факти, що породжують відповідно до чинного законодавст­ва різні правові наслідки. Регулювання тривалого соціального процесу не можна звести до врегулювання окремих ситуацій. Воно потребує специфічних юридич­них форм, однією із яких виступає правовий режим.

Правові режими, спрямовані на врегулювання соціальних процесів, повинні мати відповідну структуру, що дає можливість їм ефективно виконувати постав­лені завдання. Крім елементів механізму правового регулювання (норми права, юридичні факти, правовідносини, акти реалізації прав та обов'язків, правозасто-сування), у межах яких здійснюється правовий режим, структура останнього включає такі складові, як суб'єкти, їх правові статуси, об'єкти, методи взаємодії конкретних видів суб'єктів із об'єктами, систему гарантій (насамперед юридичну відповідальність за порушення режиму). Для правового режиму найважливіше значення мають такі умови, як час, простір, коло осіб, на яких він поширюється. В будь-якому режимі є ці три компоненти змісту.

Отже, з огляду на дуже швидкий розвиток нових суспільних відносин, виник­нення нових об'єктів та суб'єктів правовідносин, у сучасній правовій системі Ук­раїни виникає необхідність застосування такої юридичної форми, як правовий ре­жим. Таке правове явище було відоме юриспруденції ще на етапі її розвитку, але нині воно стало більш актуальним для застосування. Фактично правовий режим стає особливим правовим інструментом законодавця при формуванні правової системи України. Правовий режим врегульовує суспільні відносини (поза межа­ми окремих галузей права) шляхом обмеження або збільшення обсягу право-суб'єктності, кількості об'єктів права та встановлення особливого механізму пра­вового регулювання.

Встановлення такого правового явища законодавцем здійснюється із визначе­них підстав (наприклад, економічного обгрунтування) при особливому порядку створення, зміни та припинення такого явища та у деяких випадках особливому порядку застосування. Саме в такому контексті виникає та функціонує національ­ний правовий режим, режими сприятливості або несприятливості тих чи інших суспільних процесів для тих чи інших суспільних відносин, які потребують не­гайного особливого врегулювання.

1. Алексеев С.С. Общая теория права. -М., 1982. - С. 382.

2. Бобылев А.И. Ме­ханизм правового воздействия на общественные отношения // Государство и пра­во. - 1999. - № 5. - С. 326.

3. Алексеев С.С. Цит. праця. - С. 382.

4. Общая теория государства и права / Под ред. В.В. Лазарева. - М., 2002. - С. 376.

5. Там само.

6. Сырых В.М. Теория государства и права. Учебник для вузов. - М., 2000. - С. 534.

7. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Маль-ко. - М., 2003. - С. 720.

8. Исаков В.Б. Механизм правового регулирования и пра­вовые режимы // Проблемы теории государства и права. - М., 1987. - С. 261.