Проте, польський вплив, формалізований в українській мові (в її складі мовознавці нараховують до двох тисяч польських слів [12]) ніяк не сприяв окремому державно-правовому самовизначенню України, оскільки був спрямований на її полонізацію. Так, приєднуючи Галичи­ну до Польщі король Казимир Великий в 1349 р. обґрунтовував свої дії тим, що «люд Руський… нам єдиноплемінний, від одної крові нашої Сарматицької народжений і нам теж кревною посесією приналежний» [13, c. 45]. У 1435 р. інший польський король розвивав аргументацію свого попередника новим міфом, переконучи ніби руський, польський і литовський народи «зупельне з’єдночаться… яко єдиноплемінні суть і доброю волею єдність свою уфундували…» [13, c. 47]. Як наслідок утвердження такої міфології і польських привілеїв руській знаті, яка полонізувалася і переходила в шляхетський стан, до кінця XVI ст. у частини заможного населення Малої Русі сформувалася відповідна самосвідомість. Одним з її зразків є прохання гетьмана реєстрового козацтва Павла Наливайка до польського короля, в якому пишеться про «народ Руський» як «союзний і єдиноплемінний, од єдиного коре­ня Слов’янського, альбо Сарматського, виниклий», який задля потреб «спільних об’єднаної нації» воював «за славу і цілісність спільної нації Польської» [13, c. 74–75].

З іншого боку, значна частина Півдня Малої Русі протягом бага­тьох століть зазнавала тюркських впливів (гунни, болгари, хозари, по­ловці, татаро-монголи). Відповідно, тюркологи Н. Баскаков, О. Сулей-менов, Р. Масаутов та ін. відзначають появу іще в давньоруській мові значної кількості тюркізмів (тобто слів тюркського походження, в т.ч. «Україна»), які відображали відповідні асиміляційні процеси [14]. Їх продуктом, зокрема, стала поява в Подніпров’ї нової унікальної верст-ви-стану населення – козацтва. На основі аналізу різних джерел нами встановлено, що за походженням козацтво має тюрко-слов’янське іс­торичне коріння з Давньоруської держави [15].

Зберігши православну релігійну культуру, козацтво сприйняло від свого половецько-татарського аналогу у відповідній лексиці тради­ції військового побратимства і вільного життя, кошового, курінного і паланкового устрою з верховенством влади відповідних рад і підконт­рольних їм виборних отаманів та інших старшин, а також відповідні військовому устрою тюркські кримінально-правові традиції з різнома­ніттям видів смертних кар. Характерним є опис козацького способу життя в Україні на початку XVI ст.: «…За стародавнім звичаєм раху­валися в житлах своїх по околицях з одного селища і по куренях з кі­лькох разом селищ об’єднаних, і називалися всі мешканці разом курін­ною, або околичною, шляхтою, служиві з них старі - товариством, а молоді - козаками. Курені і околиці управлялися обраними в них ота­манами і товаришами, які й маловажні незгоди між ними розбирали та мирили їх… Та коли виникала потреба збиратися війську у походи, то від хорунжих оповіщали по куренях, аби збиралося військо на призна­чені… збірні місця…, де із зібраних козаків складалися полки і сотні і в них вибиралися вільними голосами всі чиновники вищі і нижчі, які в тих чинах вважалися лише в час служби або походу, а вернувшись до­дому, поверталися у попередній стан… Таке стародавнє заведення по­водом було для багатьох свавільств та зловживань козацьких. Вони збиралися часто без заклику хорунжих, а особливо в місцевостях при­кордонних, обирали начальників, складали полки… і чинили набіги на Туреччину, Молдавію та Крим під приводом звільнення бранців з не­волі, а насправді задля здобичі…» [13, c. 51-52].

Таким чином, науково-точна, а не псевдопатріотична відповідь на питання про час і місце появи на історичній арені українського на­роду з власною державоправосвідомістю полягає в тому, що він є на­родом порівняно пізнього і затяжного історичного походження в силу геополітичної специфіки його території та зовнішніх етнополітичнопра-вових впливів; насамперед польського і тюркського. Але під польським впливом Україна інтегрувалася до складу Речі Посполитої. І, навпаки, під тюркським впливом на Україні виникло козацтво з оригінальною державно-правовою традицією. «Козацький народ» у XVI - на поч. XVIII ст. акумулював власні традиції, унікальний досвід державо- і пра-вотворчості, які з часів С. Наливайка, П. Сагайдачного і Б. Хмельни­цького розпочав поширювати на «всю Малу Русь» і став першим твор­цем державно-правової доктрини України. Істинність такого висновку логічно підтверджується діаметрально протилежними за своєю ідеоло­гією і методологією дослідженнями (як наприклад, Н. Ульянова і Р. Шпорлюка) не заангажованими на містиці «духу сивої давнини» з метою якомога більше віддалити появу українців у прадавні часи [16]. Обидва науковці з різних позицій і різними аргументами та висновка­ми пов’язують з козацтвом державно-правове виокремлення України.

