Цілком слушною є думка Д.А. Кермова: якщо соціологія права займається «фактичним вивченням онтології правового буття», то що тоді залишається за­гальній теорії держави і права і іншим галузям правової науки? Погодимося з тим, що соціологію права слід розглядати як елемент не предмета, а метода теорії права і держави, перш за все у змісті використання у пізнанні держави і права конкретних соціологічних методів пізнання9. Що стосується філософії права, то вона також не повинна розглядатися як один з напрямів або частина загальної те­орії права і держави. Як самостійна юридична наука може розглядатися лише за­лежно від того, що розуміють насправді під її предметом, тобто що становить ко­ло питань, які вивчаються нею. Д.А. Керімов нарікає на те, що згадані ним гносе-олічні напрями теорії права і держави менш за все розроблені, й слушно крити­кує визначення філософії права, запропоноване С.С. Алексєєвим, B.C. Нерсесян-цем і деякими іншими авторами. Але не можна не помітити, що запропоноване ним самим визначення, згідно з яким філософія права покликана розробляти діалектику, гносеологію і логіку правового буття, не менш вразливе. Насправді, як він сам пояснює свою думку, «філософія права покликана вивчити, якими ме­тодами, прийомами і засобами пізнається право»10. Але чи не очевидно, що тут йдеться не про предмет, а про метод вивчення теорії права і держави, як і юридич­ної науки в цілому. Не може бути у ній окремо теоретичного і філософського ос­мислення права і держави.

Аналіз філософських проблем права за своїм змістом є не що інше, як вико­ристання філософських методів, прийомів, засобів у пізнанні та поясненні теорії права і держави. Таким чином, те, що намагаються виділити в одну із складових предмета філософії права, насправді стосується не предмета, а методу вивчення теорії права і держави та інших галузей юридичних наук.

Відомо, щодо кола питань, які вивчаються загальною теорією права і держа­ви, входить пізнання таких явищ, як сутність, типи, форми, функції, механізм дії права і держави тощо. Відповідно у структурі загальної теорії права і держави як метатеорії можна виокремити чимало мікротеорій, наприклад, теорію функцій держави, вчення про юридичні норми, теорію правовідносин тощо, але нікому по­ки що не спадало на думку говорити про філософію функцій держави і функцій права, філософію норм права, правосвідомості, правовідносин і т.ін.

Отже, філософія права є частиною не теорії права і держави, а частина філо­софії, яка присвячена вивченню права.

Водночас, слід не тільки визнати, а й підкреслити велике значення філософсь­кого підходу до державно-правових проблем у розумінні ширшого і поглиблено­го використання об'єднаних філософією методів пізнання права, як і інших явищ природи суспільства і людського мислення.

Разом з тим, філософії права можна і потрібно ставити питання, на нашу дум­ку, як про самостійну галузь юридичної науки, якщо розуміти під нею історію політичних і правових учень. Таке трактування бере свій початок як у західній, так і у вітчизняній юридичній думці XIX -XX ст. Предметом цієї науки є вивчен­ня поглядів на право і державу видатних мислителів - від давнини до сьогодення у хронологічному порядку і у зв'язку з їх світоглядами. У такому розумінні дана галузь науки найбільш тісно пов'язана із загальною теорією права і держави, зба­гачує і конкретизує її. У цьому зв'язку представляє інтерес думка В.М. Малькова:

«...засвоєння юристами філософсько-правового знання суттєво ускладнюється тією обставиною, що розвиток філософії права нині відбувається, як правило, у формі окремих філософсько-правових учень. А тому існує нагальна необхідність у розробці узагальнених концепцій, які дозволятимуть «пов'язати» різноманітні підходи у межах більш загальної метатеорії»11. У цьому напрямку, на наш погляд, можливий ще тісніший зв'язок загальної теорії права і держави з історією політичних і правових учень.

Висловленні думки щодо предмета філософії права як галузі юридичної на­уки, повинні бути враховані при визначенні предмета при складанні програми у руслі недавно введеного Міністерством освіти і науки України кандидатського ек­замену для аспірантів з філософії права.

Нарешті про предмет теорії права і держави. Його становлять: по-перше, такі важливі державно-правові явища, як сутність, типи, форми, функції права і дер­жави, механізм держави, механізм правового регулювання, правова система; по-друге, закономірності виникнення, розвитку і функціонування права і держави; по-третє, основні поняття і категорії, загальні для всієї юридичної науки.

Теорія права і держави тому і називається загальною, що являє собою теоре­тичну основу юридичної науки у цілому, усіх її галузей, об'єднує і цементує їх. Цим, власне, і визначається провідна методологічна роль загальної теорії права і держави щодо історико-правових, спеціально-галузевих та інших галузей юрис­пруденції. У такому розумінні теорія права і держави - фундаментальна галузь правознавства, яка виконує у її системі приблизно таку ж роль, як у природничих науках математика, біологія, теоретична фізика. Водночас загальна теорія права і держави спирається на дані галузевих юридичних наук, причому кожна з них має власну теорію, без якої не може бути жодної самостійної науки. Дуже важливий подальший розвиток і взаємозбагачення як загальної теорії, так і усіх галузевих теорій правознавства. У цьому один з найважливіших чинників подальшого підвищення рівня правової науки і теоретичної підготовки студентів вищих юри­дичних закладів.

1. Аржанов М.А. Государство и право в их соотношениях. - М., 1960. - С. 35.

2. Раянов Ф.М. Юриспруденция. Время разобраться по существу. - Уфа.2001. -С. 25.

3. Карташов В.Н. Теория правовой системы общества. Уч. пособие в 2-х т. Т. 1. -Ярославль, 2005. - С. 11.

4.Байтин М.И. Сущность права. Современное нор­мативное правопонимание на грани двух веков. - М., 2005. - С. 107.

5. Чест­ное И.Л. Правопонимание в эпоху постмодерна. - СПб., 2002; Овчинников А.И. Правовые мышления в герменевтической парадигме. - Ростов-на-Дону, 2002. -С. 78.

6. Козлихин Ю.И. О нетрадиционных подходах к праву // Правоведение. -2006. - № 1. - С. 31^40.

7. Сырых В.М. Методология юридической науки: состоя­ние, проблемы, основные направления дальнейшего розвития // Методология юри­дической науки, состояние, проблемы, переспективы. Сб. статей. Вып. 1. / Под ред. Н.М. Марченко. - М., 2005. - С. 22.

8. Гревцов Ю.И. Очерки теории и социлогии права. - СПб., 1996. - С. 251-253.

9. Керимов Д.А. О предмете и методологии всеобщей теории права // Методология юридической науки: состояние, проблемы, перспективы. Вып.1. - С. 251-253. 10. Там само. - С. 8. 11. Российское правосу­дие. -2006. -№ 1.-С. 109.