Християнське віровчення передбачає існування ще однієї класифікації видів зла, в основі якої лежать суб’єктивні переживання людини як суб’єкта чи об’єкта зла. Відповідно до цієї класифікації є два види зла: гріх та страждання. Поняття гріха – теологічна назвою морального зла. Слово гріх в однині позначає людську недосконалість у відносинах з Богом, а гріхи в множині – погані людські вчинки та дії, які здійснюються проти волі Бога [4, с. 12–13]. Концепція гріха ґрунтується на двох етичних ідеях: перша полягає у розумінні гріха як поганого діяння особи грішника, а друга – як певної негативної риси характеру цієї особи [4, с. 298].

Із вищенаведеного робимо висновок, що гріх є активним різновидом зла, що проявляється у діяннях грішника чи негативних рисах його характеру, які й призводять до вчинення гріхів. Найважливішою ознакою гріха є те, що він вчиняється проти волі Бога. Страждання є пасивним різновидом зла, в якому людина зазнає шкоди внаслідок діянь інших людей (в тому числі гріхів) чи природних, не залежних від волі інших людей, подій. Важливо зазначити, що страждання допускає Бог і попри те, що, на перший погляд, воно може завдавати людині шкоди, насправді має на меті вдосконалити її духовно та дати змогу осягнути “вічне життя”. А тому, відповідно до християнського світогляду, страждання має позитивну роль у житті людини.

Поведінковими проявами гріха є гординя та хтивість. За Євангелієм (на думку А. Августина та християнської традиції богослов’я й філософії), найбільшим та найголовнішим джерелом морального зла вважається гординя.

Є кілька видів гордині. Для людини зі сатанинським типом гордині прикметним є, по-перше, особлива ненависть до безмежної доброти і нетварного світла Бога та, по-друге, повстання проти Нього як проти Абсолютного Господа. Така людина будь-що уникає підкорення, не визнає жодних авторитетів, відкидає будь-яке підпорядкування і послух Богом даному авторитетові, не хоче нікому нічим завдячувати.

Людина із гординею самопрослави черпає усвідомлення своєї величі з цінностей або чеснот, якими, на її думку, вона наділена чи прагне оволодіти. Є три стадії гордині самопрослави. Перша полягає в тому, що людина або приписує собі якусь цінність чи досконалість, або вважає себе вже наділеною ними. На другій стадії вона починає смакувати власну досконалість, насолоджується своєю красою, розумом чи добротою. На третій же стадії людина починає поклонятися своїй величі, що прямо суперечить смиренній настанові людини, яка вбачає у кожній цінності та досконалості дар Божий.

Третім різновидом гордині є марнославство. Подібно до самопрослави, воно стосується цінностей власної особи і досконалостей своєї поведінки, однак марнославство є за своїм характером винятково статичним і ніколи – динамічним. Це не гарячкове прагнення щораз нових досконалостей, а смакування наявних – справжніх чи уявних – досконалостей. Марнославство стосується лише певної сфери цінностей, наприклад, краси власного обличчя, елегантності чи вишуканості свого вигляду. Воно отримує задоволення від цих досконалостей і залишається байдужим до решти, наприклад, до розуму чи моральної досконалості [5, с. 424– 431].

Прояви хтивості як іншого поведінкового прояву гріха можна зустріти у “…всякій нечистоті, жадібності, пияцтві, злодійстві, зажерливості, лінивстві у значенні відмови від будь-якої роботи або глибокому духовному лінивстві людини, загальній антипатії до будь-якого закону та порядку, чуттєвій насолоді без стримувань і т. ін.” [5, с. 417].

Є три типи хтивої людини. Перший тип – це пристрасна людина, чиє бажання приємного стає несамовитим, а темперамент поривчастим. Другий тип – це люди вегетативного, флегматичного типу, чия хтивість має характер лінивого та заземленого поневолення приємним. Для них важливіший комфорт, ніж велика приємність. Люди третього типу – м’які, які, хоч і не прагнуть суб’єктивно задовольняючого пристрасно і не поневолені лінивством та безголосою схильністю до приємного, все ж є надчутливими, – щоправда, тільки тоді, коли це стосується їхньої особи. Людина цього типу жаліє себе, вважає, що в будь-якій ситуації з нею поводяться грубо, вона не спроможна віддати себе вважливому в собі і зацікавитись ним заради нього самого. Вона завжди думає тільки про себе та про власні почуття, насолоджується своїми емоціями, замість того, щоб зосередитись на об’єкті, який їх мотивує.

