Адвокат, який вступив у кримінальний процес, насамперед здійснює роботу з відбору, дослідження, оцінки фактів і доказів, уточнює правову позицію зі своїм підзахисним. Ця робота знаходить об'єктивне відображення в процесуальних документах - заявах, скаргах, клопотаннях, запереченнях. Під процесуальним документом у контексті цієї книги розуміються всі документи, які складаються у зв'язку з провадженням у кримінальній справі, в тому числі ті документи адвоката, для яких не визначено законом певної обов'язкової форми. За допомогою цих процесуальних документів, поданих слідчому, прокурору або суду, захисник визначає певний напрям захисту і вже на досудовому слідстві впливає на його розвиток і напрям.

Якщо документ складений вдало, слідчий, прокурор одразу з'ясовує для себе суть проблеми та правову позицію захисту. У кримінальних справах клопотання та інші звернення складаються адвокатом, як правило, від свого імені. Можна рекомендувати подання процесуальних документів з тих же питань і за підписом підзахисного. І не потрібно боятись певного дублювання. В цьому випадку можна більш випукло, об'ємно викласти певну точку зору (як з позиції адвоката, так і позиції підзахисного) і, крім того, можна бути впевненим, що ця позиція не тільки узгоджена з клієнтом, що адвокат повинен завжди мати на увазі, а й документально підтверджена підписом підзахисного.

Писати просто, прозоро і зрозуміло - це звичайні вимоги до будь-якого документа. Але процесуальний документ, складений адвокатом, має відзначатись особливою чіткістю формулювань, стислістю, ясністю та логікою викладу, діловим стилем. Обов'язковими є посилання на закон, у необхідних випадках - на том і аркуш справи. Це не виключає індивідуальних особливостей і певних стильових відмінностей, притаманних кожному адвокату.

Підготовка процесуальних документів адвоката становить частину тієї системи, яку називають адвокатським мистецтвом. Надзвичайно важливими є питання тактики, питання, коли і як використати своє право заявити клопотання, подати скаргу, звернутись із заявою у суд. "Мистецтво (адвоката) полягає в умінні пристосовувати свій матеріал поставленому завданню", - писав

Р. Гарріс100. Він наголошував, що "ні закон, ні природа людини не є точними науками"101. Що перекликається з новітніми філософськими ідеями про те, що всі "розумові побудови потенційно недосконалі"102. Тому Гарріс рекомендував не затуманювати справу незрозумілими виразами, а надати можливість фактам говорити за себе і писати простими словами, щоб бути зрозумілим. Гарріс наголошував на необхідності подавати факти в такому порядку, щоб висновок ясно випливав із фактів.

Досудове слідство в Україні є інквізиційним, тобто однобічним. Слідчий на свій розсуд направляє слідство, відбирає докази, дає їм оцінку, яка ґрунтується на суб'єктивному сприйнятті ним ситуації. Слідчий висуває версії та розшукує факти під свою, обрану ним версію. Адвокат і підзахисний, як правило, не знають тієї сукупності фактів, яка відома і доступна слідчому. А отже, вони не можуть оспорювати правдивість і законність тих доказів, які їм не повідомлені.

Слідчий, як правило, діє з обвинувальним ухилом. До цього його зобов'язують об'єктивні умови діяльності. Закриття провадження у справі сприймається як брак у роботі, як нездатність слідчого довести вину. Процедура закриття провадження у справі ставить слідчого і прокурора у становище людей, які помилилися під час прийняття рішення про порушення справи. Це може призвести до дисциплінарного стягнення, звернення підозрюваного, обвинуваченого в суд з вимогами про стягнення нанесеної моральної та матеріальної шкоди.

Можливі негативні наслідки закриття справи спонукають слідчого і прокурора до відстоювання одного разу обраної обвинувальної версії. Судді, у яких налагоджені певні професійні стосунки з прокурором і слідчим або навіть і приятельські відносини, також не зацікавлені в конфліктах з цими органами і нерідко намагаються врятувати ситуацію і забезпечити обвинувальний вирок. Один із суддів у товариській розмові прямо так і сказав: "від нас очікують засудження людини, від нас чекають обвинувального вироку". Хто, можливо, і не дає прямих вказівок, але така психологічна установка суддів існує і сама по собі визначає позицію і внутрішнє переконання судді. Адвокат має зважати на ці обставини і бути особливо обережним у наданні доказів на досудовому слідстві.

Принцип цілісного (системного) аналізу вимагає від адвоката усвідомлення, що на "вільну" оцінку доказів слідчим, прокурором, судом, впливає багато факторів. "На прийняття рішення може впливати і суспільно-психологічна атмосфера: настійні прохання і навіть вимоги деяких службових осіб, їх тиск, залякування, навіювання, обурення, збудженість прохачів, підвищена зацікавленість справою, чутки, повідомлення преси, радіо, телебачення тощо".

