Таким чином, національний феномен взаємозв’язку релігії, полі­тики і права знайшов свій вияв у ХVІІ ст. у тому, що, незважаючи на всезагальність релігійного світогляду українського народу, вирішальним елементом розвитку його історичної долі стала не релігія, а політика. Ця політика, слід визнати, була невдалою і, з огляду на інтереси національної безпеки українського народу, маловартісною, а її проведення ще раз підтвердило той загальноісторичний факт, що втрата народом незалежності духовної веде неминуче до втрати незалежності політичної, а політична недалекоглядність може призвести до руйнування духовності.

У ХVIII ст. Київська митрополія перестала існувати навіть у своїй назві, її було ліквідовано, а єпархії передано під юрисдикцію Московської православної церкви. Зрозуміло, будь-який натяк на вияв національних особливостей православ’я кваліфікувався як державний злочин і передбачав покарання у формі заслання на каторгу від 6 до 8 років з позбавленням майна [11,с. 48]. І це при тому, що сам імперський уряд ставився до внутрішнього змісту християнства, суттю якого є ідеал свободи людини, стримано, щоб не сказати негативно. Про це свідчить ідейна позиція голови міжвідомчого таємного цензурного комітету Д. Бутурліна, висловлена ним такими словами: «Не будь Євангеліє так поширеним, то його слід було б заборонити за демократичний дух, ним поширюваний» [12, с. 471].

Ось чому в середині XIX ст. імперський уряд негайно зреагував покараннями М. Костомарова, П. Куліша, Т. Шевченка та інших членів Кирило-Мефодіївського товариства тільки за те, що вони дозволили собі в особливій мірі наголосити на свободолюбивій суті християнства. Твердженню офіційного православ’я про те, що «кожна влада від Бога», а значить, й імперська влада над українцями в Україні, вони протиставили своє розуміння: «неправда... ніби встановлено від Бога, щоб одні панували й збагачувалися, а другі були-в неволі: і злиднях, бо не було б цього, якби щиро приймали Євангеліє... Тільки там свобода, де дух Христовий!» [13, с. 5–6]. Таким чином, твердження М. Костомаров збігається з тим, яке висловив свого часу Гегель, назвавши християнство релігією свободи [3, с. 402].

Не дивно, що в умовах остаточного знищення українського православ’я навіть найбільші теоретики національно-визвольного руху в Україні, якими були, зокрема, М. Драгоманов та М. Грушевський, не побачили в релігійно церковному факторі можливості реалізації державно-політичного інтересу. Фраза М. Грушевського «Обійдемося без попів» визначила напрям тієї політики молодої Української держави, яка, відштовхнувши національно-державні прагнення новонароджуваної української автокефальної православної церкви, залишивши її і надалі напризволяще під юрисдикцією Московської патріархії, тим самим прискорила падіння власної держави. Отже, це була помилкова політична позиція. Тому, на наш погляд, має рацію відомий історик Я. Дашкевич, коли характеризує М. Грушевського у двох різних іпос­тасях - як об’єктивіста у сфері наукової діяльності, і як романтика, і навіть авантюриста, у сфері політичної діяльності [14, с 347-348].

Висновки. Отже, ХVІІ ст. української історії можна вважати переломним у формуванні українського феномена та його еволюції від гармонійного співіснування всіх його елементів до деформації і частковості функціонування окремих із них Головна тенденція його розвитку тоді зводиться до секуляризації політико-правової діяльно­сті, поступового, а то й різкого домінування політики над релігією, що призвело до неминучої втрати «незалежності народу» спочатку релігійної, а згодом і політичної. Ставлення до зазначеного феномена з боку різних течій національної суспільно-політичної думки в умо­вах бездержавності української нації та втрати нею характерних рис своєї релігійно-церковності було неоднозначним. Така неоднознач­ність спостерігалася у рамках навіть однієї і тієї ж течії. Так, у рам­ках народницького напряму суспільно-політичної думки одні (автор «Історії русів», М. Костомаров та ін.) бачили можливість реалізації національного інтересу в руслі релігійно - церковного відродження в Україні, інші (М. Драгоманов, М. Грушевський) таких можливостей не бачили.

Нині, в умовах державотворення, взаємозв’язок між історією, правом й ментальністю виявляє себе, як і в минулому, складним і не­однозначним. При цьому, з одного боку, завдяки незалежності Україн­ської держави поступово ліквідовується та неповнота української культури, яка мала своїм наслідком «звуження національного менталі­тету і заниженням його продуктивної діяльності» [15, с 220]. З друго­го боку, поступово взаємозв’язок між правом й ментальністю слабшає в силу глобалізаційних процесів. На цей факт звернув увагу Райнгольд Циппеліус, стверджуючи, що «уявлення про те, що право розвивається з духу народу, неадекватне реальним відносинам індустріального сус­пільства, оскільки цей погляд випускає з поля зору те, що в сучасному праві значне місце посідає компонент раціонального, планомірного формування. У складних та швидко змінюваних відносинах сучасного індустріального суспільства право розробляється під впливом рішень, які навряд чи беруть до уваги «дух народу» [17, с 23].

Таким чином, проблема взаємозв’язку історії, права і націона­льної ментальності українців залишається актуальною. Адже для боротьби за виживання у сьогоднішньому такому складному світі потрібні енергія і активність, сила і воля. При цьому, як зазначають дослідники, будь-який суб’єкт черпає енергію лише у випадку узгодженості потенцій і шансів власної психіки з вимогами соціуму, вищих сил власної психіки з вищими цінностями колективного життя [17, с. 15].

