Російські дослідники вважають, що шаріат – це встановлений, обов’язковий шлях правильного і побожного життя, який іслам визначив для вірних [8, с. 18]. В тому самому дусі виявляють свої позиції західноєвропейські вчені. Й. Шахт, наприклад зазначає, що шаріат – це цілісність наказів Аллаха. Він називає також фік наукою шаріату, яка виробляє його норми. При цьому він не зараховує до шаріату релігійну етику і догматику [1, c. 37]. Багато радянських вчених розуміли під шаріатом всеохопну систему, яка регулює соціальні відносини і яка містить, окрім юридичних, інші типи норм – моральні, релігійні, звичаєві тощо. Ці погляди не узгоджуються з концепціями більшості мусульманських учених, які власне фік означують як всеохопну систему. Вона, будучи мусульманським канонічним правом, регулює проблеми права, родини і способу життя [9, с. 42] 1. Р. Давід стверджує, що мусульманське право – це не стільки право (хоча намагається замінити собою право), скільки збірка норм, які регулюють міжлюдські взаємини і базуються на ісламі [1, c. 39]. А. Массе, німецький ісламіст, вважав, що фік (означений ним як релігійне право) містить в собі релігійні, правові, моральні і звичаєві норми та охоплює всі обов’язки, які накладають на мусульманина закони Корану (шаріат) в троякому розумінні:

як на віруючого;

як на людину;

як на громадянина теократичної держави [1, c. 39–40].

У цьому місці варто звернути увагу, що мусульманська концепція права, в центрі уваги якої є шаріат і фік, не робить спеціального наголосу на юридичних аспектах їхньої кореляції і загалом стосується власної юридичної проблематики лише настільки, наскільки вона має відношення до аналізу цих понять. І це зрозуміло, адже більшість мусульманських юристів протиставляють позитивному праву (цим терміном вони означують похідні від держави правила поведінки, встановлені здебільшого в прийнятих законах) власне шаріат в цілості, який вони трактують в широкому, неюридичному сенсі. З цього погляду він (шаріат) не наближається до норм, прийнятих державою, на відміну від інших юридичних систем. Навіть якщо з позитивним правом фік зрівняється, то його (фік) розглядають у нерозривному зв’язку з релігійною догматикою і моральністю і по суті фік зрівнюється з шаріатом [1, c. 40].

Й. Шахт вживав термін “мусульманське релігійне право” для пояснення поняття “шаріат” (“фік”), під яким він розумів норми, котрі регулюють зовнішню поведінку мусульманина практично у всіх сферах життя. Під цим поняттям він розумів також всі норми шаріату, незалежно від їх характеру [9, с. 44]. І. Голдціхер взагалі не надавав значення поділові норм мусульманського права на юридичні та ін [10, с. 43]. Й. Шахт доводив, що право у своєму значенні є частиною системи релігійно-етичних правил. Керуючись цим передбаченням, можна сказати, що не можна визнати самостійного характеру юридичної частини шаріату, всупереч тому, що право stricte зберігає свій юридичний характер, а його сфера до кінця не зливається зі сферою релігії [9, с. 44].

З наведених поглядів можна зробити висновок, що дуже важко зробити визначення понять: шаріат, фік, мусульманське право (право ісламу). Часто це є тотожні поняття, а одночасно їх часто протиставляють. Грунтуючись на широкому розумінні, ототожнюємо (так, як і самі мусульмани) поняття “шаріат” і “мусульманське право”. Наукою і напрацюванням цього права займався фік або мусульманська юрисппуденція [11, с. 49–64].

Її поділяють на дві частини:

усул ель-фік – на базі корені юриспунденції;

фуру – галузь або її конкретне втілення [12, с. 172–202].

––––––––––––––––––––

Сюкияйнен Л.Р. Мусульманское право. Вопроси теории и практики / Л.Р. Сюкияйнен. – Москва, 1986.

Vessey-Fitzgerald S.G. Istota szariatu i jego їrуdіa // S. G. Vessey-Fitzgerald. – Warszawa, 1960.

Ruthven M. Islam / M. Ruthven. – Warszawa, 1998.

J. Strawson. Encountering Islamic Law [Електронний ресурс] / Strawson J. – Режим доступу до статті: http://www.uel.ac.uk/faculties/socsci/law/jsrps.html/

Maіy sіownik kultury ?wiata arabskiego [Wyd. zbiorowe]. – Warszawa, 1971.

Пор. також Spies O. Klassisches Islamisches Recht / O. Spies, E. Pritach // 1. Wesen des Islamischen Rechts in Handbuch der Orientalistik. – Vol. 1, 3: Orientalisches Recht, Leiden, 1964. – P.220–343.

Rumilla Y. Sharia is not Fiqh [Електронний ресурс] // Y. Rumilla. – Режим доступу до статті: http://www.naseebvibes/prose-detail.php?aid=2201

Пор. Петровский M.Б. Ислам – вера и образ жизни: Ислам. Краткий справочник. – Москва, 1983.

Schacht J. An Introduction to Islam Law / J. Schacht. – Oxford 1964.

Goldziher I. Vorlesungen ueber Islam / I. Goldziher. – Heidelberg, 1925.

Пор. теж Luciani D.J. La Theorie du droit musulman (Ougoul el-fiqh) d’apres Ibn Knaldoun / D.J. Luciani // Revue africane (Algiers). – LXIX (1928).

Hallaq W. Usul al-fiqh: Beyond Tradition / W. Hallaq // Journal of Islamic Studies. – 1992. – № 3 (2).