•  тимчасовий доступ надається до документів, які містять інформацію про зв'язок, абонента, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалість, зміст (вихідні чи вхідні з'єднання, SMS, MMS тощо), маршрути передавання тощо і не дають можливості втрутитися у приватне спілкування, тобто отримати доступ до змісту інформації, що передається. А зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК) є різновидом втручання у приватне спілкування, оскільки здійснюється доступ до змісту повідомлень будь-якого виду та інформації, що передається особою під час зв'язку;
•  у статтях 159, 162 КПК передбачено отримання слідчим (прокурором) інформації про зв'язок, що відбувся в минулому (постфактум), у тому числі про місцезнаходження радіоелектронного засобу у певний день та час, водночас визначена у ст. 268 КПК негласна слідча (розшукова) дія - установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу - передбачає локалізацію (моніторинг) місцезнаходження радіоелектронного засобу в режимі реального часу (тобто дає змогу отримати інформацію про те, де перебуває відповідний засіб на момент спостереження за ним, визначити маршрут його перебування).

Слід звернути увагу, що особа, зазначена в ухвалі слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів як володілець речей або документів, зобов'язана згідно з ч. 1 ст. 165 КПК надати тимчасовий доступ до визначених в ухвалі речей або документів особі, вказаній у відповідній ухвалі слідчого судді, суду або ж особі, уповноваженій на здійснення тимчасового доступу на підставі доручення слідчого. Ураховуючи специфіку формату зберігання інформації, що передбачена у п. 7 ч. 1 ст. 162 КПК і знаходиться в операторів (провайдерів) телекомунікацій, надання доступу до відповідних документів (тобто надання можливості ознайомитися з ними та зробити з них копії) може здійснюватися як безпосередньо в оператора (провайдера), так і шляхом надання доступу до відповідних документів уповноваженому на зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж підрозділу правоохоронного органу через відповідні інформаційні системи відповідно до встановленого порядку з обов'язковим наданням копії ухвали слідчого судді відповідному оператору (провайдеру).

Згідно зі ст. 163 КПК розгляд клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється за участю особи, у володінні якої знаходяться речі і документи, при цьому неприбуття такої особи без поважних причин або неповідомлення нею про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду клопотання. Водночас слід враховувати, що зазначене не звільняє суд від обов'язку повідомити (здійснити судовий виклик) таку особу про розгляд відповідних клопотань.

Беручи до уваги, що в ч. 1 ст. 135 КПК серед інших способів виклику до слідчого судді передбачено надіслання повістки про виклик електронною поштою, враховуючи положення ст. 136 КПК та з огляду на строки розгляду клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, правильним є направлення оператору (провайдеру) телекомунікацій судового виклику електронною поштою на надану (офіційно оприлюднену) оператором (провайдером) телекомунікацій електронну адресу.

Без виклику особи, у володінні якої знаходяться речі чи документи, про тимчасовий доступ до яких ставиться питання, клопотання може бути розглянуто слідчим суддею, судом, якщо стороною кримінального провадження, що звертається із клопотанням, буде доведено наявність передбачених у ч. 2 ст. 163 КПК підстав.

Беручи до уваги зміст положень ч. 1 ст. 86, частин 2 та З ст. 93 КПК, застосування стороною кримінального провадження такого способу збирання доказів як вилучення речей чи документів (ч. 7 ст. 163 КПК) під час отримання доступу до речей і документів може здійснюватися у випадках, якщо: 1) особа, у володінні якої знаходяться речі або документи, не бажає добровільно передати їх стороні кримінального провадження або є підстави вважати, що вона не здійснить таку передачу добровільно після отримання відповідного запиту чи намагатиметься змінити або знищити відповідні речі або документи; 2) речі та документи згідно зі ст. 162 КПК містять охоронювану законом таємницю і таке вилучення необхідне для досягнення мети застосування цього заходу забезпечення. В інших випадках сторона кримінального провадження може витребувати та отримати речі або документи за умови їх добровільного надання володільцем без застосування процедури, передбаченої главою 15 КПК.

Згідно з п. З ч. 2 ст. 171 КПК слідчий (прокурор) у своєму клопотанні про арешт майна має назвати документи, які підтверджують право власності на майно, що підлягає арешту. Разом із тим під час розгляду відповідних клопотань слідчим суддям слід враховувати, що такі документи не можуть бути зазначені у клопотанні та надані щодо майна, право власності на яке неможливо підтвердити документально (наприклад, на майно, вилучене з обігу; рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації і документи щодо якого відсутні тощо), а також щодо майна, яке підлягає державній реєстрації, проте всупереч вимогам закону не було зареєстровано. Водночас відповідну неможливість має бути обґрунтовано у клопотанні, про неї має бути зазначено і в ухвалі. Документи, що підтверджують право власності на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації і яке було фактично зареєстровано, або копії цих документів, мають зазначатися в клопотанні та обов'язково додаватися до клопотання (наприклад, інформаційна довідка з Державного реєстру прав на нерухоме майно тощо).

