ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ПРАВОСУБ'ЄКТНОСТІ У ЗАГАЛЬНІЙ ТЕОРІЇ ПРАВА

На нашу думку, правосуб'єктність варто розглядати як здатність учасника суспільних відносин виступати в якості суб'єкта права, а також бути учасником правових відносин. Для того, щоб суб'єкт мав можливість вступати у правові відносини, він повинен як мати, так і здійснювати (набувати, виконувати) права та обов'язки, а також нести відповідальність за невиконання чи неналежне вико­нання покладених на нього обов'язків. Наявність цих якостей дозволяє суб'єкту вступати у правові відносини з іншими суб'єктами, реалізовувати та/або набува­ти права та виконувати обов'язки, нести юридичну відповідальність, наявність якої стимулює належну поведінку уповноважених суб'єктів.

Правосуб'єктність включає обумовлені нормами права такі правові якості суб'єкта: а) мати права та обов'язки а у випадках, визначених законом, повнова­ження; б) здійснювати та /або реалізовувати (набувати, виконувати) права, обов'язки або повноваження; в) нести юридичну відповідальність за невиконан­ня чи неналежне виконання своїх обов'язків. Конструкція правосуб'єктності ба­зується на нормах права.

Правосуб'єктність є складним, багатоаспектним, комплексним правовим яви­щем. У конструкції правосуб'єктності основне місце посідають правоздатність та дієздатність, оскільки вони забезпечують здатність учасників суспільних відно­син набувати сутності суб'єкта права і суб'єкта правовідносин. Тому ядром пра­восуб'єктності є система прав та обов'язків. Ще одним конструктивним елемен­том правосуб'єктності є повноваження. Це стосується органів державної влади,

органів місцевого самоврядування, які часто виступають як юрисдикційні органи (ст. 6,19, 140 Конституції України).

Доповнюють структуру правосуб'єктності деліктоздатність, за допомогою якої забезпечується та гарантується виконання суб'єктом правових відносин своїх обов'язків. Отже, основними елементами сучасної конструкції правосуб'єктності є: правоздатність; дієздатність; права та обов'язки (повноваження); деліктоз­датність.

Один із найбільш фундаментальних підходів до правового регулювання за­гальної конструкції правосуб'єктності визначений у Конституції України. В ній визначено правосуб'єктність як ключову правову властивість громадян, що ви­дається цілком природною в умовах розбудови України як демократичної, право­вої держави, з огляду на сутність та правову природу Конституції, необхідність розробки ефективних конституційних механізмів забезпечення прав і свобод лю­дини і громадянина13.

Принагідно зазначимо, що згідно із пунктом 2) частини першої статті 92 Кон­ституції України виключно законами України визначаються громадянство, право­суб'єктність громадян. Наявність такої норми свідчить, що законодавець суттєву увагу питанням правосуб'єктності громадян та її правового регулювання виключ­но на підставі закону. В зв'язку з цим видається доцільним практику законодавчо­го визначення правосуб'єктності поширити не лише на громадян, а й на фізичних та юридичних осіб, інших суб'єктів права.

Отже, правове становище суб'єктів права у сучасних умовах відображає їх правосуб'єктність. Правосуб'єктність є визначальною та інтегративною влас­тивістю суб'єктів права, що дає підстави їх вважати саме такими та ставати суб'єктами правовідносин. Правосуб'єктність - це передбачена нормами права здатність суб'єкта мати права та обов'язки, а у випадках, визначених законом, по­вноваження,, самостійно, а в окремих випадках - через представника, їх здійсню­вати та /або реалізовувати (набувати, виконувати), нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків, як правило, у порядку, передбаченому законом. Правосуб'єктність характеризується низкою ключових ознак: формується на основі норм права, якими визначається її сутність, зміст, обсяг; передбачає спроможність суб'єкта мати права та обов'язки; передбачає здатність суб'єкта реалізовувати та /або набувати (виконувати) права та обов'язки; у випадках, передбачених законами, мати та здійснювати певну си­стему повноважень; передбачає здатність суб'єкта нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків; включає визначений законом порядок реалізації прав, обов'язків і повноважень; є переду­мовою виникнення, зміни, припинення правових відносин. Основними елемента­ми структури правосубєктності є: правоздатність; дієздатність; права та обов'яз­ки (повноваження); деліктоздатність.

 

1. Шершеневич Г.Ф. Общая теория права. - М.: Изд. Бр. Башмаковвых, 1912. -Вып. 3. - С. 620.

2. Юридический энциклопедический словарь / Под общ. ред. В.Е. Крутских. - М.: ИНФРА-М, 2001. - С. 378.

3. Лисенков С.Л. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. - К.: Юрисконсульт, 2006. - С. 214.

4. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. - Вид. 5-е. - К.: Аті-ка, 2001. - С. 78.

5. Теорія держави і права: Академічний курс / За ред. О.В.Зайчу-ка, Н.М.Оніщенко. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - С. 444.

6. Иоффе О.С. Избранные труды по гражданському праву. - М.: Статут, 2000. - С. 84.

7. Александров Н.Г. За­конность правоотношения в советском обществе. - М.: Госюриздат, 1955. -С. 134-135.

8. Витрук Н.В. Субъективные права советских граждан и их развитие в период строительства коммунистического общества: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. - К., 1965. - С. 8-9.

9. Иванников И.А. Толковый словарь по теории права. -Ростов-на-Дону: Феникс,2005. - С. 72.

10. Новый юридический словарь / Под ред. А.Н. Азриляна. - М.: Институт новой экономики, 2006. - С. 683.

11. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Підручник. - X.: Консум, 2006. - С. С. 354-362.

12. Алексеев С.С. Общая теория права: Учеб. 2-е изд. - М.: ТК Велби; Проспект, 2008. - С. 380, 381.

13. Пушкіна О.В. Конституційний механізм забезпечення прав людини і громадянина в Україні: проблеми теорії і практики: Автореф. дис... док­тора юрид. наук; Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. — X., 2008. — С. 10-17.