1) у професійній установці судді щодо формування його внутрішнього переконання, яке відповідає цілям і завданням правосуддя, а також правової ідеології у цілому;

2) у внутрішньому переконанні судді відповідності вимогам морально-етичних норм як різновиду соціальних норм.

У наукових джерелах існує розуміння внутрішнього переконання судді як складного багатогранного явища, що виступає як передумова, як процес і як результат пізнавальної діяльності судді [7, с. 41]. Прихильники цієї точки зору вважають, що внутрішнє переконання не може формуватися ззовні, не може бути нав'язано - воно повинно бути набуте та відчуте суддею самостійно, відповідно до діалектичних закономірностей сходження від простого до складного, від нижчого до вищого. Внутрішнє переконання судді, на думку вчених, є знання, які суддя відкрив для самого себе та самостійно їх сформував. Воно є глибоко особистим знанням, що супроводжується змінами певних сторін свідомості: інтелекту, емоцій, а також знаходить свій зовнішній вираз у практичних діях судді як суб'єкта пізнавальної діяльності [8, с. 15].

Серед наявних наукових підходів існує порівняння понять внутрішнього переконання ти переконаності, вчені пов'язують з першим раціональну основу діяльності і глибоко укорінені у свідомості судді уявлення морально-ідеологічного плану, мотивуючі рішення і вчинки, а з другої - суб'єктивне ставлення судді до власних вчинків і переконань (впевненість у власній правоті). Ці поняття тісно пов'язані і при відомій диференціації у деяких працях з досліджуваної проблематики, нерідко трактуються у єдиному контексті. Так, Б.Т. Матюшин розглядає внутрішнє переконання судді як власне ставлення до своїх знань, рішень, дій [9, с. 54]. На противагу йому А.В. Смірнов вважає, що переконання називається внутрішнім не тільки тому, що формується у свідомості судді, - воно внутрішнє, головним чином тому, що єдиним «притулком», всередині якого прихована істина, є наявна сукупність доказів [10, с. 35].

На нашу думку, внутрішнє переконання судді - це суб'єктивно-об'єктивна категорія, яка виявляється у тому, що:

- по-перше, це суто індивідуальний підсумок пізнавальної діяльності судді у кожній конкретній справі, де внутрішнє переконання судді виступає якісно особливим станом свідомості судді, яке за своєю природою не може бути отримано ззовні, не може бути колективним, оскільки воно обов'язково повинно бути набутим самим суддею;

- по-друге, основу внутрішнього переконання судді складає творчо-інтелектуальна розумова діяльність судді, оскільки отримуючи та інтерпретуючи знання на основі професійної практичної діяльності, суддя перетворює їх у свої переконання. У цьому процесі приймають участь всі індивідуальні особистісні характеристики судді, які надають його переконанню емоційного забарвлення, а саме всі сторони його психіки, інтереси і установки, спосіб мислення, моральні ідеали, вольові якості, властивості характеру, темпераменту;

- по-третє, суб'єктивний характер носить безпосередньо ідеальний образ, створений у судовому процесі, що зумовлено опосередкованим характером такої діяльності;

- по-четверте, об'єктивний характер внутрішнього переконання судді полягає у двох аспектах, а саме: 1) у об'єктивному змісті переконання; 2) у плані незалежності результату пізнання від бажання та волі судді.

У наукових джерелах існують критерії формування внутрішнього переконання судді, до яких відносять: закон, правосвідомість та совість [11, с. 44]. Закон як критерій формування внутрішнього переконання судді виконує роль меж, за якими внутрішнє переконання судді вільно лише у оцінці доказів, але не у веденні процесу пошуку істини, що регулюється нормами права. Закон супроводжує формування внутрішнього переконання судді та є основним гарантом об'єктивності його внутрішнього переконання, зобов'язуючи, щоб переконання і засновані на ньому процесуальні дії були узгоджені з вимогами як матеріального, так і процесуального права і відповідали цим вимогам. Закон встановлює правила, якими суддя зобов'язаний керуватися у своїй діяльності при встановленні обставин вчинення злочину, при дослідженні та оцінці доказів, при застосуванні норм закону. Крім того, закон передбачає спеціальні гарантії, що забезпечують свободу внутрішнього переконання, а саме правила про відводи, право судді на окрему думку, таємниця нарадчої кімнати. Вплив закону двоякий: в одних випадках внутрішнє переконання судді замінюється прямою вказівкою законодавця - визнати доказ недопустимим або скористатися презумпцією або преюдицією. У інших випадках, закон передбачає лише загальні орієнтири для оцінки доказів, наприклад, для оцінки його відносності, або ж відносить вирішення того чи іншого процесуального питання на розсуд судді. Причина такої неоднозначності міститься у компромісі між потребою розкрити злочин та потребою захисту особи від порушень її прав і свобод, що визначає, з одного боку, чітку нормативну регламентацію кримінально-процесуальної діяльності та кримінально-процесуальної форми, а з іншого, необхідності проголошення свободи внутрішнього переконання судді як морально-психологічної гарантії змагального правосуддя. Деякі процесуальні норми істотно обмежують свободу внутрішнього переконання судді, але це не нівелює значення внутрішнього переконання останнього для кримінального та цивільного процесуального пізнання, а лише говорить про назрілу необхідність приведення змісту вказаних процесуальних норм у відповідність до принципу свободи оцінки доказів,

вдосконалення механізму гарантій забезпечення незалежності, об'єктивності та неупередженості судді.

