Свої нормотворчі функції суб’єкти відомчої нормотворчості здійснюють такими способами:

безпосереднім виданням відомчих підзаконних актів;

санкціонуванням актів структурних підрозділів шляхом видання наказів;

спільним виданням нормативних актів із уповноваженими суб’єктами відомчої нормотворчості та суб’єктами нормотворчості;

затвердженням рішень Колегії центральних органів виконавчої влади.

Відомча нормотворчість передбачає процедуру створення відомчих актів та доведення їх до адресатів, що дає підстави розглядати дану правову категорію як процес, який складається з послідовно виконаний дій. В науковій літературі прямо не зазначені стадії відомчої нормотворчості, науковці у своїх роботах лише перераховують стадії правотворчого процесу або законотворчого, але, враховуючи те, що відомча нормотворчість є частиною правотворчості, проаналізуємо стадії правотворчості та відомчої нормотворчості як цілого та частини.

Ряд науковців вважають, що правотворчий процес складається з двох основних стадій, які включають ряд етапів (дій). Науковці по-різному називають ці стадії, але приходять до однозначного їх розуміння. Так, на думку С.А. Комарова, даними стадіями є підготовка та прийняття актів [10, с. 244], О.В. Зайчук та Н.М. Оніщенко називають дані стадії формуванням державної волі та безпосереднім прийняттям нормативно-правових актів [11, с. 361], М.С. Кельман, О.Г. Мурашин вважають, що першою стадією є попереднє формування проекту а другою – офіційне надання юридичної сили правовим актам [12, с. 90], В.К. Бабаєв більш спрощено називає дані стадії – офіційна та неофіційна [13, с. 16]. Ю.М. Перерва поділяє процес правотворчості на дві частини: ненормативну (соціальну) та нормативну [14, с. 28]. Такий поділ правотворчого процесу на стадії робиться з метою розмежування даних стадій на ненормативну (неофіційну) частину та нормативну (офіційну), у межах якої нормативний акт набирає юридичну силу. Даний поділ є важливим для прийняття законів, оскільки вони мають більш складну процедуру прийняття, на відміну від процедури прийняття підзаконних актів.

Процес відомчої нормотворчості відрізняється від законотворчості рядом ознак. По-перше, законотворчість є більш складним процесом, а тому включає більшу кількість стадій, які не передбачені в процесі відомчої нормотворчості, по-друге, у процесі законотворчості переважно відбувається створення нових норм права, в процесі відомчої нормотворчості також змінюються, доповнюються, скасовуються вже існуючі, що суттєво спрощує процедуру нормо-творчості, по-третє, суб’єктом законотворчості є Верховна Рада України, суб’єктами відомчої нормотворчості є центральні органи виконавчої влади, тобто процедура створення відомчих підзаконних актів відбувається більш оперативно.

Поряд з цим у науковій літературі існує інша точка зору щодо поділу процесу правотворчості на стадії. Ряд науковців, серед яких О.В. Бабкіна, Г.О. Федоренко, С.Л. Лисенков, М.М. Великанова, О.Ю. Великанов та інші не виділяють дві основні стадії правотворчості, а перераховують ті, які, на їх думку, є головними в процесі створення нормативно-правових актів. Враховуючи те, що відомчий нормотворчий процес має деякі особливості, було б більш раціонально розглядати його стадії як самостійні елементи даного виду діяльності, але в кожній з них виділяти певні дії, які здійснюються на відповідній стадії відомчого нормотворчого процесу. Такий розгляд стадій процесу відомчої нормотворчості дозволяє прослідкувати за процесом створення відомчих нормативних актів більш детально. Так, на нашу думку, відомча нормотворчість включає такі стадії: передпроектна, проектна, затвердження акту, оприлюднення (опублікування).

Передпроектна передбачає визначення необхідності у створенні, доповненні, зміні або скасуванні відомчих нормативних актів, а тому завершується винесенням рішення компетентного органу про необхідність створення проекту відомчого акта.

Проектна стадія передбачає «роботу» над проектом акта, тобто включає розробку тексту проекту, проведення експертизи проекту, обговорення та ухвалення проекту, його узгодження.

Третьою стадією процесу відомчої нормотворчості є стадія затвердження проектів відомчих актів, яка полягає у набранні ним юридичної сили. Дана стадія завершуються присвоєнням акту реєстраційного коду [15, п. 6 ст. 5], що є передумовою його опублікування.

