Кримінально-правова оцінка незаконного заволодіння легітимаційним знаком безпосередньо буде залежати від правової природи та­кого знака (предмет чи засіб злочину проти власності), від того, чи це знак на «пред’явника» чи «іменний».

Викрадення «іменного» легітимаційного знаку (такого, що має ідентифікуючі властивості) слід кваліфікувати як замах на шахрайство, отримання майна шляхом використання такого легітимаційного зна­ка - закінчене шахрайство. Підставою для такого твердження є те, що винний для того, щоб одержати майно за «іменним» легітимаційним знаком, як правило, видасть себе за законного одержувача майна і шляхом обману заволодіє майном. Викрадення «іменного» легітима­ційного знаку є етапом в реалізації злочинного умислу. «Іменний» легітимаційний знак - це не ціль злочинця, а засіб для досягнення цілі.

Викрадення легітимаційного знаку, що має мінову і споживчу вартість «на пред’явника», вже з моменту таємного викрадення слід розглядати як закінчений злочин, оскільки такий знак фактично є гро­шовим еквівалентом.

Залежно від способу вчиненого посягання (таємно, відкрито, із застосуванням насильства тощо) дії слід кваліфікувати за відповідни­ми статтями розділу VI Особливої частини КК (як якусь із форм розкрадання).

Наприклад, таємне викрадення карточки «на пред’явника» для отримання пального вже з моменту її вилучення повинно оцінюватися як закінчена крадіжка. Якщо ж вилучається «іменна» карточка для отримання того ж пального, саме заволодіння таким легітимаційним знаком є замахом на шахрайство, бо винному для отримання майна слід буде видати себе за того, на чиє ім’я видана карточка. Лише після того як винний «отоварить» карточку, тобто прийде на заправку, і, на­приклад, видасть себе за працівника певної фірми та отримає пальне, його дії становитимуть закінчений склад шахрайства.

Висновки. На підставі викладеного маємо можливість для та­ких узагальнень: легітимаційний знак - це матеріальний об’єкт, який посвідчує право на одержання майна; в обігу перебувають дві групи легітимаційних знаків: такі, що мають мінову і споживчу вартість, і такі, що не мають такої вартості; ті легітимаційні знаки, що мають мі­нову і споживчу вартість слід визнати предметами, а не засобами зло­чинів проти власності, оскільки вони мають економічну ознаку пред­мета злочинів проти власності; кримінально-правова кваліфікація не­законного посягання на легітимаційний знак залежить від того, чи є цей знак предметом чи засобом злочину проти власності, чи це знак «іменний», чи «на пред’явника».

Безумовно, ця проблема потребує подальших досліджень, зок­рема у контексті постійного аналізу і контролю за науково-технічними напрацюваннями, які можуть безпосередньо впливати на кримінально-правову оцінку суспільно небезпечних посягань. Заслуговує уваги дослідження питання кримінально-правової кваліфікації насильницького заволодіння легітимаційними знаками, що не мають мінової і спожив­чої вартості.

–––––––––––––

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: у 2 т. / за ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. – [3-тє вид., пере-роб. та доп.]. – К.: Алерта; КНТ; Центр учбової літератури. – 2009. – Т. 1. – 964 с.

Кримінальне право України: підручник / за ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. –[ 3-тє вид., перероб. та доп.]. – К.: Атака, 2009. – 744 с.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – [4-те вид., перероб. та доп.]. –К.: Юридична думка, 2007. – 1184 с.

Великий тлумачний словник сучасної української мови. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с.

Вільна енциклопедія / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: uk.wikipedia.org/wiki.

Маркс К., Энгельс Ф. Собрание сочинений. – Т. 25. – Ч. 2. – 553 с. /[Электронный ресурс]. – Режим доступа: libelli.ru/library/tema/sc/marxism/me_ss2.htm