Допит для слідчого (статті 91, 95, 224 КПК) - це тест на професійну придатність. До кожного допиту слідчий готується заздалегідь, продумує питання та з'ясовує обставини, які мають значення для справи, а також з'ясовує факти, в тому числі дріб'язкові, які можна використати у подальшому як до допитуваного, так і інших осіб. Слідчому належить ініціатива, він формує напрям і зміст допиту, а адвокат "грає" на чужій території, можливості у допиті в адвоката надто обмежені.

Під час допиту встановлюється наявність або відсутність певних обставин, з'ясовуються джерела, з яких може бути одержана відповідна інформація, перевіряється достовірність вже одержаних доказів.

У процесі підготовки до допиту слідчий вивчає соціально-демографічні дані, психологічні та психофізіологічні якості та стан особи, яку викликають на допит. У всякому разі слідчий має уявлення про стать людини, вік, освіту, професію, інтереси, рівень культури, характер, темперамент, волю, емоційні риси, можливі психологічні стани в момент допиту: розгубленість, пригніченість, страх, самовпевненість тощо. Від слідчого вимагають володіння цими даними.

З метою успішного проведення допиту продумуються методи встановлення психологічного контакту з допитуваним та психічного впливу на особу. З точки зору тактики (і адвокати часто цьому бувають свідками) допит розділяють на стадії: підготовчу (вступну), вільної бесіди допитуваного і його відповідей на запитання слідчого. На підготовчій стадії слідчий встановлює особу, яка з'явилася на допит, її анкетні дані, роз'яснює особі її права та обов'язки, вирішує питання про участь перекладача.

Під психологічним контактом розуміють створення такої атмосфери допиту, за якою допитуваний починає відчувати довіру до слідчого, виключає особисті мотиви в його діях, усвідомлення потреби говорити правду. Контакт досягається за допомогою "розвідувальної" бесіди з допитуваним. Розмовляючи на відволікаючі теми, слідчий з'ясовує, які з них найбільш близькі для допитуваного, і зосереджується на їх обговоренні. При цьому без потреби не акцентують увагу на даних, які характеризують особу з негативної сторони. Спокійна бесіда знімає напругу, зменшує хвилювання допитуваного.

У процесі такої бесіди слідчий одержує додаткові дані про розумові, мовні й інші психологічні особливості особи, які враховуються під час проведення тактики допиту в наступній стадії. На стадії вільної оповіді допитуваний зосереджується і згадує ті чи інші обставини, важливі для слідчого. При цьому слідчий виробляє у себе вміння подумки ставати на позицію співбесідника і демонструє щиру зацікавленість у тому, про що оповідає допитуваний.

Далі настає стадія запитань із застосуванням різних тактичних прийомів. Ставлячи питання на уточнення показів і усунення неточностей, слідчий зіставляє їх з наявними у нього даними та ставить запитання, спрямовані на пожвавлення асоціативних зв'язків, з метою відновлення в пам'яті сприйнятих фактів (нагадувальні запитання). За певних обставин використовується обман, погрози, використання почуттів заздрості, ревнощів, помсти.

Якщо допитуваний відмовляється давати покази, слідчий намагається втягнути допитуваного в діалог, в процесі якого досить терпляче пояснює негативні наслідки зайнятої позиції щодо відмови давати покази. При цьому намагаються викликати в обвинуваченого активну оборонну позицію, у зв'язку з чим той починає давати пояснення.

Слідчий при цьому застосовує такі прийоми:

1.  спокійним тоном вказує на невідповідність показів матеріалам справи і радить розповісти правду;
2.  ставить доповнювальні й уточнюючі питання про обставини, стосовно яких у нього є найбільша кількість достовірних даних;
3.  демонструє якийсь об'єкт, не акцентуючи на ньому увагу допитуваного (наприклад, ніби випадково знімає газету з речового доказу, вилученого з місця події);
4.  ставить питання так, щоб допитуваний виклав інформацію, яка могла йому стати відомою тільки у тому випадку, якщо він перебував на місці події. Іноді ставить психологічні пастки, коли питання складається з двох частин, ствердна відповідь на першу частину може бути витлумачена як підтверджуюча відповідь і на другу частину відповіді;
5.  повідомляє допитуваному про наявність інших засобів встановлення його вини за допомогою експертизи, пошукових приладів, наявність вже одержаних записів розмов і перебування у конкретному місці особи та деякі інші дані, в тому числі здобуті за допомогою негласних методів розслідування, в окремих випадках демонструє фрагменти записаних розмов тощо;
6.  створює у допитуваного перебільшене уявлення про ступінь знань стосовно його участі у злочині, висловлюючи це у невизначеній формі; використовує маловідомі факти із життя допитуваного, підтримуючи ілюзію про те, що йому невідомі тільки окремі другорядні деталі;
7. роз'яснює вигідність для допитуваного визнати вину, укласти угоду з правосуддям, розкаятись і розповісти про всіх учасників злочину.

Одним з тактичних прийомів є пред'явлення вже наявних достовірних доказів. У результаті у допитуваного створюється враження про повну поінформованість слідчого про обставини злочину. Ще один тактичний прийом полягає в тому, що слідчий, знаючи про якусь другорядну обставину, ставить питання про неї так, нібито це єдине, що ще його цікавить. У допитуваного створюється враження, що все інше слідчому відомо.

Іноді слідчий, вислухавши покази, які суперечать матеріалам, описує механізм події, використовуючи для цього неповні дані та створюючи враження, що деталі, які йому невідомі, не мають суттєвого значення.

Несподіване пред'явлення таких даних приводить допитуваного у стан тривожного збентеження, і він, не маючи часу для обдумування питання, починає плутатись у своїх показах. Користуючись таким станом і спостерігаючи за реакціями допитуваного слідчий може переконати його в безперспективності обраної ним лінії поведінки. Слідчий також використовує суперечності в показах та дані, які повідомив обвинувачений в результаті необережності, для того, щоб одержати самовикривальні покази.

Прийоми психологічного впливу на обвинуваченого або свідка мають завданням роззброїти психологічно допитуваного, створити враження непридатності обраних засобів протидії, змінити мотивацію поведінки. Прийоми психологічного тиску реалізуються в умовах гострого конфліктного протистояння, фрустрації106, що зменшує можливості протидії.

Для посилення фрустраційного впливу основного викривального доказу практикується тимчасове переключення на обставини, які нібито підтримують "легенду" допитуваного. Таке протиставлення - "лід і полум'я" - відзначається конкретною спрямованістю, посиленою контрастністю і може досягти шокуючого впливу, якщо буде несподіваним і наперед не розшифрованим допитуваною особою.

Слідчі роблять висновки також і за реакціями особи. Невинуватий, як правило, бурхливо заперечує свою вину; винуватий дотримується більш вичікувальної позиції.

Невинуватий звертається до конкретних пунктів обвинувачення та спростовує їх фактичними доводами; винуватий намагається уникнути конкретних звинувачень, повторного повернення до основного обвинувачення, його поведінка більш пасивна.

Невинуватий аргументує свою невинуватість позитивним стилем своєї поведінки; винуватий ігнорує такі аргументи.

Невинуватий гостро переживає перспективу ганьби, осуду друзів; винуватий більше цікавиться можливим покаранням. Ці особливості поведінки по суті не мають доказового значення, але використовуються слідчими для визначення прийомів розслідування.