Завершальною стадією відомчої нормотворчості є оприлюднення (опублікування) відомчих актів. Опублікування слід розуміти як офіційний спосіб доведення до населення прийнятого нормативного акта шляхом його друку у передбаченому законодавством виданні, яким є «Офіційний вісник України» [15, п. 6 ст. 5]. Опублікування нормативного акта здійснюється з метою набрання ним чинності та доведення його до адресатів.

Отже, відомча нормотворчість являє собою сукупність послідовно виконуваних дій, яких мають дотримуватись суб’єкти відомчої нормотворчості з метою дотримання законності у процесі створення відомчих підзаконних актів.

Відомча нормотворчісь, як правова категорія базується на принципах, серед яких слід виділити такі: законність, демократизм, гуманізм, науковість, професіоналізм, оперативність, планування, прогнозування, використання правового досвіду, техніко-юридична досконалість, єдиноначальність, галузевість.

Відомча нормотворчість є багатогранною категорією, що потребує виділення її ознак:

є одним з рівнів нормотворчості;

регулює сферу суспільних відносин певної галузі суспільного життя на загальнодержавному рівні;

націлена на забезпечення реалізації законів України та підзаконних актів вищих державних органів влади;

здійснюється керівниками центральних органів виконавчої влади такими способами: безпосереднім виданням відомчих підзаконних актів, санкціонуванням актів структурних підрозділів шляхом видання наказів, спільним виданням нормативних актів із уповноваженими суб’єктами відомчої нормотворчості та суб’єктами нормотворчості, затвердженням рішень Колегії центральних органів виконавчої влади;

являє собою сукупність послідовно виконуваних стадій, серед яких: передпроектна, проектна, стадія затвердження проектів відомчих актів та стадія оприлюднення (опублікування) відомчих актів;

базується на певних принципах, серед яких законність, професіоналізм, оперативність, єдиноначальність тощо;

здійснюється шляхом створення нових норм права, зміни, доповнення, скасування існуючих;

результатом діяльності суб’єктів відомчої нормотворчості є відомчі підзаконні акти, які формулюються відповідно до правил юридичної техніки.

Отже, під відомчою нормотворчістю слід розуміти діяльність уповноважених керівників центральних органів виконавчої влади, які у межах своєї компетенції створюють відомчі підзаконні акти шляхом створення, зміни, доповнення, скасування правових норм, спрямованих на регулювання тих суспільних відносин, які входять до сфери їх управління.

Котюк В.О. Загальна теорія держави та права: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2005.

Коваль Л.В. Адміністративне право: курс лекцій для студентів юридичних вузів та факультетів. – К.: Вентурі, 1998. – 208 с.

Великий енциклопедичний юридичний словник / За ред. акад. НАН України Ю.С. Шемшученка. – К.: ТОВ Видавництво «Юридична думка», 2007.

Сушинський О.І. Центральні органи виконавчої влади: статус та організація діяльності: Навч. посіб. – Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2004.

Центральні органи виконавчої влади України: нормативно-правове регулювання / Упоряд. О.І. Сушинський. – Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2003.

Указ Президента України «Про загальне положення про міністерство, інші центральні органи державної виконавчої влади України» № 179/96 від 12.03.1999 р.

Указ Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади» № 1572/99 від 15.12.1999 р.

Ковальський В.С., Кузінцев І.П. Правотворчість: теоретичні та логічні засади. – К.: Юрінком Інтер, 2005.

Типове положення про урядовий орган державного управління № 386 від 22.02. 2000 р., затверджене Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового положення про урядовий орган державного управління» № 386 від 22.02.2000 р.

Комаров С.А. Общая теория государства и права: Учеб. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юрайт, 1997.

Теорія держави та права. Академічний курс: Підруч. / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенка. – К.: Юрінком Інтер, 2006.

Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права (зі схемами, кросвордами, текстами): Підруч. М.С. Кельман, О.Г. Мурашин – К.: Кондор, 2002.

Теория государства и права: Ученик / Под общ. ред. В.К. Бабаева. – М: Юристь, 2003.

Перерва Ю.М. Законотворчість як вид правотворчої діяльності // Право і безпека. – 2005. – № 4’4.

Наказ Мiнiстерства юстицiї України «Про затвердження Порядку проведення державної реєстрацiї нормативно-правових актiв у Мiнiстерствi юстицiї України та включення їх до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів» № 102/5 вiд 25 листопада 2002 року.