Перелік ухвал слідчого судді суду першої інстанції, що підлягають оскарженню в апеляційному порядку, визначено частинами 1 і 2 ст. 309 КПК. Цей перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє згідно з ч. 2 ст. 400 КПК її виконання, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Порядок перевірки ухвал слідчого судді, регламентований ст. 422 КПК, відрізняється від провадження в суді апеляційної інстанції з розгляду судових рішень, ухвалених судом першої інстанції (частини 1 і 2 ст. 392 КПК), за предметом оскарження, порядком (зокрема дії, передбачені статтями 398, 399 КПК, при розгляді скарги на ухвалу слідчого судді не проводяться) і строками розгляду.

Отримавши апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді, суддя-доповідач невідкладно (в день надходження скарги до суду або наступного дня) витребовує з суду першої інстанції відповідні матеріали та не пізніше як за день до апеляційного розгляду цієї скарги повідомляє особу, яка її подала, прокурора та інших заінтересованих осіб про час, дату і місце апеляційного розгляду. Варто зауважити, що апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді розглядається не пізніше як через три дні, тобто не пізніше четвертого дня з дня її надходження ДО суду апеляційної інстанції. Визначений у ч. 2 ст. 422 КПК строк апеляційного розгляду, через використання законодавцем слова "розглядається", свідчить про те, що у цих часових межах суд апеляційної інстанції має розпочати розгляд апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді. Тобто якщо в судове засідання на судовий виклик суду не з'явився учасник кримінального провадження, участь якого відповідно до КПК чи за рішенням суду є обов'язковою, суд з власної ініціативи може застосувати до неї привід або вжити інших заходів для забезпечення її участі в судовому засіданні та призначити судове засідання на інший день.

Ст. 11 нового КПК наголошує на повагу до людської гідності та заборону катування, жорстокого та такого що принижує людську гідність поводження. Слідчі судді з перших днів своєї діяльності повинні виробити певні стандарти по забезпеченню вимог ст. 11 КПК. Відповідно до ст. 12 КПК кожен, кого затримано і позбавлено свободи, має в найкоротший строк доставлятись до слідчого судді для вирішення питання про законність та обґрунтованість його затримання чи іншого позбавлення волі та подальшого тримання. Затримана особа має негайно звільнятися, якщо протягом 72 годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого судового рішення про тримання під вартою.

За вибором особи, яка затримана або обмежена в праві на вільне пересування, має бути негайно повідомлено близьких родичів, членів сім'ї чи інших осіб (ст. 12 КПК). Проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення огляду чи обшуку можливе тільки за вмотивованим судовим рішенням (ст. 13 КПК).

Втручання у таємницю спілкування можливе лише на підставі судового рішення. Інформація про приватне життя особи не може бути використана інакше як для виконання завдань кримінального провадження (ст. 15). Позбавлення або обмеження права власності може здійснюватися тільки на підставі вмотивованого судового рішення. Тимчасове вилучення майна у певних випадках може допускатись і без судового рішення. Очевидно, що адвокати будуть звертатись до Конституційного та Європейського судів, відстоюючи позицію, про недопустимість навіть тимчасового вилучення майна без судового рішення. І тут виникають серйозні проблеми.

Встановивши апаратуру для негласного відео- та звукозапису, відповідні органи одержують великий обсяг інформації про особисте життя людини, її сусідів і гостей.

Цю інформацію заборонено використовувати та поширювати, якщо вона не стосується обставин злочину. Однак це є незворотне втручання в особисте життя людей. Така інформація накопичується і дає можливості для шантажу з боку правоохоронних органів, а достатніх запобіжників захисту людини немає. Слідчий суддя, приймаючи рішення про дозвіл на застосування негласних заходів, має вирішити для себе насамперед складне питання про співвідношення недоторканності приватного життя людини і наявності публічного інтересу боротьби із злочинністю.

Важливою є норма про те, що поводження з особою, вина якої не підтверджена обвинувальним вироком суду, який набрав чинності, має відповідати поводженню з невинуватою особою (ст. 17 КПК).

Отже, як співробітники правоохоронних органів, так і прокурори і судді мають уникати фраз, де звучало б слово "злочинець", і тверджень, що особа вчинила злочин (надто в інтерв'ю, розмовах з рідними підозрюваної особи тощо). Ст. 18 містить гарантії від примушування надавати пояснення, покази, визнавати свою вину та давати такі покази, які можуть бути підставою для підозри чи обвинувачення. Але цього недостатньо. Очевидно, потрібно переглянути і внутрішні інструкції та підзаконні акти, змінити їх філософію у ставленні до людини, яка через обставини та власну поведінку опинилася в місцях позбавлення волі.

Важливою вимогою як для суду, так і для слідчого судді є ч. 6 ст. 22, яка визначає, що суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов'язків. Слідчий суддя, відповідно до ст. 28 КПК (ч. 3), вирішує лише ті питання, що винесено на їх розгляд сторонами та віднесено до їх повноважень. Ці вимоги закону встановлюють певні межі поведінки судді в судовому процесі, алгоритм його дій і межі активності. Суддя може очікувати заперечення з боку захисту, якщо ці межі ним порушуються.

Яка тут може бути рекомендація для судді? Витриманий і досвідчений адвокат не стане без потреби шукати конфлікт із суддею, наражаючись на неприємності. Своєю чергою, суддя може просто проігнорувати адвоката або зробити йому зауваження і загострити конфліктну ситуацію. За законами психології та керівного становища судді у процесі вибір позиції за ним. Практика засвідчує, що в більшості випадків суддя обов'язково продемонструє адвокату, хто тут господар, якщо не одразу, то пізніше.