157 Костюк Н.П.ОСОБЛИВОСТІ СТАДІЙ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ

Рассматриваются понятие стадий процесса применения норм права, их количест­во и особенности. Применение норм права определяется как процесс, который осуще­ствляется в регламентированных нормами права рамках. Показано, что стадии про­цесса применения норм права - это ступени познания истины, они выработаны наукой и практикой.

In the paper the author considers the concept of stages of the process of law norms appli­cation, the number and peculiarities of such stages. Application of law norms is defined as a process taking place in the law norms framework. Stages of the process of law norms appli­cation are the steps towards learning the truth, these stages are worked out by science and practice.

Сукупність дій посадової особи або державного органу, спрямовані на розв'язання певного завдання правозастосування, є стадією правозастосовчого процесу. Кожна стадія, яка є відносно відокремленим ланцюгом, частиною право-застосовчої діяльності, тісно зв'язана з наступними стадіями. Лише послідовне і правильне здійснення кожної стадії забезпечує успіх застосування норм права в цілому. Процес застосування норм права є системою послідовних, однорідних стадій правозастосування. Хоча на практиці окремі дії, що відбуваються в процесі правозастосування, є досить близькими і взаємно зумовлюють одна одну, проте теорія виділяє їх в окремі стадії. Основні стадії виражають логіку застосування норм права, тобто ті вузлові моменти, які відображають її соціально-юридичні функції та її творчий зміст.

У сучасних умовах реформування чинного законодавства слід починати з удо­сконалення процесу застосування норм права. Закон є ефективним, коли він діє, а в дію закон приводить суб'єкт правозастосовування. Якщо суб'єкти правозасто-совування д

іють не за власними інтересами, а приймають рішення на підставі за­кону, то можна говорити про режим законності, про те, що в державі існують надійні гарантії прав та свобод громадян. Не можна розглядати право лише як засіб примусу і звертати увагу тільки на його охоронну функцію, тому що право є результатом суспільних відносин, і більшість відносин, які впорядковуються правом, є позитивні. Аналогічно застосування норм права не можна розглядати тільки через притягнення правопорушника до відповідальності. В основному за­стосування норм права - це правомірна, організаційна діяльність, яка є однією з форм життя права. Вона має підпорядковуватися певним загальним вимогам і здійснюватися за певною схемою. Тобто суб'єкт правозастосування має пройти всі стадії правозастосовчого процесу для того, щоб прийняти законне, доцільне, обгрунтоване й ефективне рішення по справі. Правозастосовча діяльність має юридично значущий характер, оскільки відносини, що виникають, змінюються або припиняються внаслідок такої діяльності, мають форму взаємних юридичних прав і обов'язків певних суб'єктів.

Дослідженню особливостей правозастосування присвятили свої праці такі вітчизняні та зарубіжні вчені, як B.C. Нерсесянц, П.М. Рабінович, О.Г. Мурашин, В.М. Сирих, Г.Я. Дюрягін, С.С. Алексеев, П.Є. Недбайло, В.А. Юсупов та ін.

Науковці виділяють різну кількість стадій правозастосування. B.C. Нерсесянц виділяє три стадії застосування норм права: 1) встановлення фактичних обставин справи; 2) юридична кваліфікація фактичних обставин справи; 3) прийняття рішення у справі. Він вважає, що всі дії суб'єкта правозастосування на всіх стадіях - це передбачені нормами права юридично значущі дії для визначення юридичного значення відповідних фактичних обставин справи і прийняття юри­дичного рішення1. Тому фактичні й юридичні аспекти застосування норм права і справи, яка вирішується тісно взаємозв'язані на всіх стадіях правозастосування. Юридичне завжди має бути обгрунтовано фактичним, а фактичне - встановлено в його юридичній значущості.

