Специфіка суб’єктивної сторони конфлікту полягає в тому, що протилежний характер інтересів, які відстоюються в конфлікті протиборчими сторонами, обумовлює і протилежність його суб’єктивних оцінок. Для людини (як, втім, і для колективних суб’єктів) характер­ною є оцінка конфлікту, направленого на реалізацію і захист власних інтересів як конструктивного (корисного, виправданого). Відповідно, в тому випадку, якщо конфлікт обмежує суб’єктивні інтереси, він оцінюється як деструктивний (негативний, шкідливий). Разом з тим, коли мова йде про конкретні конфліктні ситуації, їх суб’єктивна оцінка може мати кардинально відмінний характер.

Традиційно до елементів юридичного складу відносять об’єкт і об’єктивну сторону. Питання, пов’язані з об’єктом, вважають найскладнішими в теорії конфліктів. У цьому контексті під об’єктом розуміється те, що існує поза суб’єктом, що протистоїть йому в його предметно-практичній і пізнавальній діяльності. Об’єкт є частиною тієї об’єктивної реальності, з якою взаємодіє суб’єкт. Таке розуміння об’єкту може бути застосовне і щодо юридичного конфлікту. Об’єкт юридичного конфлікту – це те, на що спрямовано протилежні дії суб’єктів права, те, з приводу чого вони протиборствують.

Об’єкт конфлікту в галузі правовідносин, як і в іншій соціальній сфері – це завжди певний ресурс (матеріальна чи духовна цінність). Щоб стати об’єктом юридичного конфлікту, цей ресурс повинен зна­ходитись в перехрещенні інтересів різних соціальних суб’єктів права, які можливо реалізувати лише у юридичній спосіб.

Слід визначити декілька специфічних моментів, що відображають особливості об’єкту юридичного конфлікту. По-перше, ці об’єкти не по­винні обов’язково мати правові ознаки, як, наприклад, предмети власнос­ті; але одержати їх законно (зокрема право користуватися цим об’єктом) можливо тільки через юридичну процедуру. По-друге, нерідко в юридич­ному конфлікті об’єкт має неподільний характер: тобто право на будь-що. Така ситуація вимагає принципово полярних рішень (на користь лише одного з претендентів), або юридично закріплених процедур спільного володіння (користування) об’єктом. Нарешті, третє, юридичний конфлікт може фактично і не мати об’єкту, отже це буде безоб’єктний конфлікт.

Наприклад, коли має місце ситуація гострого теоретико-правового спору (когнітивний юридичний конфлікт), або йде боротьба за міжособистісне домінування в організації, яка лише поступово набуває правових ознак.

Оскільки об’єкт конфлікту стосується статусу особи, його інте­ресів або соціальних цінностей, всі ці елементи можуть бути врегульо­вані правом, і в цьому випадку сам конфлікт набуває правового аспек­ту. Наприклад, в трудовій суперечці, яка стосується звільнення з робо­ти, неминуче фігурують трудові правовідносини, і всі основні розбіжності між суб’єктами розв’язуються юридичним шляхом. Знач­не правове наповнення мають конфлікти міжнародного характеру, об’єкти яких звичайно пов’язані з інтересами, що закріплюються нор­мами міжнародного права або відповідними міждержавними угодами.

Предметом конфлікту прийнято вважати об’єктивно існуючу (або уявну) проблему, що постає джерелом протистояння між сто­ронами. В юридичному конфлікті, як і в будь-якому іншому, пред­мет - це, по суті, головна суперечність (колізійна чи соціально-правова), заради розв’язання якої конфліктуючі суб’єкти вступають у боротьбу.

Кваліфікувати юридичний конфлікт досить складно, тому доці­льно вважати обов’язковою умовою визнання конфлікту юридичним наявність в його предметі спірного юридичного факту, що простежу­ється в змісті конфліктного інциденту; і далі, можливість розв’язання (припинення) протиборства сторін за допомогою правових процедур.

Об’єктивна сторона - зовнішні дії юридичного конфлікту. Конфліктні взаємодії суб’єктів можуть бути як юридично нейтральни­ми, так і юридично значущими. Суб’єкт конфлікту повинен порівнювати свою поведінку з існуючими нормами права, бо, як нами вже зазначалось, згодом цілком може стати учасником кримінального, адміністративного або цивільного процесу - як обвинувачений, потерпілий, позивач або відповідач.

Об’єктивну сторону конфлікту складають в сукупності зовнішня форма поведінки конфліктуючих сторін, перспективні очевидні наслідки, а також причинно-наслідковий зв’язок між розвитком конфлікту і його наслідками.

Підсумовуючи викладене, можна відзначити, що багато елементів різноманітних конфліктів прямо стосуються правових норм і інститутів. Поряд з цим необхідно визначитися, чи повинні всі елемен­ти конфлікту (мотивація, учасники, об’єкти тощо) мати юридичну ха­рактеристику для того, щоб і конфлікт загалом був визнаний юридичним. Ймовірно достатнім є наділення правовими ознаками хоча б од­ного його елементу.

