Безперечно, А.Ф.Черданцев правий у твердженні, що механізм правового регулювання може (і повинен) розглядатися як ідеальна мо­дель. У нашому правознавстві ця обставина не завжди бралася до уваги або, щонайменше, не була предметом ґрунтовного обговорення. Проте слід зазначити, що будь-яка наукова модель за своєю природою є ідеальною, якщо не вважати науковими моделями інженерні моделюючі конструкції. У цьому плані і склад правовідносин, і структура юридичної норми, і процес правового регулювання однаково можуть бути предста­влені як ідеальні моделі. Наукова цінність таких уявлень, як відомо, і полягає в їхній «ідеальності». До того ж теоретична наука за своєю при­родою може мати справу лише з ідеальними об’єктами. Тому поняття теорії права має «право на існування» і без подачі реальним об’єктом [11, с 320]. Тому слід чітко визначити: жодна теоретична модель не може трактуватися як безпосереднє зображення реальності, «той факт, що мо­дель працює добре, сам собою не означає, що реальність структурована так само, як ця модель» [12, с. 27].Отже, процес правового регулювання як і механізм правового регулювання, у плані предмета загальної теорії права може і повинен розглядатися як теоретична модель.

Справедливість такого твердження можна аргументувати тим, що у реальному житті виділити певні етапи і стадії правового регулю­вання, тобто ті одиниці, в яких зображається процес, не менш складно, ніж виділити елементи механізму правового регулювання. Безпосеред­ньо у житті (емпірично) можна спостерігати лише реальні дії реальних суб’єктів, а їхні тлумачення, наприклад, як реалізації права, - це питання панівної юридичної доктрини, використовуваних понять. Так, органічна для нашої теорії права інтерпретація процесу правосуддя як правозастосовного процесу для системи загального права є досить екзотична. Та­ким чином, подача правового регулювання як процесу або механізму -це вибір дослідницької моделі, тим більше, що жодних методологічних заборон на поєднання таких підходів в одній теорії не існує.

Що ж стосується теоретичного відношення до механізму право­вого регулювання, то здійснений А.Ф. Черданцевим аналіз відмінно­стей юридичних понять і моделей дає підставу стверджувати, що механізм правового регулювання як поняття - це певний перелік оз­нак, система юридичних засобів та способів здійснення результативного впливу на суспільні відносини тощо. А механізм правового регулю­вання як модель – це вже система елементів, організована за певними правилами: норми права, юридичні факти, правовідносини тощо. Іншими словами, це – модельне представлення правового регулювання як структури, а не як процесу, хоча слід брати до уваги й той факт, що інтерпретований як юридична онтологія механізм правового регулю­вання інколи починає не тільки використовуватися для теоретичного дослідження правового регулювання, а й сам розглядається як його об’єкт. Ця обставина і перебуває у полі зору А.Ф. Черданцева. У будь-якому разі саме таким можна розуміти його твердження, що «юридична наука, здійснюючи свої функції, створює особливий науковий теоретич­ний світ, у котрому відображається світ реальних суспільних відносин, а також система і механізм правового регулювання» [10, с. 4].

Вважаємо, що поняття типу «механізм правового регулювання» теж належить до органічних юридичних понять, що утворюють понятійну серцевину предметного поля юридичної науки. А віднесення таких понять до юридичних засноване на тому, що юриспруденція як соціальна практи­ка не зводиться до укладення угод або судових розглядів, її завдання – забезпечення правової організації суспільства.

Відсутність у синтетично створених поняттях правознавства відпо­відних референтів у правовій реальності (практиці) не є приводом для сумнівів щодо їхньої наукової цінності. Юридична наука як і наука зага­лом, передусім, має справу з поняттями як рухом ідеальних об’єктів. А різного ґатунку закиди з приводу перетворення юридичної науки у певну гру з поняттями безперечно не можна сприймати як вердикт. Якщо юриспруденція – наука, що має свою теоретичну сферу, то їй належить, так би мовити, «загравати з поняттями». Власне у такій грі часто і відбуваються великі відкриття. Можна тільки шкодувати, що наша юри­дична думка до певної міри втратила ті смисли, які були виразно присутні в юриспруденції вже на початку ХХ ст. Відповідаючи свого часу на тако­го роду зауваження, Р. Штаммлер писав: «Однак цей закид в своїй основі міг базуватися тільки на неясності, оскільки своєю основою містить твердження, що зміст права і його поняття суть дві абсолютно різні речі, що існують абсолютно самостійно. Насправді, одно не існує без іншого. Визначити одне – значить визначити друге; похибка в правильному пізнанні першого передрікає неправильність у другому. Таким чином, зовсім не є принциповою помилкою працювати тільки над одним понят­тям (виділено нами) замість того, щоб опрацьовувати реальний зміст пра­ва, однак, навпаки, всяке вивчення права неминуче передбачає обидва елементи» [13, с. 126–127].

Виниклі продемонстрованими способами поняття юриспру­денції умовно називаємо «органічними», оскільки, формуючи ядро предметної сфери науки, вони належать їй і генетично і історично, виникають у рамках юридичної діяльності і власне на правовій основі. Ці юридичні поняття за своєю природою стосовно предмета юриспруденції не відрізняються принципово від понять суспільних наук. Та, на відміну від них, а також багатьох гуманітарних наук, юриспруденція включає до свого складу й інші поняття, відмінні від органічних як за генезою, так і за змістом.

