Ст. З нового КПК визначає, що слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Слідчий суддя (слідчі судді) у суді першої інстанції обирається зборами суддів зі складу суддів цього суду.

В одному із судів Закарпатської області на зборах прийнято рішення про те, що слідчими суддями будуть всі судді суду за винятком голови суду та його заступника. Не виключено, що аналогічні ситуації виникнуть і в інших судах. Таким чином, у суді може бути один слідчий суддя або кілька.

"Вагомим кроком на шляху зміцнення моральних засад кримінального судочинства стали норми, спрямовані на забезпечення прав і свобод людини у здійсненні процесуальної діяльності, а саме: такі, що посилюють гарантії недоторканності особистого життя людини, таємницю телефонних розмов і листування, недоторканність житла, особисту недоторканність, непорушність права власності. Закон забороняє домагатись показів шляхом насилля, погроз чи інших незаконних методів.

У Зводі принципів захисту всіх осіб, підданих затриманню чи арешту в будь-якій формі, затвердженому 43 сесією Генеральної Асамблеї ООН 9 грудня 1988 року, а також у кримінальному процесуальному законодавстві України передбачається гуманне ставлення до затриманих і арештованих. Такі особи не мають піддаватись будь-яким діям, що завдають шкоди їхньому здоров'ю, принижують їхню гідність, вони мають право на безкоштовну медичну допомогу, швидке розв'язання їх справи в суді, судове оскарження будь-яких рішень слідчих органів, користуватись допомогою захисника, мати з ним побачення наодинці, користуватись усіма політичними правами громадянина держави.

Згідно з Кодексом поведінки посадових осіб з підтримування правопорядку, прийнятим Генеральною Асамблеєю ООН 17 грудня 1979 року, працівники правоохоронних органів, у тому числі ті, хто здійснюють розслідування, зобов'язані поважати і захищати гідність і права людини;застосовувати примусові заходи тільки у випадках крайньої необхідності й у тих межах, в яких це потрібно для виконання обов'язків; зберігати в таємниці відомості конфіденційного характеру, отримувані в процесі своєї діяльності, якщо інтереси правосуддя не вимагають іншого; нетерпимо ставитись до будь-яких дій, які містять нелюдяні чи принижуючі гідність людини форми стосунків; забезпечувати охорону здоров'я затримуваних. Зміни, які були внесені наприкінці тисячоліття до КПК України, значно розширили права обвинувачуваного і захисника на попередньому слідстві в судовому розгляді кримінальних справ.

Процесуальній діяльності має бути притаманна висока етична, естетична, психологічна, юридична і загальна культура. Культура не лише зовнішня, яка проявляється в елегантності одягу, грамотності документів, додержанні етикету тощо. Головне - це внутрішня культура: щире бажання досягти істини і справедливості, вдумливе, чуйне ставлення до потерпілого і підсудного, до їхньої долі, розуміння їхніх проблем, душевного стану, переживань, здатність до співчуття і милосердя.

Безумовно, розвиток моральних засад кримінального процесу не завершується. Життя вимагає поглиблення цих процесів. На першому плані - завдання вдосконалення інституту реабілітації осіб, безпідставно притягнутих до відповідальності, зміцнення гарантій захисту прав потерпілих, відшкодування їм матеріальної та компенсація моральної шкоди, гарантій істини і забезпечення справедливості правосуддя.

Моральні норми мають не лише декларуватись, а в необхідних випадках і забезпечуватись засобами процесуальної та іншої юридичної відповідальності.

Ст. 62 Конституції України закріплює принцип презумпції невинуватості обвинувачуваного, згідно з яким він вважається невинуватим доти, доки його вина не буде доведена в законному порядку і встановлено законної сили обвинувальним вироком суду; обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачать на її користь; недоказана винуватість дорівнює доказаній невинуватості.

Процесуальні норми, відносини і процесуальна діяльність будуються на засадах, в яких безумовно втілені принципи моралі. Це і рівність громадян перед законом та судом, і забезпечення захисту прав та свобод людини, і незалежність суду, і гласність судочинства, і надання права на захист і інші. З прийняттям нової Конституції України і спрямуванням зусиль суспільства на побудову правової держави втілено багато нових високоморальних принципів правосуддя.

Та найсуттєвіше - це принцип відповідальності держави перед громадянином, згідно з яким держава покладає на себе зобов'язання з відновлення порушених злочином прав і законних інтересів громадян, несе відповідальність за незаконне притягнення до відповідальності - реабілітує оправданого: відновлює порушені права, відшкодовує матеріальну і компенсує моральну шкоду"

Статтею 247 КПК України передбачено, що слідчим суддею, який здійснює розгляд клопотань щодо негласних слідчих (розшукових) дій, є голова Апеляційного суду чи за його визначенням інший суддя апеляційного суду відповідної територіальної одиниці (ст. 247 КПК).

Нова процесуальна фігура - слідчий суддя покликана усунути ті проблеми, які чатували на Україну в Європейському суді через непослідовність і неоднозначність законодавства про затримання. Отже, слідчий суддя має добре знати судову практику Європейського суду, а також вимагати від осіб, які звертаються за дозволом на проведення тієї чи іншої слідчої дії, дотримання вимог нового КПК.