Вимога об’єктивності наукового дослідження проблеми “зла” (його походження, різновидів та проявів) окрім вивчення творів “отців церкви”, спеціальної філософсько-релігійної літератури, потребує звернення до авторитетного канонічного джерела християнства – Святого Писання (Біблії).

Книга Буття (1:1–31) описує процес створення світу: живих істот (тварин, птахів, риб, плазунів), природного середовища їх існування і констатує оцінку усього створеного твердженням самого Бога: “І ото, – вельми добре воно”. Отже, у досконалому Божому плані створення світу місця для “зла” (гріха) не було: кожне твориво мало своє досконале (добре, правильне) призначення, втілювати яке була покликана людина.

У подальших розділах Книги Буття (3: 1–7) описано історію гріхопадіння перших людей на Землі – Адама та Єви. Гріхопадіння людини мало наслідком те, що у досконалий створений Богом світ, де панували гармонія та порядок, увійшов зіпсований духовний елемент (щодо Творця та людини), який Біблія описує як гріх. Гріх на Землі, своєю чергою з’явився унаслідок впливу на перших людей ворожого Богові-творцеві духа, який схилив (спокусив) Єву та Адама порушити волю Бога.

Воля людини назовні виражена у споживанні забороненого плода вперше порушила волю Творця: людина вперше в історії зробила зло і досконалий духовний зв’язок з Творцем Всесвіту втратився. Людська природа втратила свою божественну чистоту і стала тілесною. Книга Буття (3: 8–13) описує перші поведінкові реакції вже тепер грішної людини: страх Адама як відповідь на перше запитання Бога, самовиправдання Адама через його бажання перекинути відповідальність з себе на Єву, сором перших людей, коли вони вперше зрозуміли, що були неодягнутими.

Втім Біблія не лише констатує факт гріхопадіння людини, внаслідок якого зло як окреме, вороже Богові-творцеві, начало увійшло в природу людини (мотиви її поведінки, негативні думки розуму, зіпсованість характеру). Св. Писання відкриває і те, що Бог як всезнаючий і передбачливий Творець вклав у внутрішній світ кожної людини (навіть тієї, яка вважає себе невіруючою у християнському розумінні цього терміна) специфічний духовний механізм розрізнення, ідентифікації понять “добро” та “зло”. У посланні св. Апостола Павла до Римлян (2:14–15) зафіксовано: “Бо коли погани, що не мають Закону, з природи чинять законне, вони, не мавши Закону, самі собі Закон, що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління та їхні думки, що то осуджують, то виправдують одна одну...”. Цей духовний механізм, який з народження так би мовити “вмонтований” у духовну сутність кожної людини, позначається поняттям “людське сумління”.

Узагальнюючи сучасне християнське розуміння явища зла, можна дійти таких висновків: – зло – це реально існуюче духовне явище, яке онтологічно являє собою

спотворення встановленої Творцем досконалої Божої волі; – зло у всесвіті з’явилось як результат непослуху (протидії) Богові-творцеві ворожої деструктивної духовної сили, яка позначається в християнстві поняттям “диявол”, а на Землю воно потрапило унаслідок гріхопадіння людини, тобто непослуху людини Богові, внаслідок чого у досконалий Божий порядок речей проник диявольський хаос; – у практиці людських стосунків зло проявляє себе у спотвореній (гріховній) мотивації поведінки людини, яка призводить до втрати розуміння нею призначення та сенсу власного життя, спотворює її характер і мотивацію поведінки та завдає шкоди не лише їй самій, але й іншим особам; – загальним механізмом духовного контролю над проявами зла в людській природі, а відтак в її діяльності, є навчання людини духовних істин, її духовне виховання з апеляцією до внутрішнього сумління як закладеного Богом-творцем внутрішнього критерію розмежування понять “добро” та “зло”.

––––––––––––––––––––

Рабінович П. М. Межі здійснення прав людини (загальнотеоретичний аспект) // Вісник Академії правових наук України. – 1996. – № 6. – с. 8.

The problem of evil: selected readings / edited by Michael L. Peterson. Notre Dame, Indiana: University of Notre Dame Press, 1992. – 391 p.

The evidential argument from evil / edited by Daniel Howard-Snyder. Notre Dame, Indiana: Indiana University Press, 1996. – 357 p.

Hick John. Evil and the God of Love. Clevelend, Ohio: Fount Paperbacks Collins + World, 1978. – 389 p.

Гільдебранд Д. фон. Етика. Львів: Видавництво українського католицького університету, 2002. – 445 с.