Застосування норм права - це певний процес, який має здійснюватися в жор­стко регламентованих нормами права межах. Правозастосування - складна, послідовна діяльність, яка відбувається в декілька етапів, стадій і регламен­тується процедурними нормами (кримінально-процесуальними, цивільно-проце­суальними, адміністративно-процесуальними та ін.), які встановлюють повний порядок правозастосування і забезпечують її логічну завершеність.

В.М. Сирих виділяє п'ять стадій правозастосовчої діяльності2. Початок пра­возастосовчого процесу пов'язується з отриманням інформації про обставини справи, вирішення якої потребує прийняття спеціального правозастосовчого акту. Джерелом такої інформації можуть бути і найчастіше є заяви громадян, звернен­ня організацій, інших зацікавлених осіб. Можуть застосовуватися й інші джерела: публікації в ЗМІ, анонімні повідомлення.

Достовірність більшої частини таких джерел потребує перевірки, тому почат­кова стадія - це встановлення обставин, наявність яких дозволяє порушити юри­дичну справу. На цій стадії проводиться лише попередня перевірка викладених у заяві чи іншому джерелі фактів. З метою спрощення перевірки фактів у деяких випадках потрібна наявність не лише заяв, звернень, а й документів, які підтвер­джують реальність обставин, повідомлених заявником. Якщо суб'єкт правозасто-сування визначає, що викладені в заяві або іншому джерелі факти є достовірними і можуть бути покладені в основу правозастосовчого акту, то порушується юри­дична справа3. За інших обставин він приймає мотивоване рішення про відмову в прийомі заяви, про що повідомляє заявника, а також інших зацікавлених осіб. На етапі збирання і оцінки фактичних обставин суб'єкт правозастосовування по­винен переконатися в тому, що відбулося насправді, яким був розвиток подій і до яких результатів вони призвели, що є дійсною причиною результатів, що настали. Коло фактичних обставин, які підлягають перевірці, визначається специфікою юридичної справи і врешті визначається змістом норми, яка буде застосовуватися у відповідній справі. Оскільки суб'єкт правозастосовування не спостерігає безпо­середньо за явищами, які відбуваються, тому процес їх вивчення відбувається за допомогою доказів - показань свідків, письмових документів, висновків екс­пертів, надання речових доказів і т. ін.

У процесі застосування норм права суб'єкт правозастосовування має виріши­ти одночасно декілька завдань: зібрати факти, встановити норми права, необхідні для вирішення справи, здійснити кваліфікацію. Поділ правозастосовчої діяль­ності на стадії доцільний з огляду на пізнавальну мету: щоб детальніше вивчити явище, потрібно його спочатку розділити на складові і вивчити їх окремо. В про­цесі застосування норм права спостерігається діалектичне поєднання аналітичної і синтетичної функції пізнання. Подвійна спрямованість процесів аналізу і синте­зу інформації виявляється під час пізнавально-оціночної діяльності4. Суб'єкт за­стосування норм права здійснює перехід від конкретних фактичних обставин до абстрактних юридичних норм, а потім навпаки: застосовуючи абстрактну право­ву норму, - до конкретної життєвої обставини.

Для того, щоб з'ясувати питання щодо стадій процесу право- застосовування, потрібно враховувати, що конкретні правозастосовчі процеси відрізняються один від одного як за складом учасників, так і за організаційно-правовими формами і способами здійснення. В одних випадках застосування норм права - це дія поса­дової особи, яка має нескладний характер і не потребує особливої процедури для з'ясування життєвої ситуації та її юридичного вирішення, а в інших випадках правозастосування є складним комплексом право - реалізуючих дій і актів різних його учасників, де владні й організаційні дії і акти посадових осіб органів держа­ви визначають його виникнення, хід і завершення. Ці дії базуються на норматив­но-правових приписах і забезпечуються в формі відповідних актів - документів. Правова форма впорядковує дії суб'єктів правозастосування, надає цим діям юри­дичну визначеність і забезпечує сувору послідовність їх здійснення. Складна й динамічна структура багатьох правозастосовчих процесів обумовлюється колом причин, у тому числі необхідністю участі в їх здійсненні декількох державних ор­ганів, що забезпечує найбільш повне і об'єктивне з'ясування обставин справи і винесення правомірного рішення у цій справі.

