Слідчий суддя постійно перебуватиме під певним психологічним тиском, вирішуючи питання затримання особи, проведення негласних слідчих дій, застосування запобіжних заходів і контролю за забезпеченням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Перепоною для нормальної діяльності судді може стати "суддівський синдром" - переконаність судді у своїй непогрішимості в оцінці свідків, адвокатів, інших учасників процесу. Такий синдром допомагає заглушити голос суддівської совісті й ухвалювати рішення, яких вимагає кон'юнктура, вимоги керівництва або політична ситуація. Це ніби внутрішній голос, який підказує "так треба зробити" і блокує голос внутрішньої совісті. Суддівський синдром - це своєрідна захисна реакція від надмірних психологічних навантажень тих, хто обрав професію судді. Одним із проявів суддівського синдрому є ситуація, коли обвинувачений заявляє, що він невинуватий, а суддя говорить про себе "вони всі так говорять" і не вірить.

Статті 85-97 КПК - це основні робочі статті для адвокатів, які пильно повірятимуть можливість застосування кожного наявного в обвинувачення доказу. Адвокати використовуватимуть кожну можливість для визнання доказів недопустимими (ст. 89 КПК). Тому дотримання вимог цих статей і недопущення тортур є одним із важливих завдань нового КПК.

Все це насамперед лягає на плечі слідчого судді. У бесідах із суддями (автор намагався провести, так би мовити, апробацію нового КПК) висловлювались побоювання, що надмірно старанне виконання слідчим суддею своїх обов'язків створить труднощі при розгляді справи у суді в першій інстанції. Суть висловлювань зводилася до того, що від суду і надалі чекатимуть обвинувальних вироків, а їх ухвалення наштовхнеться на труднощі, пов'язані, в тому числі, з діями слідчого судді.

Отже, що на слідчого суддю діятимуть різноспрямовані вектори впливу. Слід мати на увазі, що, користуючись новаціями кодексу, окремі захисники, підозрювані та обвинувачені, подаватимуть заяви про кримінальне правопорушення за статтями 371, 375 та деякими іншими статтями КК України. Такі заяви підлягають реєстрації за правилами Кодексу з наступним розслідуванням кримінальної справи. На внутрішнє переконання судді великим чином впливає установка. Установка - психологічний стан схильності суб'єкта до певної позиції в окремих ситуаціях. Розгляд судових справ часто веде суддю до когнітивного дисонансу, тобто внутрішнього психічного конфлікту, що проявляється в зіткненні в свідомості індивіда суперечливих знань, ідей, переконань або поведінкових установок (англ. cognitions) стосовно певного об'єкта чи явища, за якого з існування одного елемента виникає заперечення іншого. У зв'язку з цим конфліктом стан індивіда характеризується відчуттям внутрішнього дискомфорту.

Серйозні випадки дисонансу можуть призводити до неспокою, відчуття провини або сорому, викликати стрес, знижену самооцінку, агресію або інші небажані наслідки. Можливі два шляхи подолання дисонансу індивідом: через зміну власних понять, переконань, поведінки або виправдання власних понять, переконань, поведінки.

Приклад. Молодий суддя М. вирішував кримінальну справу, яка за його внутрішнім переконанням мала закінчитись виправдальним вироком. Для цього, на його думку, були всі підстави. Прокуратура наполягала на обвинувальному вироку. Це призвело до стану когнітивного дисонансу, і молодий суддя вирішив його на користь виправдального вироку. Вирок апеляційним судом було скасовано. Це спричинило серцевий напад молодого судді, і він ліг у лікарню.

Так, установкою багатьох суддів е обвинувальний ухил, який сформувався під впливом різноманітних дій влади, відсутності у суспільства довіри до судів тощо. Отже, способом подолання когнітивного дисонансу для багатьох суддів нерідко виступає суддівський синдром.