Складаючи процесуальний документ, адвокат має на меті не тільки довести до суду свою думку з питання, про яке він пише. Насамперед адвокат намагається переконати адресата у своїй правоті, повести його за собою, зробити цю особу своїм союзником.

Складений адвокатом документ (апеляційна скарга) має бути обґрунтованим. І якщо позиція, яку адвокат відстоює, є обґрунтованою, підкріпленою посиланням на конкретні докази, то тоді на перший план виходить рівень викладу документа, тобто його якість. Суд і суддя, одержавши такий документ, одразу може зробити загальний висновок про рівень адвоката.

Адвокат не має боятися викладу спірних правових позицій, пам'ятаючи, що саме він є тим ініціатором, який змушує суд замислитись над тією чи іншою проблемою. В результаті може народитись нова правова позиція яка, крім користі для підзахисного, внесе зміни до судової практики. Наприклад: "Норми Особливої частини КК мають базуватися на нормах Загальної частини Кодексу, що спеціально зазначено у ст. 65 КК. Згідно з ч. 1 цієї статті суд призначає покарання не тільки у межах, установлених у санкції статті Особливої частини КК, а й відповідно до положень Загальної частини Кодексу. Суд, з огляду на ці положення, при призначенні покарання має враховувати не тільки межі караності діяння, а й ті норми Загальної частини КК, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також інші питання, пов'язані з призначенням покарання, що здатні вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і міри, в тому числі і тих положень, що передбачені ч. 2 ст. 59 КК.

Відповідно до цих положень конфіскація майна встановлюється затяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини тощо. Якщо санкцією відповідної статті КК передбачено обов'язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна, але злочин вчинено не з корисливих мотивів, то таке додаткове покарання не може бути застосовано. У цьому випадку повинна мати пріоритет у застосуванні норма Загальної частини КК, а саме -

ч.  2 ст. 59 КК (постанова Верховного Суду України від 4 квітня 2011 р. у справі № 1к-11; постанова Верховного Суду України від 12 вересня 2011 р. у справі № 5 -15кс 11)".

Як бачимо, знайшовся невідомий для нас адвокат, який поставив у конкретній справі проблему перед Верховним Судом, і суд з такою позицією погодився. Цей висновок обов'язковий для виконання у всіх судах України. Це роз'яснення дає адвокатам ключик і для інших випадків.

Саме якість документа визначатиме передусім успіх або невдачу, тобто чи сприйматимуться ваші слова без роздратування або байдуже, або литимуться в душу. Безграмотна людина професійно непридатна для адвокатської роботи.

Тому мова документа має бути викладена без граматичних помилок. Слід мати під рукою відповідні словники як для того, щоб перевірити правильність застосування того чи іншого слова, так і для збагачення палітри ваших аргументів під час аналізу понять і термінів. Мова документа має бути досить багатою. Тобто адвокат має володіти широким словниковим запасом.

З другого боку, апеляційна скарга - це не художній твір, і викладений художньою прозою він був би недоречним у суворих умовах юридичної дійсності. Але викласти свою думку точними, свіжими і незатертими словами (якщо їх вдасться знайти) - це є творчою вдачею. Якщо документ цікаво читати, він дихає певною новизною, це половина успіху.

Якщо документ написано шаблонно, без будь-якого вогнику, тоді слід змиритися з тим, що читачем оволодіє нудьга і його потягне на сон. Пригадується анекдот: адвокат звертається до колеги: "Коли пізно вночі пишу скаргу, то вже до ранку не можу спати". "А ти прочитай те, що написав ".

Стиль документів залежить від індивідуальності адвоката, його уподобань, темпераменту, аналітичних здібностей. Недарма кажуть: стиль - це людина. Тут можна висловити тільки побажання до стилю. На першому місці - простота. Адвокат має мислити як філософ, а писати і говорити - як простолюдин. Уникайте складних фраз. Це міг дозволити собі Лев Толстой, але на те він і геній. Документи адвоката читають перевтомлені люди, завалені справами. Тож постарайтесь якнайбільше полегшити їхню працю.