Відсутність чітких методологічних позицій при з'ясуванні поняття, сутності й призначення стадій правозастосовчого процесу призводить до того, що в осно­ву його поділу покладаються різні критерії, ознаки чи взагалі ці ознаки залиша­ються не з'ясованими. Це обумовлено недостатньою теоретичною базою уп­равлінських аспектів правозастосовчого процесу. Більшість авторів, особливо російських, звертають увагу на управлінський аспект правозастосування. В своїх працях В.А. Юсупов порівнює стадії правозастосування з стадіями управлінської діяльності. Якщо стадіями правозастосування є: 1) встановлення фактичних об­ставин справи; 2) юридичний аналіз фактичних обставин справи; 3) вирішення справи, то стадіями управління є: 1) збирання інформації; 2) оцінка інформації; 3) підготовка і прийняття управлінського рішення.

Вказані стадії являють собою логічну структуру юридичних, організаційних (управлінських), інформаційних (пізнавальних) компонентів правозастосування, тому що в реальному житті правозастосування і управління його здійсненням ви­ступає як безперервний процес пізнання фактичної і юридичної основ справи, в ході якого спостерігається звернення то до фактів, то до юридичних норм5. Групи однорідних дій щодо аналізу інформації про фактичні обставини і приписи зако­ну й утворюють по їх завершенні відповідні стадії. Кожна з них залежно від ме­ти вивчення може бути розділена на менші стадії чи етапи діяльності, і навпаки, декілька стадій можуть бути об'єднані в одну6.

Це доводить те, що як окремі стадії процесу правозастосування, так і процес правозастосування в цілому можливо логічно "розгорнути" чи "згорнути" на підставі відповідних ознак, утворюючи мікро- і макроінформаційні моделі. Для теоретичних досліджень механізму правозастосування ця обставина відіграє важ­ливе значення, оскільки, використовуючи діалектичний метод переходу від абст­рактного до конкретного і, навпаки, від конкретного до абстрактного через за­гальні ознаки і властивості, які характерні для окремих стадій правозастосуван­ня, процесу правозастосування в цілому, а також сукупності однотипних про­цесів, можна більш адекватно дослідити не тільки абстрактну (логічну), а й пред­метно-змістовну їх структуру, а також з'ясувати закономірності їх розвитку і за­вершення.

Застосування норм права - це процес, який включає стадію пізнання певних фактів, які мали місце в дійсності. Основою вказаного процесу є вимога закону про всебічне, повне і об'єктивне дослідження обставин справи. Це нормативний вияв принципу об'єктивної істини, відповідно до якого будується вся процедура доказування7.

Стадії процесу правозастосування - це щаблі пізнання істини, які напрацьо­вані наукою і практикою. В побудові правозастосовчого процесу, послідовності його стадій закладена реальна гарантія з'ясування істини.

Пізнання в процесі правозастосування має і свої особливості. Воно тісно пов'язано з процесом доказування, юридичний аспект якого виступає як регла­ментована нормами права діяльність щодо збирання, аналізу й оцінки доказів з метою правильного вирішення справи. Достовірність і обгрунтованість доказів закон пов'язує з порядком їх виявлення, вивчення і формою закріплення. Пізнан­ня і доказування в юрисдикційному правозастосовчому процесі мають реконст­руктивний і ретроспективний характер. При цьому пізнання поглиблюється від зовнішніх форм виявлення діяння до внутрішніх, інтелектуально-вольових ме­ханізмів його здійснення. Пізнання і доказування мають складний характер у пра­возастосовчому процесі, який виявляється у визначеному, впорядкованому зако­ном співвідношенні руху його змісту і форми, тобто гносеологічних і юридичних аспектах діяльності.