Ст. 9 КПК визначає, що у випадку якщо норми КПК суперечать міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України. При цьому норми КПК мають застосовуватись з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Тобто новий КПК реалізував формулу про те, що людина з об'єкта міжнародного співчуття перетворилася на суб'єкта міжнародного права. У здійсненні функцій слідчого судді саме положення частин 4, 5 ст. 9 КПК України становитимуть найбільшу складність для суддів.

За старим КПК суди насамперед орієнтувалися на норми внутрішнього законодавства. І хоча вимога щодо дотримання норм міжнародних договорів діяла (оскільки ці договори є частиною українського законодавства), суди не завжди керувалися судовою практикою Європейського суду. Далеко не завжди судді мали під рукою відповідні рішення Європейського суду, спірною була навіть позиція, чи потрібно враховувати рішення, де стороною була не Україна.

Особливістю Європейського суду є тенденція до зміни судової практики, яка полягає в тому, що вимоги щодо прав людини з плином часу стають жорсткішими. З прийняттям нового КПК суддя зобов'язаний згідно зі ст. 9 враховувати як норми міжнародних договорів, так і судову практику Європейського суду. Це покладає на суддів обов'язок зважати на зміни, які відбуваються в практиці цього суду.

Тому з прийняттям нового КПК перед прокурорами, суддями, адвокатами постає завдання - знати та вміти користуватись рішеннями Європейського суду і мати під рукою відповідну літературу. Отже, принаймні в судовій системі має бути налагоджено наявність офіційних перекладів рішень Європейського суду та їх доступність для суддів.

Слід зважати, що лише з дозволу та на підставі ухвали слідчого судді проводяться процесуальні дії, під час яких має місце суттєве тимчасове обмеження прав та інтересів осіб. До переліку таких дій, крім негласних слідчих (розшукових), належать окремі слідчі (розшукові) дії, більшість заходів забезпечення кримінального провадження й інші процесуальні дії, а саме: привід (ч. 2 ст. 140 КПК); накладення грошового стягнення (ч. 2 ст. 144 КПК); тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом (ч. 2 ст. 148 КПК); відсторонення від посади (ч. 2 ст. 154 КПК); тимчасовий доступ до речей і документів (ч. 2 ст. 159 КПК); арешт майна (ч. 2 ст. 170 КПК); запобіжні заходи (ч. 4 ст. 176 КПК); знищення, передача для технологічної переробки або для реалізації речових доказів за відсутності згоди власника (ч. 6 ст. 100 КПК); обшук (ч. 2 ст. 234 КПК); огляд житла чи іншого володіння особи за відсутності добровільної згоди особи, яка ним володіє (ч. 2 ст. 237 КПК); слідчий експеримент, що проводиться в житлі чи іншому володінні особи, за відсутності добровільної згоди особи, яка ним володіє (ч. 5 ст. 240 КПК); примусове відібрання біологічних зразків для експертизи (ч. З ст. 245 КПК); примусове залучення особи для проведення медичної або психіатричної експертизи (ч. З ст. 242, ч. 2 ст. 509 КПК) тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 132 КПК усі клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжних заходів (ч. 2 ст. 131 КПК), подаються до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, що здійснює відповідне розслідування. Такі клопотання розглядаються слідчим суддею, який визначається автоматизованою системою документообігу суду в порядку, передбаченому ч. З ст. 35 КПК (незалежно від того, який слідчий суддя розглядав інші клопотання у цьому ж кримінальному провадженні раніше).

У випадку проведення досудового розслідування слідчою групою клопотання щодо застосування заходів забезпечення кримінального провадження також розглядаються слідчим суддею місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, що здійснює відповідне розслідування. Підставою для визначення територіальної юрисдикції суду першої інстанції при розгляді клопотань щодо застосування заходів забезпечення кримінального провадження є постанова керівника відповідного органу досудового розслідування про створення слідчої групи, в якій визначено місце проведення досудового розслідування.

Беручи до уваги, що законодавець здебільшого прямо зазначає, що судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування здійснюється слідчим суддею суду першої інстанції, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування (ч. 7 ст. 100, ч. 2 ст. 132, ч. 1 ст. 184, ч. 1 ст. 192, ч. 2 ст. 199, ч. 1 ст. 201, ч. З ст. 244, ч. 10 ст. 290 КПК), з урахуванням положень ч. 6 ст. 9 КПК правильним є застосування зазначеного правила й до розгляду клопотань, територіальна підсудність щодо яких прямо не визначена процесуальним законом (наприклад, ч. 1 ст. 306, ч. З ст. 234 КПК тощо). У таких випадках не можна керуватися положенням ч. 1 ст. 32 КПК, яке, з огляду на зміст цієї статті та її місце у структурі КПК, стосується лише суду, який здійснює кримінальне провадження як орган, що розглядає справу по суті (пункти 20-22 ч. 1 ст. З, ст. 30, ст. 31 КПК), і не регламентує діяльність слідчого судді.

У разі задоволення відводу (самовідводу) слідчому судді та неможливості передання клопотання на розгляд іншому слідчому судді чи в інших випадках неможливості здійснення повноважень щодо судового контролю слідчим суддею належного суду питання підсудності розгляду відповідних клопотань, враховуючи зміст положень ч. 6 ст. 9 КПК, має вирішуватися у порядку, передбаченому ст. 34 КПК.

Крім слідчого (за погодженням прокурора) та прокурора, мають право подавати клопотання до слідчого судді про застосування: