Відомий історик права П. Чубинський, у своїй праці «Очерк народных юридических обычаеви понятий в Малороссии» 1869 р. [6], розглядав сім'ю як «союз родинний» з притаманним йому розподілом праці між чоловіком (хазяїном двору і польового наділу, забудовником) та жінкою (хазяйкою хати і городу, прачкою, годувальницею і вихователькою), із специфічними внутрішніми порядками облаштування життя, що могли гарантувати продовження роду і його нескінченність (як через народження дітей так і через усиновлення). Він звернувся до основ внутрішнього сімейного розподілу праці, підкреслюючи, що сім'я в українців залишилась найкращим виробничим ланцюжком. Щоб заповісти щось зі спільного сімейного майна одному члену сім'ї, а не всім, необхідна була згода всіх родичів. Все, що було придбано за спільні сімейні кошти за час спільного хазяйнування, вважалося добутим спільно і могло бути передано кожному з членів сім'ї в рівних частках. Всі незайняті у трудовому циклі (крім тих, що вимушено не працюють через об'єктивні причини, як-от хвороби і старість або малий вік) позбавлялися права мати свою частку в спільному майні. «Всі непокірні діти (як рідні єдиноутробні, так і приймаки, усиновлені діти і зведені, тобто діти від різних шлюбів у разі вступу їх до шлюбу без згоди батьків) залишалися без своєї частки в спадщині».

Важлива інформація про роль звичаєвого інституту у сімейно-шлюбних відносинах, сімейно-родовому житті українців (перші дії в житті новонародженого, етапність дошлюбних відносин молоді, усиновлення тощо) наведена в дослідженні О.І. Івановської під назвою «Звичаєве право в Україні. Етнотворчий аспект» 2002 р. [7]. Розглядаючи докнязівський етап існування звичаю як джерела права, вона відзначає певні характерні особливості зазначеного етапу: панування місцевих і племінних звичаїв, що мали локальний характер, діяли лише у межах певних місцевостей або племен (племінних союзів) та могли мати безліч варіацій, що значно ускладнювало їх застосування.

Законодавча база дослідження інституту усиновлення є доволі обмеженою. Першим джерелом, що містить норми, якими регулюється правове положення дітей була «Руська Правда» Ярослава Мудрого та Володимира Мономаха. Найбільш цінною для даного дослідження є Розширена редакція Руської правди, у якій найбільше норм присвячено статусу дитини. Зокрема, досить детально регулювалися питання успадкування дітьми майна батьків.

У період Великого князівства Литовського та Речі Посполитої правове становище дитини визначалося трьома литовськими статутами. Відповідно до ІІІ Литовського статуту комплекс прав дитини залежав, у першу чергу, від того, чи були вони законнонародженими, чи ні. Окрім цього, статут ігнорував батьківські відносини між усиновленими і усиновителями, оскільки єдиним критерієм, який визначав правовий зв'язок батьків і дітей, була кровна спорідненість.

До числа базових правових актів, які вперше визначили поняття порядок та правові наслідки усиновлення на українських землях належать Права за якими судиться малоросійський народ 1743 року та Зібрання мАлоросійських прав 1807 року.

Висновки і пропозиції

Отже, становлення такого соціального, а пізніше і правового явища, як усиновлення, та розуміння його змісту було закладено ще в часи родового суспільства, а згодом розвинулось у перших державних цивілізаціях Стародавнього Сходу та античних державах. Згодом цей інститут розвинувся і на території сучасної України за часів Київської Русі та Галицько-Волинської держави.

Навіть у найдавніший період слов'янської історії вже зароджувалися християнські форми утримання і виховання дітей, що були позбавлені батьківського піклування. Незважаючи на те, що інститут усиновлення ще не було закріплено у нормативних актах, вже можна стверджувати про його існування та застосування у тогочасному суспільстві.

Список літератури

1. Артюшкіна Л. М. Сирітство в Україні як соціально-педагогічна проблема (соціально-правовий аспект) / Л. М. Артюшкіна, А. О. Поляничко. - Суми : СумДПУ ім. А. С.Макаренка, 2002. - 268 с.

2. Костомаров Н. И. Очерк домашней жизни и нравов великорусского народа в XVI и XVII столетиях / Николай Иванович Костомаров. - Спб. : тип. Вульфа, 1860. - 214 с.

3. Владимирский-Буданов М. Ф. Черты семейного права Западной России в половине XVI века. Чтения в Историческом обществе Нестора-Летописца. / Михаил Флегонтович Владимирский-Буданов. - Кн. 4. - К., 1890. - С. 42-78.

4. Очерки изъ истории Литовско-рускаго права / [ упоряд. М. Ф. Владимирский-Буданов]. - Киев, 1890. - Ч. 2 : Черты семейного права XVI в. - 60 с.

5. Левицкий О. И. Об актовых книгах, относящихся к истории Юго-Западного края и Малороссии / Орест Иванович Левицкий. - Москва, 1900. - 250 с.

6. Чубинский П. П. Очерк народных юридических обычаев и понятий в Малороссии / Павел Платонович Чу- бинский. - СПб., 1869. - 41 с.

7. Івановська О. П. Звичаєве право в Україні. Етнотворчий аспект : навч. посіб. / Олена Петрівна Івановська. - К. : ТОВ “УВПК “ЕксОб”, 2002. - 264 с.

Размещено на mego.info