Правове регулювання є відмінними від правового впливу саме за предметом впливу та предметом регулювання. Перше, тобто правове регулювання, є вужчим, ніж другий, оскільки до останнього належать також соціальні відносини, інші явища, які не охоплюються правовим регулюванням. Нагадає мо, що правове регулювання, на від­міну від правового впливу, пов’язане з вста­новленням конкретних прав та обов’язків, з приписами про необхідне, можливе, непри­пустиме або заборонене.

Кваліфікація в структурі дії права, зо­крема кваліфікація злочинів, малозначних діянь, діянь вчинених за обставин, що ви­ключають злочинність діяння, кваліфіка­ція адміністративних, господарських дис­циплінарних, фінансових, земельних, ін­формаційних, цивільно-правових правопо­рушень тощо є одним із способів застосу­вання права. Поширеність цього способу застосування права є досить значною. Так, за даними Держкомстату України у 2008 році було зареєстровано 390162 злочинів, засуджено 146858 осіб, притягнуто до адмі­ністративної відповідальності 9874,9 тис. осіб, розглянутих судами (з постановленням рішення) 1680,2 тис. цивільних справ. При чому дані щодо зареєстрованих зло­чинів подаються на основі фактів офіційної реєстрації органами внутрішніх справ та податкової міліції; дані про засуджених осіб — на основі фактів офіційної реєстра­ції судами всіх видів; дані про кількість осіб притягнутих до адміністративної від­повідальності — на основі фактів офіцій­ної реєстрації органами, що уповноважені розглядати справи згідно Кодексу України про адміністративні правопорушення; дані про кількість цивільних справ розглянутих судами (з постановленням рішення) - на основі фактів офіційної реєстрації судами всіх рівнів [7]. Також щороку збільшується і цивільно-правовий оборот, в структурі якого велике місце займають питання ви­конання цивільно-правових зобов’язань, майнового обороту взагалі, притягнення до відповідальності осіб, яки не викону­ють свої зобов’язання. По кожному та­кому випадку суб’єктом застосування права приймаються рішення, при якому здійснюється кваліфікація діяння, тобто встановлюється чи є в тій чи іншій дії або бездіяльності достатньо ознак злочину, ма­лозначного діяння, діяння, вчиненого за обставин, що усувають злочинність діяння або ознак перерахованих видів правопо­рушень. В.О. Навроцький цілком справед­ливо відносить кваліфікацію до способів застосування права, зокрема кримінально-правова кваліфікація є лише частковим ви­падком юридичної кваліфікації [8, 8—14]. В процесі кваліфікації відбувається нако­пичення і аналіз правової інформації щодо діяння, його суб’єкту, соціальних та право­вих наслідків, спричиненої шкоди, пору­шених правових норм та відносин тощо. Кваліфікація діянь відбувається, як відомо, в процесуальній формі і документується як певний юридичний факт, у зв’язку з чим виникають, змінюються або припиня­ються певні правовідносини. Такий факт має бути доказом, тобто кожен юридичний факт, якій є складовою частиною у складі правопорушення, відповідальності, обме­ження прав повинен фіксуватися і доказу­ватися.

Кваліфікація діянь відноситься до за­собів охоронного регулювання правових відносин і, водночас, є вагомим засобом впливу права, неодмінною складовою юрисдикційного процесу. Кваліфікація набуває офіційного характеру, оскільки відбувається на підставі норм закону, вчинюється уповноваженим органом або службовою особою, має обов’язкове значення. Серед інших суспільних регуляторів охоронні правові норми набу­вають пріоритету стосовно норм моралі, технічних правил, релігійних заповідей, законів економіки. Органами, які впро­ваджують єдині правила і процедури кваліфікації, обирають засоби право­вого регулювання у випадках порушення права є органи кримінальної юрисдикції (суд, правоохоронні органи, органи про­куратури, контролюючи органи)1. Цілком ґрунтовно остає питання про участь адвокатури у процесі кваліфікації, набуття кваліфікаційних процедур легітимного, достовірного, ґрунтовного характеру. У такому контексті охоронне регулювання правових відносин набуває легітимного сенсу, оскільки за умови участі в ньому ад­вокатури кваліфікація діянь не має ознак силового впливу, і взагалі не має нічого спільного із «зовнішнім впливом», «втру­чанням права» у суспільні відносини, руйнацією механізмів саморегуляції тощо. Необхідність участі адвокатури у процесі офіційної кваліфікації потсає у звязку зі значним пиширенням дискреційних по­вноважень органів юстиції, яка останнім часом стає доволі гострою, оскільки судові, правоохоронні органи часто густо вдаються до помилок, які визнаються лише як порушення законності, хоча при цьому порушуються і інші принципи правового регулювання, зокрема, верховенства права, правової безпеки особи і держави. У цьому зв’язку великого значення набуває суве-1 В широкому сенсі під кримінальною юрисдикцією можна розуміти встановлену у законодавстві систе­му повноважень державних органів вирішувати певні справи і розглядати порушення права, надавати офіцій­ну оцінку діянь, застосовувати санкції або заходи відпо­відальності, вживати контрольні заходи в процесі про­ведення перевірок, ревізій, державного аудиту, моніто­рингу, інспектування тощо, щодо предмету яких ма­ють місце ознаки правопорушень, за які встановлена кримінальна відповідальність — автор.