Необхідність такої узгодженості вимагає рівною мірою і від суб’єкта і від соціуму усвідомлення усіх трьох складових, зазначених у назві даної статті. Тобто усвідомлення свого минулого (історія), правових умов процесу такого узгодження (право) і, звичайно, усвідомлення тих рис індивідуального чи колективного характеру (ментальність), які можуть сприяти або гальмувати узгодженість. Лише за умови такої роботи самоусвідомлення стає можливим формування і формулювання мегамотивації у діяльності як особи, так і суспільства загалом.

Що ж стосується у цьому контексті мегамотивації людини української, то вона, на наш погляд, повинна б ґрунтуватися, виходячи зі складності сучасного розвитку в економічній, політичній, культурній сферах України. При цьому панівним усвідомленням у процесі узгодження мегамотивації між особою і колективом, людиною і суспільством повинно бути усвідомлення того факту, що складнощі, розчарування, нестабільність в розвитку – це не завжди погано.

До того ж, як відзначають науковці, нестабільність є необхідною умовою для розвитку еволюції. Гуртові комахи високостабільні і тому за декілька мільйонів років зовсім не еволюціонували. Людські співтовариства володіють високою нестабільністю і тому постійно перебувають у процесі еволюції. Тому багато із негативних у розумінні психології сприйняття, симптомів розвитку сучасної української економіки, політики і культури насправді є не чим іншим як провісниками майбутнього прориву [16, с. 270].

З таким оптимістичним поглядом українцям жилося б сьогодні легше, незважаючи на сумні реалії життя, особливо державного. Однак вони мусять пам’ятати, що навіть, будучи приреченими на неминучий успіх, ніхто не заважатиме будь-кому з них занапастити своє власне життя, бо жити у час перемін є не лише цікаво, а й небезпечно, якщо не бути оптимістом.

––––––––––––––––––––

Радбрух Густав. Философия права / Густав Радбрух / пер. с нем. – М.: Международные отношения, 2004. – 240 с.

Вебер М. Избранные произведения / М. Вебер / пер. с нем.; сост., общ. ред. ипослесл. Ю.Н. Давидова; предисл. П.П. Гайденко. - М.: Прогресс, 1990. - 808 с. - (Социологическая мысль Запада).

Гегель Г.В.Ф. Философия права / Г.В.Ф. Гегель / пер. с нем.; ред. и сост. Д.А. Каримов и В.С. Нерсесянц; авт. вступ. ст. и примеч. В.С. Нерсесянц. - М.: Мысль, 1990. - 524 с. - (Философское наследие).

Тол очко Олексій. Образ «чужинця» в картині світу домонгольської Русі / Олексій Толочко // Мediaevalia Ucrainika: ментальність та історія ідей. - К.: Інститут української археографії АН України, 1992. - Т. І. -С 26-46.

Євангеліє від Матвія / упоряд. і прим. Л.М. Мяснікової. - Львів: Ка­меняр, 1991. - 55 с

Колодний А.М. Релігійна духовність українців: вияви, постаті, стан / А.М. Колодний, Л.О. Филипович. - Львів: Логос, 1996. - 184 с

Паславський Іван. Між Сходом і Заходом. Нариси з культурно-політичної історії української церкви / Іван Паславський. - Львів: Вид. підпри­ємство «Стрім», 1994. - 44с.

Сисин Франк. Мінливий образ гетьмана / Франк Сисин // Критика. -1998. - Ч. 12 (14). - С 4-8.

Конисский Георгий. История Русов / оть. ред. В.А. Замлинский; реп-рин. воспроизвед. изд. 1846 г. - К: РИФ «Дзвін», 1991. - 46с.

Колодний А. Релігія в контексті історії і культури українського на­роду / А. Колодний // Релігія в Україні. Дослідження. Матеріали. - Т. І. -Львів: Логос, 1992. - С 9-16.

Шуба О.В. Релігія в етнонаціональному розвитку України (політо­логічний аналіз) / О.В. Шуба. - К: Криниця, 1999. - 324 с

Русское православне: вехи истории / науч. ред. АИ. Клибанов. - М.: Политиздат, 1989. - 719 с.

Костомаров М. Книга битія українського народу / М. Костомаров // Київ. - 1991. - № 10. - С. 3-8.

Дашкевич Я. Михайло Грушевський як особа і особистість / Я. Дашкевич // Дашкевич Ярослав. Постаті: нариси про діячів історії, політики, культури. - Львів: Львівське відділення ІУАД ім. М.С. Грушевського НАНУ; ЛНУ ім. І. Франка, 2006. - С 346-351

Карась Анатолій. Душа культури і дух мислення / Анатолій Карась // Записки Наукового товариства імені Т.Шевченка, Т. ССХХП, Праці історико-філософської секції. - Львів: Атлас, 1991. - С 216-246.

Циппеліус Райнгольд. Філософія права: підручник / Райнгольд Ци-ппеліус / пер. з нім. - К: Тандем, 2000. - 300 с

Донченко Е.А. Фрактальная психология (Доглубинные основания ин­дивидуальной и социентальной жизни) / Е.А. Донченко. - К.: Знання, 2005. - 323 с.

Уилсон Роберт Антон Психология зволюции / Антон Роберт Уил-сон / пер. с англ. - М.: София, 2008. - 304 с.