Правосвідомість як критерій формування внутрішнього переконання судді є формою та сферою свідомості судді, що відображає правову дійсність у формі юридичних знань і оцінних відносин до права і практики його реалізації, правових установок і ціннісних орієнтації, що регулюють діяльність судді у формуванні рішення по справі. Правосвідомість - система суб'єктивних правових поглядів, ідей, переконань, які визначають лінію поведінки судді, причому, як зазначає С.С. Алексєєв, така система має роз'єднаний характер, оскільки правосвідомість відображає різні прояви духовного, інтелектуального, соціально-психологічного життя, пов'язані зі сферою права, але не утворюють органічної цілісності [12, с. 301]. Правосвідомість як критерій формування внутрішнього переконання судді об'єднує ставлення останнього до минулого права, до нині діючого і його бачення щодо бажаних змін у праві та характеризується більш високим ступенем знань та розумінь правових явищ, є незаміненою категорією у разі необхідності застосування аналогії права або аналогії закону.

Совість як критерій формування внутрішнього переконання судді є морально-етичною межою внутрішнього переконання, що передбачає вчинення дій, прийняття рішення (вироку) по справі, за яким суддя готовий нести відповідальність за власні переконання. Совість як морально-етична категорія має велике значення для пізнавальної діяльності судді, оскільки кримінальне судочинство - з одного боку, діяльність, врегульована нормами права, а, з іншого, - одна з тих галузей права, де моральні імперативи мають величезне значення, оскільки від рішення судді залежить майбутнє людини, відновлення справедливості, здійснення виховної функції.

Таким чином, поняття внутрішнього переконання судді необхідно розглядати як складний елемент «стримувань і противаг», необхідний для законного і обґрунтованого прийняття рішень (вироку) суддею. Внутрішнє переконання судді, що є основою формування судового рішення, залежить від правосвідомості останнього. У той же час формування внутрішнього переконання від сумнівів до впевненості повинно пройти шлях, відповідний стадіями судового процесу, починаючи від попередньої підготовки справи до слухання, до судових дебатів і надання суддею своєї оцінки доказам з оцінкою сторін і, нарешті, до ухвалення рішення у нарадчій кімнаті. Процес формування внутрішнього переконання ґрунтується не тільки на дослідженні зібраних доказів, але і є вираженням особистісної позиції судді, його етичних поглядів, професійної правосвідомості, вимог закону.

На нашу думку, внутрішнє переконання судді - це не несвідоме враження, відчуття, яке не піддається контролю, а впевненість у правильності його висновків, що складають основу судового рішення. Де, останнє є елементом розумової діяльності судді з дослідження та оцінки доказів, суб'єктивна частина його діяльності, яка виражається в об'єктивно ухваленихним у справі рішеннях. Ми вважаємо, що внутрішнє переконання судді необхідно розглядати як систему елементів, що утворюють якісно нове складне правове явище. У якості елементів внутрішнього переконання судді як поняття, що має неоднорідну природу, необхідно розглядати: 1) індивідуальні знання судді, якими він володіє у момент розгляду справи; 2) процес пізнання матеріалів справи як творчо-розумовий процес на підставі якого формуються висновки, які у свою чергу формують внутрішнє переконання; 3) усвідомлення суддею ступеня своєї незалежності; 4) психологічно-емоційний стан судді при дослідженні інформації; 5) вольовий стимул, що спонукає суддю до практичних дій, а саме прийняття рішення (вироку) по справі; 6) зовнішня обґрунтованість і аргумен - тованість прийнятого рішення у рішеннях (вироках) суду.

Таким чином при прийнятті рішення по справі значну роль відіграють правові емоції судді, у яких виражається забарвлене в осо - бистісні тони ставлення до правового регулювання, юридичної практики, до конкретної правової ситуації. Де професійна правосвідомість судді регулює його поведінку, ставлення до обставин, встановлених у процесі судового провадження, орієнтує професійну діяльність на встановлення властивостей доказів, подій злочину та винність особи обвинуваченого, а внутрішнє переконання є результатом складної внутрішньої творчо-розумової роботи судді, не стиснутого нічим, крім свого розуму і совісті.

Література

1. Карбань А.А. Правосвідомість та її роль у формуванні суддівського переконання / А.А. Карбань, М.К. Коваленко // Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. - К., 2006. - Ч. 2. - С. 129-130.

2. Гаспаров М.Л. Цицерон и античная риторика. / Марк Туллий Цицерон. Три трактата об ораторском искусстве. - М., 1972. - С. 7-74.

3. Жилин Г.А. Судья в гражданском процессе / Г.А. Жилин. - М.: Проспект, 2009. - 892 с.

4. Дроздович Н.Л. Формування внутрішнього переконання судді у кримінальному процесі України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец.

12.0. 09 / Н.Л. Дроздович; Акад. адвокатури України. - К., 2011. - 16 с.

5. Коновалова В.Е. Основы юридической психологии: [учебник] / В.Е. Коновалова, В.Ю. Шепитько. - X.: Одиссей,

2005. - 352 с.

6. Ратинов А.Р. Судебная психология для следователей / А.Р Ратинов. - М.: Изд-во ВШ МООП СССР, 1967. - 290 с.

7. Сарсенов А.М. Судейское усмотрение в современных правовых системах: дис…. канд. юрид. наук: 12.00.01 / А.М. Сарсенов. - Астана, 2009. - 184 с.

8. Степин А.Б. Судебное усмотрение в частном праве (вопросы теории и практики): дис…. канд. юрид. наук:

12.0. 03 / А.Б. Степин. - Волгоград, 2002. - 176 с.

9. Матюшин Б.Т. Внутреннее убеждение судей и оценка доказательств / Б.Т. Матюшин // Вестник МГУ Сер. 11. Право. - 1977. - №3. - С. 56-59.

10. Смирнов А.В. Состязательный процесс / А.В. Смирнов. - СПб: Альфа, 2001. - 320 с.

Размещено на mego.info