ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ПРАВОСУБ'ЄКТНОСТІ У ЗАГАЛЬНІЙ ТЕОРІЇ ПРАВА
Сторінки матеріалу:
На нашу думку, правосуб'єктність варто розглядати як здатність учасника суспільних відносин виступати в якості суб'єкта права, а також бути учасником правових відносин. Для того, щоб суб'єкт мав можливість вступати у правові відносини, він повинен як мати, так і здійснювати (набувати, виконувати) права та обов'язки, а також нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання покладених на нього обов'язків. Наявність цих якостей дозволяє суб'єкту вступати у правові відносини з іншими суб'єктами, реалізовувати та/або набувати права та виконувати обов'язки, нести юридичну відповідальність, наявність якої стимулює належну поведінку уповноважених суб'єктів.
Правосуб'єктність включає обумовлені нормами права такі правові якості суб'єкта: а) мати права та обов'язки а у випадках, визначених законом, повноваження; б) здійснювати та /або реалізовувати (набувати, виконувати) права, обов'язки або повноваження; в) нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків. Конструкція правосуб'єктності базується на нормах права.
Правосуб'єктність є складним, багатоаспектним, комплексним правовим явищем. У конструкції правосуб'єктності основне місце посідають правоздатність та дієздатність, оскільки вони забезпечують здатність учасників суспільних відносин набувати сутності суб'єкта права і суб'єкта правовідносин. Тому ядром правосуб'єктності є система прав та обов'язків. Ще одним конструктивним елементом правосуб'єктності є повноваження. Це стосується органів державної влади,
органів місцевого самоврядування, які часто виступають як юрисдикційні органи (ст. 6,19, 140 Конституції України).
Доповнюють структуру правосуб'єктності деліктоздатність, за допомогою якої забезпечується та гарантується виконання суб'єктом правових відносин своїх обов'язків. Отже, основними елементами сучасної конструкції правосуб'єктності є: правоздатність; дієздатність; права та обов'язки (повноваження); деліктоздатність.
Один із найбільш фундаментальних підходів до правового регулювання загальної конструкції правосуб'єктності визначений у Конституції України. В ній визначено правосуб'єктність як ключову правову властивість громадян, що видається цілком природною в умовах розбудови України як демократичної, правової держави, з огляду на сутність та правову природу Конституції, необхідність розробки ефективних конституційних механізмів забезпечення прав і свобод людини і громадянина13.
Принагідно зазначимо, що згідно із пунктом 2) частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються громадянство, правосуб'єктність громадян. Наявність такої норми свідчить, що законодавець суттєву увагу питанням правосуб'єктності громадян та її правового регулювання виключно на підставі закону. В зв'язку з цим видається доцільним практику законодавчого визначення правосуб'єктності поширити не лише на громадян, а й на фізичних та юридичних осіб, інших суб'єктів права.
Отже, правове становище суб'єктів права у сучасних умовах відображає їх правосуб'єктність. Правосуб'єктність є визначальною та інтегративною властивістю суб'єктів права, що дає підстави їх вважати саме такими та ставати суб'єктами правовідносин. Правосуб'єктність - це передбачена нормами права здатність суб'єкта мати права та обов'язки, а у випадках, визначених законом, повноваження,, самостійно, а в окремих випадках - через представника, їх здійснювати та /або реалізовувати (набувати, виконувати), нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків, як правило, у порядку, передбаченому законом. Правосуб'єктність характеризується низкою ключових ознак: формується на основі норм права, якими визначається її сутність, зміст, обсяг; передбачає спроможність суб'єкта мати права та обов'язки; передбачає здатність суб'єкта реалізовувати та /або набувати (виконувати) права та обов'язки; у випадках, передбачених законами, мати та здійснювати певну систему повноважень; передбачає здатність суб'єкта нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків; включає визначений законом порядок реалізації прав, обов'язків і повноважень; є передумовою виникнення, зміни, припинення правових відносин. Основними елементами структури правосубєктності є: правоздатність; дієздатність; права та обов'язки (повноваження); деліктоздатність.
1. Шершеневич Г.Ф. Общая теория права. - М.: Изд. Бр. Башмаковвых, 1912. -Вып. 3. - С. 620.
2. Юридический энциклопедический словарь / Под общ. ред. В.Е. Крутских. - М.: ИНФРА-М, 2001. - С. 378.
3. Лисенков С.Л. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. - К.: Юрисконсульт, 2006. - С. 214.
4. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. - Вид. 5-е. - К.: Аті-ка, 2001. - С. 78.
5. Теорія держави і права: Академічний курс / За ред. О.В.Зайчу-ка, Н.М.Оніщенко. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - С. 444.
6. Иоффе О.С. Избранные труды по гражданському праву. - М.: Статут, 2000. - С. 84.
7. Александров Н.Г. Законность правоотношения в советском обществе. - М.: Госюриздат, 1955. -С. 134-135.
8. Витрук Н.В. Субъективные права советских граждан и их развитие в период строительства коммунистического общества: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. - К., 1965. - С. 8-9.
9. Иванников И.А. Толковый словарь по теории права. -Ростов-на-Дону: Феникс,2005. - С. 72.
10. Новый юридический словарь / Под ред. А.Н. Азриляна. - М.: Институт новой экономики, 2006. - С. 683.
11. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Підручник. - X.: Консум, 2006. - С. С. 354-362.
12. Алексеев С.С. Общая теория права: Учеб. 2-е изд. - М.: ТК Велби; Проспект, 2008. - С. 380, 381.
13. Пушкіна О.В. Конституційний механізм забезпечення прав людини і громадянина в Україні: проблеми теорії і практики: Автореф. дис... доктора юрид. наук; Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. — X., 2008. — С. 10-17.