Приклад. У резонансній справі Т., який був тяжко хворим, суддя не наважувався змінити для Т. запобіжний захід, зважаючи на загальний тиск преси, телебачення, значимості справи, численних інтерв'ю Генеральної прокуратури України. І тільки після звернення Президента, в якому висловлювалось таке побажання, запобіжний захід був змінений на підписку про невиїзд. Цей приклад показує, наскільки залежним є суд, а тим більше слідчі та прокурори від зовнішніх факторів.

При цьому адвокат керується основним правилом захисника: "Не зашкодити". Подаючи слідчому доказ, який спростовує версію обвинувачення, адвокат має усвідомлювати, що це може спричинитися до зусиль з боку слідчого, спрямованих не стільки на врахування цього доказу, як на його спростування і заперечення.

Процесуальні акти захисника (і не лише його) "є актами індивідуальними, пов'язаними з конкретними життєвими ситуаціями, котрі мають відповідні правові якості"104.

Є певні особливості процесуальних документів адвоката. Такі документи не мають владного характеру. Вони містять прохання або вимогу до певного органу. Це очевидно. Адвокат встановлює певні фактичні обставини, здійснює відбір і аналіз норм права і оформляє певний процесуальний документ, мета якого - оберігати людей від "владних надмірностей та надуживань" слідчого, органу дізнання, прокурора, а іноді і суду. Кримінально-процесуальний закон встановлює певні бар'єри перед можливою сваволею щодо обвинуваченого. І адвокат має добре знати ці бар'єри та використовувати їх для захисту інтересів підзахисного. Захист є вільним у виборі способів в межах, дозволених законом. Завдання захисту досягаються насамперед за допомогою процесуальних документів захисника.

Кожен процесуальний документ захисника має свій зміст, значення і структуру. Для більшості документів захисника не передбачено певної, строго визначеної законом форми. Однак є усталені, опрацьовані практикою вимоги, яких слід дотримуватись.

Вважається, що навряд чи доречно рекомендувати певні зразки чи формуляри для використання у творчій праці адвоката як такі, що є єдино правильними і обов'язковими. Проте важливо засвоїти певні правові конструкції процесуальних документів, які б дозволили слідчому, прокурору, суду в будь-який момент легко відшукати окремі елементи клопотання, заяви, скарги. Тому на практиці процесуальний документ складається із вступної, описової і резолютивної (прохальної) частини. У вступній частині містяться назва органу, до якого звертається адвокат, номер справи, місце і час складання, процесуальне становище адвоката (захисник, представник потерпілого), адреса адвоката, номер засобів зв'язку, назва документа (клопотання, скарга, заява), короткий зміст справи, по якій проводиться розслідування.

В описовій частині викладаються обставини, які захисник вважає встановленими, дається їх оцінка, наводяться підстави і мотиви прохальної частини документа, вказуються статті закону, які на думку захисника підлягають до застосування. Оскільки, як правило, захисник не обмежений "прокрустовим ложем" вимог закону, щодо форми документу, то у документі можуть бути зроблені посилання на конкретну судову практику, рішення судів у аналогічних справах тощо. При посиланні на документи, які є у справі, захисник вказує том справи, аркуш справи, а в необхідних випадках і рядок, що полегшує роботу того органу, який розглядає і вирішує клопотання або інший документ захисника. У прохальній частині адвокат заявляє прохання про вчинення певної процесуальної дії, утримання від її вчинення, прийняття певного рішення тощо.

Приступивши до справи, адвокат розробляє правову позицію захисту, узгоджує зі своїм клієнтом плани захисту. Висновок адвоката про наявність певної правової позиції та планів захисту - результат дослідження доступних для адвоката документів у справі (постанови про порушення кримінальної справи, пред'явлення обвинувачення, протоколу затримання тощо), а також обговорення з підзахисним обставин і перспектив справи. На цьому етапі адвокат визначає сильні та слабкі питання правової позиції обвинувачення, наявність доказів, що підтверджують або спростовують обвинувачення. Аналізується судова практика, практикуються консультації із досвідченими спеціалістами. Після цього приступають до вирішального етапу - складання тексту процесуального документа.

Процесуальний документ адвоката має бути вмотивованим, тобто підтвердженим фактами, які у сукупності обґрунтовують позицію захисника. Вмотивованість документа - "це наявність у ньому не тільки опису діяння, події, обставин, а й посилання на докази, мотивація"105. Складений адвокатом документ має відзначатися логічністю та прозорістю: тобто таким послідовним викладом, щоб у ньому не було внутрішніх суперечностей, а висновки органічно випливали з його змісту.