Слідчому судді потрібно знати про роботу адвокатів і слідчих на досудовому слідстві, щоб краще орієнтуватись у вирішенні питань, які стосуються слідчих дій. Написано сотні брошур і практичних порад, проведено десятки тренінгів на тему протистояння слідчим органам. Але теорія розминається з практикою. Скільки не давай юридичних порад, все це вилітає у клієнтів з голови, а правові знання поступаються страху. Справа тут у психології. Разом з тим адвокат має знати хоча б у загальних рисах психічні стани підозрюваного і те, як цим користуються слідчі.

У реальному житті слідчих спрямовують на те, що психічні стани, мотиви дій, особистісні характеристики допитуваних визначають їх поведінку на досудовому слідстві. Підозрюваний, обвинувачений боїться викриття і покарання. Це гнітюче відбивається на психіці людини, подавляє волю допитуваного, знижує можливості правильної оцінки, погіршує самоконтроль і приводить людину в депресивний стан. На допиті така людина може перебувати у стані душевного потрясіння, ганьби. Для окремих обвинувачених характерна боязнь втрати досягнутого соціального та матеріального стану.

Сильним психологічним станом, який формує мотиви поведінки, є страх позбавлення волі, звичного способу життя та острах опинитися серед злочинців. У такій ситуації обвинувачений вважає, що уникнути арешту можна тільки заперечуючи свою вину, даючи неправдиві покази.

Страх перед тим, що особу заарештували і це стане відомим для друзів і знайомих, - сильний мотив, який визначає поведінку обвинуваченого. Слідчих навчають використовувати такий психологічний стан і навіть створювати його штучно. При цьому рекомендують переконувати обвинуваченого, що доказування вини мало залежить від її визнання, а вирішальною мірою - від всієї сукупності доказів, які вже у слідчого є.

Слідчий знає, що у злочинах, які вчинені групою, обвинувачений по-різному ставиться до співучасників. Якщо комусь він чимось зобов'язаний, то постарається скрити його причетність до злочину. Система психологічних відносин у злочинній групі побудована на підпорядкуванні силі, страхові тощо. І коли учасники групи ізольовані один від одного, відносини, збудовані на такій основі, розпадаються.

В обвинуваченого зростає неприязнь до осіб, які втягнули цього учасника у "злочинну" діяльність. Іноді для з'ясування найбільш придатної для розробки версії обвинувачення особи використовуються консультації психолога, і допити її проводяться також з урахуванням її біологічних ритмів у період найбільшого їх спаду. Спроби такого плану проводились у резонансній справі по обвинуваченню Т. Тобто відшукується "слабка ланка".

Ці психологічні стани є основою для розроблення і застосування тактичних і психологічних прийомів слідчими. Поведінка людини великою мірою визначається впливом на неї домінанти - пануючого на певний момент джерела збудження у корі великих півкуль головного мозку, яке має підвищену чутливість і здатне гальмувати роботу інших нервових центрів. Така домінанта впливає на особу, яка, відчуваючи почуття тривоги, страху, багаторазово повертається до події, яка стала підставою для притягнення до відповідальності. Цей процес призводить до посилення переживань і підкріплення джерела збудження - домінанти.

Цим значення домінанти не вичерпується. Намагання маскуватись, щоб виглядати спокійним, призводять до посиленого гальмування в клітинах головного мозку. Процес збудження стає стійким постійним станом. Людина відчуває гостре бажання знизити напругу, зняти з себе тягар таємниці, порадитись, як бути далі, яку лінію поведінки обрати або просто виговоритись перед сторонньою людиною.

Слідчим рекомендують виявляти такі стани, "підтримувати" їх на допиті. В цій ситуації слідчому рекомендують знати основні соціальні ролі, які в житті виконував допитуваний, і навчитись направляти допитуваного до заняття такої рольової позиції, яка б найбільше відповідала ситуації конкретного допиту. З'ясовують хобі особи, і починають вести розмову щодо цього хобі, вступаючи у психологічний контакт, що полегшує подальший хід допиту.

За наявності таких психологічних станів нерідко проявляється "стокгольмський синдром", коли обвинувачений, відчуваючи свою повну залежність від слідчого, починає вірити йому більше, ніж адвокату.