Прокурор, слідчий за погодженням з прокурором (ст. 192 КПК) має право звернутися із клопотанням про застосування запобіжного заходу до особи, яку затримано без ухвали про дозвіл на затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, а якщо це неможливо у строк, передбачений частиною другою ст. 211 КПК, - до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого особа була затримана.

Ст. 211 КПК встановлює, що затримана без ухвали слідчого судді особа не пізніше 60 годин з моменту затримання має бути звільнена або доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу.

Клопотання про застосування запобіжного заходу до особи, яку затримано без ухвали про дозвіл на затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, має відповідати вимогам, зазначеним у ст. 184 КПК. До клопотання має бути додано протокол затримання підозрюваного.

Розгляд клопотання (ст. 193 КПК) про застосування запобіжного заходу здійснюється за участю прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, його захисника. Частина 6 ст. 193 передбачає виняток з цього правила, а саме: слідчий суддя, суд може розглянути клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого, лише у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених ст. 177 КПК, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений оголошений у міжнародний розшук.

Після затримання особи і не пізніш ніж через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.

Слідчий суддя, суд, до якого прибув або доставлений підозрюваний, обвинувачений для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу, зобов'язаний роз'яснити його права.

Слідчий суддя, суд зобов'язаний вжити необхідних заходів для забезпечення захисником підозрюваного, обвинуваченого, якщо останній заявив клопотання про залучення захисника, якщо участь захисника є обов'язковою або якщо слідчий суддя, суд вирішить, що обставини кримінального провадження вимагають участі захисника.

За клопотанням сторін або за власною ініціативою слідчий суддя, суд має право заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про застосування запобіжного заходу. Це правило ч. 4 ст. 193 КПК важливе і забезпечує гарантії захисту прав людини у порівнянні з КПК 1960 р.

Розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу передбачає змагальну процедуру. Захисник може подати в судовому засіданні докази та відповідні дані про родинний стан, стан здоров'я, про вік неповнолітнього, а також просити про допит будь-якого свідка. У судовому засіданні перевіряються підстави для затримання, їх дотримання, чи правильна кваліфікація діяння, в якому підозрюється особа.

Таку обставину наочно ілюструє практика окремих судів під час дії КПК 1960 р.

Приклад. Ц. та його захисник, оспорюючи своє затримання, просив суд допитати свідків, які можуть підтвердити, що момент затримання мав місце не о 13 год. 20 хв., як записав слідчий, а о 0 год. 20 хв. Суди першої інстанції кілька разів відмовляли у допиті очевидців затримання, посилаючись на те, що допит свідків у цьому випадку не передбачено. Тільки після того як прокурор у апеляційному суді необачно визнав факт затримання о 0 год. 20 хв., постанова суду була скасована і доручено заслухати очевидців затримання.

Будь-які твердження чи заяви підозрюваного, обвинуваченого, зроблені під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, не можуть бути використані на доведення його винуватості у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується, або у будь-якому іншому

Ст. 194 КПК є ключовою на досудовому слідстві як для слідчого судді так і сторін кримінального провадження. Слідчий суддя не просто перевіряє за клопотанням про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення, а встановлює чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази про ці обставини.

Реальний приклад умовно перенесено з 2011 року у 2013 рік. Фабула справи: Зареєстровано кримінальне правопорушення, яке виявлене безпосередньо слідчим за ст. 211 КК України, тобто видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону. Обвинувачення стверджує, що Р. видав наказ про затвердження проектно-кошторисної документації на будівництво школи, що на думку обвинувачення збільшило витрати бюджету. Головна помилка слідства полягає в тому, що наказ, який є розпорядчим документом, слідство визнало нормативно-правовим документом. Крім того, такий наказ не збільшує витрати бюджету і не є обов'язковим для органу, що виділяє бюджетні кошти на ремонт школи. Наявність проектно-технічної документації є обов'язковою умовою для клопотання про виділення коштів. Отже, складу злочину в цьому випадку немає і підозра у його вчиненні є необґрунтованою.

Захист може вирішувати кілька завдань:

1.  подання заяви Р. про кримінальне правопорушення з боку слідчого, який зареєстрував кримінальне правопорушення та завідомо безпідставно пред'явив підозру, виходячи з таких підстав: а) наказ про затвердження проектно-кошторисної документації не є нормативно-правовим актом, як цього вимагає ст. 211 КК Україну; б) видання наказу не потягнуло збільшення витрат бюджету всупереч закону, оскільки оплата за проектно-кошторисну документацію проведена в межах бюджетних розпоряджень, які як розпорядник коштів Р. мав право розпорядитись. Така заява підлягає реєстрації у встановленому законодавством порядку;
2.  у вирішенні питання слідчим суддею, захист відстоюватиме позицію, що подані обвинуваченням докази не підтверджують обґрунтовану підозру у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення. Для цього було надано наказ, виданий про затвердження проектно-кошторисної документації, та рішення сесії районної ради про виділення бюджетних коштів в сумі 700 тис. грн на цей об'єкт, з яких було сплачено 120 тис, грн за виготовлення проектно-кошторисної документації. З цих документів за твердженням захисту вбачається, що Р. діяв у межах наявних у нього повноважень (оскільки він за своїм посадовим становищем має право затверджувати документацію на суму до 30 млн грн) і своїми діями не призвів до збільшення витрат бюджетних коштів.

