Особливий інтерес для нашого дослідження становлять інститу-алізовані ролі. Підстави формування такого типу ролей і відображення нормотворчості у ролевій реальності є мірою інституалізації ролевих стандартів, у яких уособлюються бажані соціальні цінності. Такі ролі породжують і відтворюють соціальні інститути. Інституційні ролі існують поряд та одночасно з ролями неінституційними, але на відміну від них вони „визначають суть і тип соціальних ролей і ролевої взаємодії у тих сферах соціального життя, у яких особливо зацікавлене суспільство і які безпосередньо впливають на його функціонування і життєдіяльність…” [7, с. 161]. Інституалізовані сфери соціального буття (мораль, право тощо) характеризуються „професіоналізацією” ролевої діяльності відповідно до соціального статусу.

Розглядати правові ролі як різновид соціальних неможливо без аналізу „ролевої реальності” кожного конкретного соціуму. Під ролевою реаль­ністю будемо розуміти реальну ролеву практику чітко окресленого соціокультурного періоду. На думку Н. Корабльової, „рольова реальність витлумачує саму соціальність людини і шляхи її транслювання у су­спільну сферу, моделює різноманітні форми соціальної комунікації. На перший план виходить ідея подібності людського досвіду нормотворчості у ролі” [7, с. 15].

Середньовіччя визначало соціальні через розподіл праці, васальну залежність і карнавал (М.Бахтін), які втілювали ролі і долю людини. Суспільство ХVІІ–ХVІІІ ст. складалося з ізольовано-атомізованих індивідів-робінзонів, які керувалися лише своїми егоїстичними інтересами. Нові часи, увібравши в себе християнську концепцію індивідуалізму, трактують індивіда як істоту самодостатню, бо вона створена за подобою та образом Божим, а в силу цього наділена розумом. Тому, держава теж розглядається як індивід, наділяється індивідуальними рисами, вона автономна і самодостатня, незважаючи на умови. Для Нових часів характерний розгляд індивідуалізму у двох площинах – індивідуальні держави складаються з індивідуальних людей. Неминучість і необхідність жити разом спонукали їх укласти договір (Т. Гоббс, Ж-Ж. Руссо). В епоху „духу капіталізму” (М. Вебер) статуси і соціальні ролі були результатом особистісних зусиль кожного індивіда.

Сучасна світоглядна ситуація (особливо на європейських теренах) акцентує увагу на проблемі соціального життя через призму його статусно-ролевого виміру і маніфестує персоцентризм гуманітаристики. Всі чинні моделі соціальної взаємодії – результат діяльності „колективного розуму” (Н. Корабльова). Сучасність змінює трактування соціальної взаємодії як необхідного контексту існування ролей і статусів: соціальна поведінка, керована „природним розумом” (Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо) замінюється феноменом соціального конструювання (Ю. Хабермас, Дж. Роулз). Класика вважала, що найбільш ефективні форми соціальної поведінки створювали традицію як результат природного відбору натомість сучасний стан розробки даної проблеми свідчить про те, що поведінку конструює розум, рефлектуючи над досвідом, і сам породжує проблему. На формування ролевої реальності впливають два чинники: свідома діяльність осіб і стихійна творчість мас.

В класичну епоху статуси і ролі повинні були бути зрозумілими, легко впізнаватися і носити цілісний системний характер. У межах соціальної комунікації вони підлягали однозначній інтерпретації (в мистецтві це знайшло вираження в працях представників класицизму). Сьогодні маємо справу з трансформенністю реальності, яка відображається у зміні образу, поведінки, свідомості. Н.С. Корабльова зазначає: „Сучасний соціум як синкретичний образ об’єднує індивідів лише своїм співположенням, сумісництвом топосів у певному соціаль­ному просторі, де особа керується правилами ігрової ситуації, яка виникає раз у раз…” [7, с. 168].

Висновок. Отже, як бачимо, сьогодні є актуальними положення теорії множинних рольових відносин, сутність якої зводиться до тези -кожний соціальний статус детермінує не єдиноможливу соціальну роль, а цілий їх набір. Концепція множинності соціальних ролей стосується питання відповідності суспільних властивостей та ознак суб’єктів статусу тим вимогам, які продукують суспільні відносини. Сукупність соціальних ролей, які виконує особа, відображає соціальні зв’язки, в які вона включена в соціальній системі.

Таким чином, поняття ролі особливо актуальне щодо права як підсистеми соціальної взаємодії, оскільки воно особливо коректне в контексті усіх видів соціальної взаємодії, де нормативні права та обов’язки сформульовані досить чітко. Говорити про роль можемо лише зважаючи на специфічні типи середовищ соціальної взаємодії (до яких належить і право), в яких нормативно задано як підкреслював Е. Гідденс, визначення „очікуваних” ліній поведінки виражено ясно і чітко [8, с 144].

–––––––––

Современная западная социология: Словарь. – М.: Политиздат, 1990. – 432 с.

Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество / П. Сорокин. – М.: Политиздат, 1991. – 544 с.

Ануфриев Е.А. Социальная роль и активность личности / Е.А. Ануф­риев. – М.: Изд-во МГУ, 1971.

Липтон Р. О социальной роли и поведении личности / Р. Липтон // Полис. – 1990. – ? 3.

Цицерон М.Т. Об обязаностях / Марк Туллий Цицерон; пер. с лат. В. Горштейна. – М.: ООО „Издательство АСТ”, 2003. – 300 с.

Кон И. Люди и роли / И. Кон // Новый мир. – 1970. – ? 12.

Корабльова Н.С. Багатомірність рольової реальності: ролі-маски, лик і личина / Н.С. Корабльова. – Х.: ХНУ, 2000. – 288 с.

Гидденс Y. Устроение общества / Э. Гидденс; очерк теории структурации / И. Тюрина. – М.: Академический проект, 2003. – 525с.