Ш розширення участі України у забезпеченні світового ринку продукцією сільського господарства та продовольства;

Ш раціональне використання сільськогосподарських земель та зменшення техногенного навантаження аграрного сектору на довкілля.

Принципи розвитку аграрного сектору

1. У сфері організації аграрного виробництва:

1.1. Багатоукладність при пріоритетності формування селоутворюючих господарств;

До селоутворюючих відносяться наступні форми господарювання:

Ш сімейні господарства, які базуються переважно на власній праці, ведуть товарне виробництво, орієновані на збільшення загального доходу господарства (сім'ї), а тому більше мотивовані до виробництва працемісткої сільськогосподарської продукції;

Ш сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, включаючи фермерські господарства, які зареєстровані за місцем здійснення господарської діяльності, їх власники проживають в громаді, базуються на переважно найманій праці односельчан;

1.2. Збалансованість розвитку за економічними, соціальними та екологічними критеріями;

1.3. Формування зацікавленого в довгостроковому ефективному господарюванні відповідального виробника/користувача (власника) землі.

2. У сфері формування та здійснення державної аграрної політики:

Ш пріоритетність аграрного сектору у загальнодержавній економічній політиці;

Ш упередження загроз продовольчій безпеці та забезпечення її в умовах глобалізації;

Ш застосування інструментів стратегічного управління розвитком аграрного сектору та оперативного впливу на кон'юнктуру ринку;

Ш диференційованість підходів до формування умов державної підтримки сільськогосподарських виробників залежно від встановлених критеріїв їх діяльності;

Ш орієнтація на підтримку розвитку кооперації та кластерної організації виробництва;

Ш розвиток саморегулювання в аграрному секторі, делегування частини повноважень держави щодо регулювання аграрного ринку, в тому числі контролю якості та безпечності продукції;

Ш формування позитивних довгострокових очікувань сільськогосподарських виробників;

Ш створення умов для запровадження найкращих за продуктивністю, ресурсомісткістю та енергоефективністю засобів виробництва та технологій;

Ш стимулювання раціонального аграрного природокористування;

Ш урахування регіональних умов у розвитку сільського господарства.

3. Зворотня сторона стратегії розвитку аграрного сектору. Чому він не може стати локомотивом економіки.

Попри рекордні врожаї, українське сільське господарство неспроможне стати драйвером економіки. Навпаки, великі інвестиції олігархічного бізнесу в агропромисловий комплекс (АПК) здатні перетворитися на джерело численних соціально-економічних проблем.

В Україні вже кілька років спостерігається бурхливий розвиток сільського господарства, передусім рослинництва. Як наслідок - стрімко збільшуються інвестиції в агропромисловий комплекс, причому їхню левову частку становить олігархічний капітал. Олігархи почали звертати увагу на агробізнес порівняно недавно, вочевидь, коли усвідомили, що потенціал визискування пріоритетних до цього часу галузей вичерпується (гірничо-металургійний комплекс, машинобудування, виробництво труб тощо). Агробізнес натомість нині є одним із небагатьох напрямів в Україні, який за сприятливої кон'юнктури може забезпечити надвисоку рентабельність у стислі терміни. А саме це, власне, завжди й передбачала бізнес-стратегія олігархів. Не дивно, що лише після того, як сільським господарством зацікавилися наближені до влади бізнесмени, уряд намагається всіляко підтримувати АПК, декларуючи, що він повинен стати локомотивом зростання економіки та допоможе вирішити цілу низку проблем на макроекономічному рівні. Проте такі пріоритети насправді можуть мати згубні наслідки як для села, так і для економіки.

Ще 2004-го обсяг інвестицій в агробізнес становив лише 3,4 млрд грн на рік. Ситуація змінилася починаючи приблизно з 2005-го, не в останню чергу завдяки певній лібералізації, пов'язаній із тодішньою зміною влади. В агробізнес стали інвестувати іноземці, впроваджуючи передові технології, які швидко поширювалися й серед українських аграріїв. Темп приросту капіталовкладень в агробізнес лишається одним із найбільших в українській економіці, а сама галузь дістала тепличні умови для розвитку. По-перше, кредитна політика банків стала лояльнішою до аграріїв. По-друге, значні податкові преференції для агробізнесу. По-третє, після чергового переділу зернового ринку трейдери, власники яких є наближеними до влади, дістали широкі можливості для вивезення збіжжя з країни. Вони отримали стабільні надходження валютної виручки та можливість легко й дешево залучати фінансування за кордоном.

Займатися рослинництвом стало так вигідно, що навіть традиційні олігархи, які звикли до екстенсивного розвитку бізнесу (через дешеву приватизацію та розпилювання держбюджету), оцінили потенціал галузі, увійшовши в цей бізнес.

Уряд, звісно, намагається отримати дивіденди, зокрема й політичні, від розвитку галузі, щоразу приписуючи успіхи агросектору до своїх заслуг. Хоча це очевидне перебільшення, адже розвиток сільського господарства почався значно раніше, а податкові пільги, ініційовані урядом, з огляду на обсяг торішнього прибутку аграріїв мають сумнівну стимулювальну ефективність, натомість є зайвим тягарем для бюджету.

У будь-якому разі урядовці не втомлюються повторювати про потенціал галузі, ніби закликаючи його реалізуватися вже цього року. Потенціал справді величезний: 100-120 млн т зернових, якщо орієнтуватися на середні показники врожайності розвинених країн. Це практично удвічі більше від тих рекордних врожаїв, які були в Україні за роки незалежності. І хоч би як уряд намагався пришвидшити розвиток галузі, у нетривалій перспективі він не зможе компенсувати її досягненнями падіння решти економіки та уникнути проблем із платіжним балансом.