Потрібно зазначити, що питання юри­дичних фактів, яке вивчається переважно в процесуальних аспектах, включає фікса­цію, відображення, доказові межи цих фак­тів тощо. В загально-правовому аспекті ве­лике значення має класифікація юридич­них фактів, оскільки вони значно відріз­няються між собою за правовою приро­дою (серед юридичних фактів у цьому аспекті розрізняють події, дії, правові стани, режими, статусі тощо), галузевою (господарсько-правові, цивільно-правові, фінансово-правові, адміністративні або адміністративно-правові тощо), а от же ма­ють і різне значення для результатів ква­ліфікації. До того ж до компетенції безпо­середнього правозастосовника, якій може вчинювати кваліфікацію діянь не завжди входять повноваження розгляду питання щодо застосування санкцій, притягнення правопорушників до відповідальності, від­новлення порушеного стану тощо оскільки він може мати лише контрольні, а не право­охоронні повноваження. Актуальним є пи­тання звуження меж розсуду правозастосовника, якій за будь якої можливості має бути обмеженими, оскільки не може вихо­дити за межи принципів правової безпеки особи, законності, індивідуалізації відпо­відальності, економії репресії тощо. Отже кваліфікація діянь набуває легітимного ха­рактеру не тільки як офіційна оцінка ді­янь, але й як достовірна, обґрунтована до­казувана діяльність органів кримінальної юрисдикції та адвокатури.

Загальна теорія держави і права: [Під­ручник для студентів юридичних вищих на­вчальних закладів] / М. В. Цвік, О. В. Петрішин, Л. В. Авраменко [та ін.]; за ред. В. М. Цвіка, О. В. Петрішина. — Харків: Право, 2009. — 584 с.

Юридична енциклопедія: [в 6 т. Т. 6: Т—Я ] / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол) [та ін.] — К.: Вид-во: Україн­ська енциклопедія, 2004. — 768 c.

Теорія держави і права. Академіч­ний курс: [Підручник; 2-е вид. перероб., доповн.] / за ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оні-щенко. — Київ.: Юрінком Інтер, 2008. — 688 с.

Ковальский В.С., Козинцев І.П. Пра-вотворчисть: теоретичні та логічні засади: [Монографія] / В.С. Ковальський, І.П. Ко-зінцев. — К: Юрінком Інтер, 2005. — 192 с.

Проблемы общей теории права и го­сударства: [Учебник для вузов ] / Под об­щей ред. В. С. Нерсесянца. — М: Норма, 2004. — 832 c.

Общая теория государства и права: [Акадмический курс в трех томах. Т 2. ] / отв. ред. М.Н. Марченко. — М. Норма, 2007. — 804 c.

Офіційний сайт Державного комітету статистики України [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua/

Навроцький В. О. Основи кримі­нально-правової кваліфікації: [Навч. посіб­ник] / В.О. Навроцький. — К.: Юрінком Інтер, 2009. — 462 с.

Варфoломеєва Т.В., Гончаренко С.В. Адвокатура в Україні / Т.В. Варфоломеєва, С.В. Гончаренко / Бюлетень Законодавства і юридичної практики України. — Юрінком Інтер, 2010. — 386 с.