Попередній аналіз формує думку про визначення як юридично­го конфлікту такого протистояння, в якому суперечка безпосередньо пов’язана з правовими відносинами сторін (їх юридично значущими діями або станами) а, отже, суб’єкти, мотивація їх поведінки, а також об’єкт конфлікту наділені правовими ознаками.

Поряд з цим юридичним конфліктом слід визнавати таке протисто­яння сторін, при якому хоча б один з його елементів характеризується юридичним змістом. Причому, завершення такого протистояння реалі­зується через вирішення конфлікту юридичними засобами [4, с. 40].

Очевидно, що конфлікт можна віднести до юридичних, якщо він має хоча б один елемент, наділений юридичним характером і передбачає обов’язкове вирішення (припинення) його юридичними засобами. Водночас, якщо за своїм характером конфлікт має виключно юридичну природу, його завершення юридичними засобами не є обов’язковим, його і так можна віднести до юридичних, незважаючи на те, що він вирішується неформальними процедурами (наприклад, методом переговорів, посередництва).

Висновки. Отже, правова (юридична) конфліктологія повинна розглядати юридичний конфлікт як у вузькому, так і в широкому розумінні. Юридичний конфлікт у вузькому розумінні безпосередньо пов’язаний з правовими відносинами сторін – це протиборство суб’єктів права з суперечливими правовими інтересами, що виникають у зв’язку зі створенням, реалізацією, застосуванням, зміною, порушен­ням або тлумаченням права. Його предмет і об’єкт, суб’єктивна скла­дова, учасники та мотивація їх поведінки обов’язково повинні мати правові ознаки, а сам юридичний конфлікт, як правило, вирішуватись засобами правової процедури. Юридичний конфлікт в широкому розумінні (змішані або перехідні форми) – це будь-який соціальний конфлікт, що має хоча б один елемент, який характеризується юри­дичним змістом (суб’єкти, об’єкт, суб’єктивна сторона (мотивація).

З-поміж іншого, варто також акцентувати увагу на тому, що серед конфліктологів існує принципова дискусія щодо розмежування понять «правовий конфлікт» та «юридичний конфлікт». Зокрема, доктор філо­софських наук, професор Д. Зеркін, доктор соціологічних наук, профе­сор Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого Л. Герасіна і доктор юридичних наук, професор, академік АПрН Украї­ни М. Панов, позицію яких ми також поділяємо, виходять з того, що категорія «правове» є за обсягом більш широким, ніж поняття «юридич­не»; відповідно - будь-яке юридичне явище (норма, факт) є правовим, але не кожне правове за сутністю є юридичним. Отже, будь-який юри­дичний конфлікт - це конфлікт правовий, але не кожний правовий кон­флікт виявляється, інституціалізується та фіксується в юридичній формі.

Базуючись саме на цій позиції, логічним є формулювання такого визначення: правовий конфлікт - це протиборство суб’єктів права з про­тилежним й несумісним розумінням та діями стосовно принципів і норм права, які мають на меті зміну свого статусу та юридичного стану. Таким чином, конфлікт у праві передусім проявляється протистоянням його об’єктивної та суб’єктивної складової. Відповідно, юридичні принципи і норми, на ґрунті яких він виникає, не вичерпують всієї сукупності форма­льних і неформальних правових норм, які діють у конкретному суспільстві.

Юридичний же конфлікт - головний, але не єдиний різновид правового конфлікту. Науковці виділяють - «чисто правові» (фактич­но, юридичні), «змішані» (соціально-правові), «помилкові» та «іміто­вані» конфлікти у правовідносинах. Основою «чисто правового», юри­дичного конфлікту є принципи і норми права, а його предмет - проти­лежне їх тлумачення, застосування, використання (тобто відношення до них), що передбачає й відповідну правову поведінку.

Таким чином, юридичний конфлікт є цілком природним елементом процесу функціонування та модернізації правової системи і суспільства загалом. Саме тому цілком можливим є твердження, що правовий конф­лікт не завжди жорстко пов’язаний з порушенням чинного законодавства, встановленого державою, адже є норми юридичні, встановлені державою і зафіксовані у законах, та норми звичаєві або певні норми природного права, що сформувалися в ході суспільно-історичної практики, не зафік­совані офіційно та не санкціоновані владою юридично.

–––––––––––

Основы конфликтологии: учеб. пособие / А.В. Дмитриев, Ю.Г. Зап-рудский, В.П. Казимирчук, В.Н. Кудрявцев; под ред. В.Н. Кудрявцева. – М.: Юрист, 1997. – 198 с.

Кудрявцев В.Н. Юридическая конфликтология / В.Н. Кудрявцев // Вестник Российской академии наук. – 1997. – Т. 67. – С. 25–27.

Герасіна Л.М. Проблеми правової конфліктології: феноменологіч­ний, гносеологічний та праксеологічний аналіз / Л.М. Герасіна, М.І. Панов. – Х.: Право, 2004. – 110 с.

Мадіссон В. Правова конфліктологія та юридичний конфлікт у при­ватних правовідносинах/ В. Мадіссон // Право України. – 2003. – № 9. – С. 39–44.