У понятійному ряді правознавства можна виділити поняття, які ге­нетично виникли в інших сферах знання, однак відповідно до практичних цілей або дослідницьких завдань «втягнуті» у сферу права, правознавства, і, отримавши власне юридичний зміст, набули статусу правових шляхом укорінення їх в понятійному ряді юридичної науки. Виникаючи та існуючи у власних сферах, такі поняття змістовно адаптуються до харак­теристик юридичної науки і особливостей юридичної практики, набува­ють відмінного від свого прототипу обсягу, включаються у систему юри­дичних понять, тобто беруть участь у формуванні предмета науки При­кладом може слугувати поняття «афект» в кримінальному праві та в кримінально-правовій науці, «нічний час» - в трудовому праві і науці трудового права і тощо. На теоретичному рівні таким поняттям відповідають приміром, поняття «правосвідомість», «правова психо­логія», «правова культура» і т.п., які стали основою формування відпо­відних понять правознавства. Такі поняття, що зазнали певних перетво­рень, можна умовно назвати «консолідованими», оскільки вони залуча­ються до юридичного обігу не механічно, а зазнають серйозних змін, адаптуючись до завдань юридичних досліджень, і набувають нового змісту Завдяки таким поняттям часто відбувається розширення проблем­ного поля юриспруденції, визначення нових підходів до дослідження пра­ва, створення нових концептуальних ідей та наукових парадигм.

Нарешті, третя група - поняття інших наук та сфер знань, залу­чені у «понятійний обіг» юриспруденції для отримання уявлення про явища, що мають або практичне юридичне значення, або забезпечують смислові переходи юридичних досліджень в інші науки та сфери знань [1, с 90]. Прикладом можуть слугувати усі спеціальні поняття інших наук, які використовуються, наприклад, в юридичній експертизі і да­ють можливість юристам оперувати іншими, зокрема природнично-науковими, технічними тощо об’єктами, або під час юридичного дослідження можуть бути залучені юристами, щоб пов’язати з правом важливі неюридичні обставини правового регулювання. Такими є взяті без змін категорії психології, соціології, філософії і т.д. [14, с 350].

Для зручності їх можна умовно найменувати асоційованими, що не мають самостійного правового змісту, а набувають значущих для правознавства смислів у певних дослідницьких контекстах та у зв’язку з юридичними категоріями. Критерієм входження «неюридичних» понять у категоріальний словник юриспруденції може стати потреба в таких поняттях для позначення якоїсь проблеми правознавства або обґрунту­вання нової концепції. У процесі розвитку відповідних дослідницьких напрямів вони можуть перейти в статус консолідованих.

Висновки. Активне залучення юриспруденцією понять інших наук можна вважати намаганням «втягнути» у свій предмет різноманітні дійсності. Йдеться тут про спроби юриспруденції вийти за межі «плоских абстракцій», максимально наблизитися до реаль­ності, формуючи не так власне науковий предмет за зразком природ­ничих наук, як ідеальну версію реальності у різноманітності її сторін та взаємозв’язків. Тут, знову ж таки, виникає потреба не тільки в стан­дартному науковому абстрагуванні від конкретного та звернення до сутнісних характеристик правових явищ, й в особливому поєднанні їх різнопланових аспектів у рамках певної філософської ідеї або методо­логічної конструкції. У зв’язку з цим предмет юридичної науки набуває складних модельних властивостей, і відтак «особливого значення набу­ває така його характеристика, як конструктивність» [15, с. 18].

–––––––––––

Васильев А.М. Правовые категории. Методологические аспекты. Разработки системы категорий права / А.М.Васильев. – М.: Наука, 1976. – 264 с.

Алексеев С.С. Общая теория права: курс в 2 т. – М.: Юрид. лит., 1981–1982. – 720 с.

Нерсесянц В.С. Юриспруденция. Введение в курс общей теории пра­ва и государства / В.С. Нерсесянц. – М.: Издат. группа НОРМА-М-ИНФРА, 1997. – 656 с.

Бабаев В.К. Советское право как логическая система / В.К. Бабаев. – М.: Норма, 1972. – 212 с.

Горский П.Д. Определение (логико-методологические проблемы) / П.Д. Горский. – М.: Наука, 1974. – 311 с.

Выготский Л.С. Собрание сочинений: в 6 т. / А.С. Виготский. – М.: Педагогика, 1982. – Т. 1. Исторический смысл психологического кризиса. Ме­тодологическое исследование. – 488 с.

Иеринг Р. Дух римского права на различных ступенях его развития / Р. Иеринг. – СПб., 1875. – Ч. 1. – 185 с.

Иеринг Р. Цель в праве / Р. Иеринг. – СПб., 1981. – 200 с.

Иоффе О.С. Основы советского гражданского законодательства / О.С. Иоффе, Ю.К. Толстой. – Л., 1962. – 381 с.

Черданцев А.Ф. Логико-языковые феномены в праве, юридической науке и практике / А Ф. Черданцев. - Екатеринбург: Изд-во УИФ «Наука», 1983. - 290 с

Локк Джон. Два трактата правления / Дж. Локк Сочинение: в 3 т. -М.: Наука, 1988. - Т. 3. - 320 с.

Фейерабенд П. Избранные труды по методологии науки / П. Фейернбенд / пер. с англ. и нем.; общ. ред. и авт. вступ. ст. И.С. Нарский. -М.: Прогресс, 1986. - 542 с.

Штаммлер Р. Сущность и задачи права и правоведения / Р. Штаммлер. - СПб , 1908. - С. 126-127.

Щербина В.І. Методологія дослідження охоронної функції трудово­го права в умовах ринкових відносин / В.І. Щербина // Методологія приватно­го права: зб. наук праць (за матер. наук.-теорет. конф., м. Київ, 30 травня 2003 р.). - К.: Юрінком Інтер, 2003. - С 349-354

Копылов Г. Научное знание и инженерные миры / Т. Копылов // Кентавр. - 1986. - № 1. - С 18-20.