Висновки. Отже, поєднання усталених і новітніх методів дослі­дження проблеми державно-правової доктрини України на міждисциплі­нарному рівні дає підстави вважати, що, по-перше, держава і право як два тісно взаємозв’язані явища і поняття становлять цілісну державно-правову систему, що має бути відображено у відповідній категорії теорії держави і права – «державно-правова система» замість «правова система»; по-друге, в структурі державно-правової системи її доктрина (відповідно, категорія «державно-правова доктрина» замість «правова доктрина») є засадничим елементом і джерелом, оскільки ідеї, оформлені словами певної етнічної мови, цілеспрямовують свідомо-вольову діяльність народів на чолі з їх лідерами до самовизначення і легітимації у власній державності та праві; по-третє, дослідження української, а не якоїсь іншої (слов’янської чи ру­ської) державно-правової доктрини слід розпочинати з встановлення та аналізу державно-правових традицій козацтва України як таких, які виок­ремили його з-поміж інших в історично оригінальний народ-творець вла­сної держави і права, конституйованої в 1710 р.

Усвідомлення точних координат місця, часу та суб’єкта станов­лення державно-правової доктрини України дозволить дослідити істо­ричну логіку її закономірного розвитку серед розмаїття зовнішніх впливів, що передували етапу становлення доктрини і супроводжували її розвиток в наступних етапах. Зрештою властиві саме Україні тради­ційні засади державно-правової доктрини дозволять віднайти відпові­дну їм особливу сучасну доктрину як форматуючу основу структурування досі нестабільної державно-правової системи України. Тим паче, континентальноєвропейська сім’я правових систем поєднує в собі тра­диційні національні засади з новітніми універсальними цінностями.

____________________

Ковальчук А. Про необхідність наукового розуміння базових катего­рій правознавства і юриспруденції / А. Ковальчук // Право України. – 2006. – № 9. – С. 104–106.

Голяк Л.В. Порівняльне правознавство: курс лекцій / Л.В. Голяк, А.С. Мацко, О.В. Тюрина. – К.: МАУП, 2004. – 200 с.

Скакун О.Ф. Правова система України на правовій карті світу / О.Ф. Скакун. – Х.: Еспада, 2004. – 96 с.

Мірошниченко М.І. Генезис національних правових систем: теорети-ко-методологічний аспект: монографія / М.І. Мірошниченко. – К.: Університет «Україна», 2007. – 271 с.

Берлач А. Генезис правової системи України: у пошуках нових методо­логічних підходів / А. Берлач, Т. Пікуля // Право України. – 2008. – № 3. – С. 140–142.

Рабінович П. Методологія вітчизняного загальнотеоретичного пра-водержавознавства: сучасні тенденції / П. Рабінович // Український правовий часопис. – 2004. – Вип. №7 (12). – С. 38–43.

Завальнюк В. Принцип історизму в право- і державознавстві / В.Завальнюк // Право України. - 1998. - № 2. - С. 21-23.

Дудаш Т. До характеристики методології праворозуміння / Т. Дудаш // Український правовий часопис. - 2004. - Вип. №7 (12). - С. 44–47.

Кучма Л. Украина - не Россия / Л. Кучма. - М.: Время, 2004. - 560 с.

Горбань В.І. Конституювання державного устрою України: істори-ко-правовий аспект проблеми / В.І. Горбань // Збірник наукових праць. Серія «Право». Х., ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. - 2007. - Вип. 9. - С. 5-11.

Жук В. Пересопницьке Євангеліє / В. Жук // Полтавський вісник. -1992. - № 42. - С. 7.

Железный А. Происхождение русско-украинского двуязычия в Ук­раине / А. Железный. - К., 1998. - 107 с; Євсіков В. Російсько-українська дво­мовність: історія, проблеми і перспективи / В. Євсіков // Товариш. - 1998. - № 25.

Історія Русів / пер. І. Драча; всуп.ст. В. Шевчука. - К.: Рад. пись­менник, 1991. - 318 с

Желєзний А. Походження назви Україна (новий погляд) / А. Желєзний // Товариш. - 1997. - № 16; Його ж. Походження давньоруської мови (новий погляд) / А. Железный // Товариш. - 1998. - № 28; Його ж. «Не дело ли ны бяшет, братие…» / А. Железный // Товариш. - 1998. - № 30; Його ж. Етимологічні етюди - ІІ / А. Железный // Товариш. - 1998. - № 46.

Див.:Горбань В.І. Проблема походження козацтва в історичній нау-ці / В.І. Горбань, Т.В. Нагорна. - Полтава, 1998. - 30 с

Див.: Ульянов Н.И. Происхождение украинского сепаратизма / Н.И. Ульянов. - Нью-Йорк, 1966 // Новая газета. - 1995. - № 14-18; Шпорлюк Р. Україна: від імперської периферії до суверенної держави / Р. Шпорлюк // Сучасність. - 1996. - № 12. - С. 74-83.