Між потенціалом та його реалізацією часто є численні вузькі місця й різноманітні фактори, на усунення яких ідуть роки. Основним чинником, що зробив рослинництво в Україні рентабельним і здатним фінансувати власний розвиток навіть за низької врожайності деяких років, стали ціни на зернові у світі. Попри корекцію у 2008-2010-му внаслідок кризи, загальне їх зростання величезне.

Але хоч би якими були перспективи аграрного бізнесу в Україні з погляду прибутковості, зрозуміло одне: його розвиток у найближчі п'ять років триватиме. Адже навіть якщо глобальна конкуренція з'їсть третину чи половину теперішніх цін на зернові, їх виробництво в Україні буде рентабельним, хоча нових інвестиційних проектів може й помітно поменшати. А втім, і тут є ризики, зважаючи на екстенсивний шлях розвитку сільського господарства. Великий бізнес, який зараз активно вкладає гроші в АПК, у гонитві за швидкими прибутками робить ставку на вирощування культур, які виснажують землю, зокрема технічних. Натомість посіви традиційних продовольчих культур стрімко зменшується. За такої динаміки розподілу площ неминуче знижуватиметься і родючість українських чорноземів. Тобто нові аграрні королі фактично залишають по собі випалену землю.

Відомий норвезький економіст Ерік Рейнарт у своїй книжці «Як багаті країни стали багатими… і чому бідні країни залишаються бідними» доводить, що жодна держава ще ніколи не ставала заможною завдяки сільському господарству. Навпаки, його розвиток завжди консервував відсталість. Виробники с/г продукції, як і інших сировинних матеріалів, залежні від попиту тих, хто має сильну переробну промисловість, та від темпів їхнього зростання. Якщо останні потерпають від кризи, стагнації чи просто вповільнення, то перші стають заручниками низьких цін, доходів і темпів розвитку. Але скидається на те, що, вибравши агросектор «локомотивом» зростання економіки, влада не бачить у ньому нічого, окрім засобу для вирішення поточних проблем, наприклад, у платіжному балансі, а наближені до неї олігархи - можливість швидкого збагачення.

Висновки

Отже, щоб у найближчі декілька років наша сільськогосподарська продукція могла вийти на світовий ринок і конкурувати з продукцією інших розвинутих країн світу, Україна повинна розвивати виробничі потужності сільського господарства.

Враховуючи досягнення в розвитку аграрної сфери, в Україні ще досить багато питань чекають на вирішення. Особливо для того щоб сільське господарство в нашій країні розвивалося і процвітало потрібні суттєві зміни у ціновій політиці. Сільському господарству потрібні стабільні ціни, орієнтуючись на які виробники могли б визначати оптимальний обсяг виробництва продукції. Головною ланкою постреформованого аграрного виробництва повинен стати ціновий механізм.

Подальше входження до світового економічного простору, посилення процесів глобалізації, лібералізації торгівлі вимагають адаптації до нових та постійно змінних умов, а відповідно - подальшого удосконалення аграрної політики.

Майбутнє входження до світового економічного простору, посилення процесів глобалізації, лібералізації торгівлі вимагають адаптації до нових та постійно змінних умов, а відповідно - подальшого удосконалення аграрної політики.

Стратегія розвитку економічного сектору визначає мету, стратегічні цілі, принципи розвитку, орієнтири й пріоритетні напрями та розроблена у відповідності з Конституцією України та з урахуванням положень законів України «Про державну підтримку сільського господарства України», «Про основні засади державної аграрної політики України на період до 2015 року» та інших законодавчих та нормативно-правових актів, відповідно до яких здійснюється діяльність в аграрному секторі..

Метою даної стратегії є створення відповідних економічних умов для розвитку аграрного сектору на основі взаємозв?язку економічних, соціальних та екологічних інтересів суспільства для стабільного забезпечення населення країни якісним, безпечним, доступним продовольством та промисловості сільськогосподарською сировиною.

Якщо Україна таки реалізує свій аграрний потенціал, то світовий вивіз зернових виросте на 15-20%, а глобальна конкуренція суттєво загостриться. У такому разі «локомотив» української економіки може перетворитися на валізу без ручки, а урядові гасла на кшталт «Нагодуємо весь світ разом!» зміняться на крики відчаю. Тож деякі економісти небезпідставно застерігають: «Не перебільшуйте значення нових рекордів українського сільського господарства у 2013-му й будьте готові до зворотних наслідків». Економіки, що розвиваються вповільнюються, врожай у світі очікується високий, тому вже цього року українські аграрії можуть відчути всю жорсткість конкуренції на глобальному ринку, а експортні надходження від продажу зернових, цілком можливо, навіть виявляться нижчими від тогорічних. Принаймні дотепер динаміка цін на зернові цілком підтверджувала ці побоювання.

Хоч би як склалася ситуація з реалізацією врожаю, Україні напевне слід шукати стратегічних покупців для свого збіжжя й укладати довготривалі контракти на його постачання, інакше глобальна конкуренція може зробити збитковою велику частину інвестицій у сільгоспвиробництво, які вже зроблені і які ще треба освоїти.

Список використаної літератури

1. Воронюк Т.А. Сучасний стан та перспективи розвитку сільськогогосподарства в Україні / Т. А. Воронюк // [Електронний ресурс] Режим доступу:http://www.rusnauka.com/16_ADEN_2010/Economics/68342...

2. Кушмаєва В. В. Державна політика реформування аграрного сектору економіки / В. В. Кушмаєва // Державнеуправління: удосконалення та розвиток. [Електронний ресурс] Режим доступу:http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=68]