Порядок допиту визначено у ст. 224 КПК. У коментарях до КПК пропонується розпочинати допит з пропозиції слідчого розповісти все, що відомо про обставини, у зв'язку з якими він викликаний на допит. Ось так, одразу нав'язується для особи залежне і невигідне становище. Між тим це тільки рекомендація. Розповідаючи все, що йому відомо, свідок, обвинувачений або підозрюваний мимоволі може помилитись, допустити неточність або помилятись щодо предмета своїх показів. Згідно з ч. 5 ст. 95 КПК особа дає покази лише щодо фактів, які вона сприймала особисто. Щодо показів з чужих слів існує спеціальний порядок, передбачений ст. 97 КПК. Даючи покази "про все, що знає", особа мимоволі може порушити вимоги ч. 5 ст. 95 КПК.

Певні особливості має одночасний допит кількох осіб (шаховий допит107). По суті це своєрідний варіант очної ставки, в якому беруть участь кілька осіб. Захисник залежно від ставлення цих осіб до справи і значення їх показів продумує свої питання і ставить їх, якщо він бере участь у такому допиті. Один із засновників криміналістики Ганс Гросс застерігав: "У допиті свідків загрожують дві небезпеки: свідки часто не бажають говорити правду, а ще частіше не можуть цього зробити: друга небезпека значно більша за першу".

Слід також пам'ятати, що відповідно до ч. 6 ст. 352 КПК забороняється ставити навідні запитання під час прямого допиту. За аналогією це правило стосується і допитів на стадії досудового розслідування.

Нерідко слідчий закладає у запитання кілька підпитань, кожне з яких потребує самостійного осмислення і відповіді. Це ставить допитуваного у важке становище. Допитуваний та його адвокат можуть висловити заперечення проти такого стилю допиту і попросити, щоб питання ставились по одному, щоб вони не були навідними. Потрібно також акуратно записати ці питання, зробити паузу і по черзі відповідати на них, а навідні залишити без відповіді (п. 2 ч. 2 ст. 87 КПК).

Дещо про проблему конфронтації. Підпункт сі п. З ст. 6 Конвенції передбачає право особи, обвинуваченої в скоєнні кримінального злочину, допитувати свідків, які свідчать проти неї, або вимагати їх допиту. В західноєвропейській традиції це визначається як право конфронтації. Ратифікувавши Конвенцію, Україна визнала на своїй території це право обвинуваченого (підсудного), а щодо підозрюваного - тільки в частині заявляти клопотання про виклик таких свідків чи потерпілих.

Ст. 224 КПК не містить вимоги щодо такої вільної оповіді для особи, яку ще не допитували. Тільки в ч. 9 ст. 224 КПК при одночасному допиті (шаховому) раніше допитаних осіб пропонується дати покази про ті обставини, для з'ясування яких проводиться допит. Отже, особа, яку допитують, може дати покази у вигляді вільної оповіді або ж попросити слідчого, щоб ставив запитання та заносив їх у протокол. Якщо у допиті присутній адвокат, то він має обговорити цю проблему наперед і виробити відповідну позицію з цього питання.

Ще за радянських часів було розроблено посібник для міліції про "Допустимість тактичних прийомів у допиті". Оскільки на цій брошурі стоїть гриф "для службового користування", то ознайомитись з ним для простого громадянина і навіть адвоката неможливо. Однак на практиці існує поняття синдрому слідчого, який не вважає за потрібне виконувати навіть ці обов'язкові правила.

Системи захисту і протидії розроблялись для дисидентів, і адвокати повинні мати принаймні уявлення про них. Новий КПК робить актуальними ці системи, виходячи з його спрямованості й ухилу на негласні методи розслідування. У книзі застосовано матеріали одного з таких підручників, виданого самвидавом, автори якого невідомі109. Безумовно, що у новому КПК використано розробки спецслужб СРСР та інших держав під час проведення негласних методів розслідування, що ставить адвоката у складне становище щодо здійснення захисту.

Як зазначалося, реалізація негласних методів потребує неабияких зусиль і затрат, пов'язана з технічними і правовими труднощами, а тому навряд чи набуде масового характеру. Методи протидії негласним методам очевидні: встановлення різної контрапаратури, вербування консьєржок, включення в квартирі за відсутності господарів прихованої апаратури відеозапису тощо. Для цього існують спеціалісти із захисту, які, як правило, володіють і методами секретних спецслужб.