На нашу думку, одним з недоліків такого підходу є те, що він носить позитивістський характер. В результаті розглядається не полі­тична функція права, а власне закону. Про це свідчить, наприклад, твердження, що «всі функції права носять політичний характер, оскі­льки право є інструментом політики». Навряд чи можна повною мі­рою погодитися з тим, що все правове має неодмінно політичний характер [8, с 68].

У зв’язку з розглянутим виникає і ширше питання: чи у всіх сферах суспільних відносин право співвідноситься з владою чи тільки у тих, які є політичними. Теза про всеосяжність влади, у тому числі і в правовій сфері, може бути застосована до антидемократичних держав, що є політичною організацією економічно панівного класу. Прогреси­вний розвиток суспільства, подолання класових суперечностей, пере­творення держави в політичну організацію усього суспільства супро­воджується визнанням та інституюванням принципу панування права, а отже, і пріоритету правових форм здійснення владної діяльності [9, с 58]. Таким чином, сфери функціонування права і влади співпадають не повністю. Влада може функціонувати і за відомими правовими фо­рмами виразу суспільних потреб та інтересів.

Отже, розвиток сфер функціонального зв’язку права і влади йтиме, перш за все, шляхом розширення правової основи владних від­носин, що піддаються контролю з боку суспільства, а значить і право­вому регулюванню.

Не можна забувати, що функціональний генетичний зв’язок права і влади, як і причинно-наслідковий, визначаються категоріями суспільних інтересів, загального блага. Тому функціональне призна­чення і взаємодія права і влади полягає у забезпеченні узгодження цих інтересів і досягненні загального блага.

Ця теза якраз і є ключовою для розкриття суті структурно-функціонального зв’язку права і влади.

Політична влада є тією грою, яка повинна забезпечити реаліза­цію публічного інтересу, додати приватним інтересам соціальну спрямованість [3, с.45]. Зрештою, право виконує не менш важливу забезпе­чувальну функцію стосовно влади, оберігаючи суспільство від помил­кових рішень, що суперечать об’єктивній логіці політико-правового розвитку.

Проте роль права у межах його функціонального зв’язку з вла­дою більша від ролі останньої і зовсім не зводиться до нормативного регулювання владної діяльності. Особливе значення воно має як кри­терій, що визначає об’єктивну логіку влади, а також відповідність цій логіці державної політики, що проводиться [1, с. 138].

Висновок. Отже, позитивний характер функціонального зв’язку влади і права значною мірою становить досконалу модель, обумовлену їх генетично визначеною єдиною соціальною природою. Ступінь реа­лізації цієї моделі структурно-функціонального зв’язку права і влади більшою мірою залежить від рівня розвитку демократії і правової дер­жавності тієї або іншої політичної системи.

Тому в умовах відсутності або слабкої розвиненості цих інсти­тутів закономірно відбувається деформація позитивного структурно-функціонального зв’язку права і влади, в результаті якої право виконує щодо влади підлеглу, обслуговуючу роль, а державна політика набуває неправового характеру.

–––––––––––––

Нерсесянц В.С. Философия права / В.С. Нерсесянц. – М.: Юрист, 1997. – 386 с.

Переломов Л.С. Традиционная китайская философия и ей роль в со­временном Китае / Л.С. Переломов. // Книга правителя области Шан / переизд. Л.С. Переломова. – М: ИДВ РАН; изд. центр «Ладомир», 1993. – 452 с.

Тихомиров Ю.А. Действие закона / Ю.А. Тихомиров. – М.: СОЮЗ, 1992. – 238 с.

Катков В.Д. Реформирование общин языковедением логика и юрис­пруденция / В.Д. Катков. – Одесса, 1913. – 453 с.

Поривалов В.С. Политология. Краткий энциклопедический сло­варь. – М.: Наука, 1997. – 652 с.

Давид Р.К. Основные правовые системы современности / Р.К. Да­вид. – М.: Мысль, 2000. – 321 с.

Соловйов В.С. Оправдание добра // Сочинения в 3 т. – М.: ЛОНО, 1990. – Т. 1. – 721 с.

Агешин Ю.А. Политика, право, мораль. / Ю.А. Агешин. – М.: НОРМА, 1982. – 214 с.

Зорькин В.Д. Социалистическое правовое государство / В.Д. Зорь­кин. – Самара: РИНК, 1990. – 290 с.