Слід сказати і про те, чого адвокат не має писати у процесуальному документі і чого йому не вибачать ні судді, ні кваліфікаційна комісія - це образи на адресу суддів, потерпілого, використання кримінального жаргону. Ось цитати із скарги адвоката К.: "Судовими інстанціями міста нахабно зневажаються права людини"; "суди першої інстанції у своїх рішеннях пишуть явну нісенітницю, керуючись виключно прагненням "прогнутися" перед виконавчою владою"; "з таким же успіхом позивачка могла дати згоду на вселення в квартиру роти солдатів"; "апеляційна інстанція зробила вигляд, що не читала скарги"; "пишеш про бузину в огороді - відповідають про дядьку в Києві"; "Ч. може вважати себе Валентиною Терешковою, але в космос вона однаково не полетить"; "уявімо собі: начальник дізнався, що підлеглий спав з його дружиною, після чого наніс кривдникові побої"; "не вірю у відміну вироку, не вірю ні в що". "Формально прошу відмінити вирок". Зрозуміло, що такий стиль не залишився без наслідків, і адвоката позбавили права займатись адвокатською діяльністю. Судді мають у кожному такому випадку відповідно реагувати на подібні "опуси" адвокатів, які, на жаль, ще трапляються.

"В ідеалі текст має складатись з коротких карбованих фраз, не обтяжених складною побудовою" С. Л. Арія наголошує, що документ має відзначатись структурністю, тобто таким викладом, який складається із логічно послідовних розділів, кожен з яких закінчується чітким висновком. Слід уникати рихлого і неясного викладу, туманних і розлогих міркувань, повторів, які позбавляють текст чіткості та конкретності. В апеляційній скарзі на початку доцільно стисло і коротко викласти суть основних обставин справи, щоб дати уявлення про справу у цілому.

Документ має відзначати діловитість. Тобто вказуються тільки обставини, юридично значимі для справи. Водночас у цих рамках можна торкатись категорій моральних, оскільки будь-яке судове рішення не може суперечити ні суспільній моралі, ні здоровому глузду. Будь-які мотиви судового рішення, навіть якщо вони абсурдні, слід аналізувати доказово і спокійно.

І чим більш абсурдним і диким є мотив судового рішення, тим м'якшою має бути форма його аналізу. Хай читаючий сам розпалюється, хай йому докучають "благоглупості" судового рішення. І чим спокійнішим і врівноваженим буде тон викладу, тим більше дратуватиметься на оскаржуване рішення той, хто читає апеляційну скаргу. І тільки наприкінці спокійного тихого викладу можна назвати речі своїми іменами.

Документ має відзначати відстороненість автора. Жодних знаків оклику, жодних максималістських оцінок і навіть жодних категоричних суджень. Хай читаючий сам зробить висновки, а тому жодних повчань і вказівок. Таке у процесуальних документах не спрацьовує.

Спокійно висловлюватись з кожної позиції, без посилювальних зворотів. "Грубі" процесуальні порушення доречно викласти як "істотні" або такі, що "звертають на себе увагу, на думку захисту", "недостатньо переконливі". І навіть неподобства і цілком очевидні ляпсуси можуть викликати в адвоката тільки "глибокий жаль" і "подив ". Але це не має бути перепоною для чіткості спокійних висновків у справі.

Ще одна особливість - нетривіальність підходу. Обставини справи і їх правовий аналіз потребують поглибленого вивчення. В цьому, власне, і є адвокатська робота, а не в ковзанні поверхнею доказового матеріалу. І якщо у процесі дослідження вдасться знайти нешаблонний підхід, який дозволяє показати справу або її вузлові моменти у новому, несподіваному ракурсі, то процесуальний документ набуде високої якості, а адвокат - репутації спеціаліста високого рівня.

Подібні знахідки нечасто вдаються адвокату. Але саме вони дозволяють віднести його роботу до творчої діяльності, яка може принести глибоке моральне задоволення. Тому адвокат, безвідносно до гонорару, не має шкодувати часу і праці на пошук і формування своєї позиції у справі.

Процесуальний документ адвоката має бути ілюстративним. Такий документ не має нагадувати "лист товаришу", де викладено свою думку. Л. Арія такі переповідання справи називає жорстко - "халтура". Процесуальний документ має містити аналітичні висновки, кожен з яких піддається негайній перевірці та супроводжується вказівкою на аркуш справи і, як правило, точною цитатою з документа або іншого доказу або навіть як додаток ксерокопію відповідного аркуша документа.

Документ, в якому переконливість його позиції поєднується із залізною логікою аргументів і високою гармонією тексту, випромінює енергію та викликає справжнє задоволення у особи, яка його читає та й у самого адвоката. Створити такий документ - рідкісна удача, і приходить вона до захисника не завжди. Але коли адвокат приступає до написання документа (у цьому випадку - апеляційної скарги), то прагнути до досконалості він має завжди.