Крім того, захист наголосив, що ст. 211 КК передбачає видачу нормативно-правових актів, а наказ про затвердження проектно-кошторисної документації не належить до нормативно-правових актів. Адвокат і підозрюваний також наголосили, що відсутні будь-які обставини, які дають підстави, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК.

Слідчому судді в такій ситуації доведеться давати оцінку того, чи є наказ нормативно- правовим актом, а вже потім про наявність обставин, передбачених ст. 177 КПК та в сукупності обставин, передбачених ч. 1 ст. 178 КПК.

Отже, слідчий суддя в цій ситуації (ст. 194 КПК) вирішує, чи наявна обґрунтована підозра у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому він керується не тільки викладеними у клопотанні прокурора аргументами, а й перевіряє, чи підкріплені вони достатніми доказами, і цим доказам слідчий суддя має дати оцінку. Слідчий суддя також ураховує заперечення захисту та дає оцінку поданим підозрюваним, захисником доказам.

У цій ситуації слідчий суддя мав би визнати, що наказ не є нормативно-правовим документом, і зробити висновок, що обґрунтована підозра у вчиненні злочину відсутня. Відповідно до ч. 2 ст. 194 КПК суддя в цьому випадку зобов'язаний постановити ухвалу про відмову у задоволенні застосування запобіжного заходу, оскільки не доведено принаймні одну з трьох обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК, які підлягають обов'язковому доведенню у розгляді цього питання.

Застосування електронних засобів контролю (ст. 195 КПК) полягає у закріпленні на тілі підозрюваного, обвинуваченого пристрою, який дає змогу відслідковувати та фіксувати його місцезнаходження. Такий пристрій має бути захищений від самостійного знімання, пошкодження чи іншого втручання в його роботу з метою ухилення від контролю та сигналізувати про спроби особи здійснити такі дії.

Електронні засоби контролю можуть застосовуватися:

1.  слідчим на підставі ухвали слідчого судді, суду про обрання стосовно підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, якою на останнього покладено відповідний обов'язок;
2.  працівниками органу внутрішніх справ на підставі ухвали слідчого судді, суду, якою щодо підозрюваного, обвинуваченого обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Електронні засоби контролю застосовуються в порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ України. Не допускається застосування електронних засобів контролю, які суттєво порушують нормальний уклад життя особи, спричиняють незручності в їх носінні або можуть становити небезпеку для життя та здоров'я особи, яка їх використовує.

Слідчий, працівник органу внутрішніх справ перед застосуванням електронного засобу контролю зобов'язаний під підпис роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому правила користування пристроєм, техніку безпеки поводження з ним та наслідки його зняття або неправомірного втручання в його роботу з метою ухилення від контролю.

Відмова від носіння засобу електронного контролю, умисне зняття, пошкодження або інше втручання в його роботу з метою ухилення від контролю, а також намагання вчинити зазначені дії є невиконанням обов'язків, покладених судом на підозрюваного, обвинуваченого в обранні запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі або у вигляді домашнього арешту.

В ухвалі про застосування запобіжного заходу (ст. 196 КПК) слідчий суддя, суд зазначає відомості про;

1. кримінальне правопорушення (його суть і правову кваліфікацію із зазначенням статті (її частини) закону України про кримінальну відповідальність), в якому підозрюється, обвинувачується особа;
2.  обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу;
3.  обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу;
4.  посилання на докази, які обґрунтовують ці обставини;
5.  запобіжний захід, який застосовується.

В ухвалі про застосування запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, зазначаються конкретні обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 цього Кодексу, що покладаються на підозрюваного, обвинуваченого, та у випадках, встановлених цим Кодексом, строк, на який їх покладено.

В ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту зазначається точна адреса житла, яке підозрюваному, обвинуваченому забороняється залишати.

Слідчий суддя, суд зобов'язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого цим Кодексом.

Копія ухвали про застосування запобіжного заходу вручається підозрюваному, обвинуваченому негайно після її оголошення.

Строк дії ухвали слідчого судді (ст. 197 КПК), суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.