Важливе значення для розвитку теорії правової соціалізації мали погляди представників марксизму. К. Маркс і Ф. Енгельс стверджували, що соціалізація не тотожна пасивному пристосуванню людей до соціального середовища, а включає власну практичну діяльність, у якій разом із впливом на довкілля людина активно змінює і свою природу. Формуючи свої погляди з урахуванням закономірностей суспільного розвитку, К. Маркс зазначав: «Мої дослідження привели мене до того результату, що правові відносини, так само як і форми держави, не мо-жуть бути зрозумілі ні з самих себе, ні з так званого загального розвитку людського духу, а навпаки, вони вкорінені в матеріальних життєвих відносинах, спільність яких Гегель, за прикладом англійських та французьких письменників ХVIII ст., називає громадянським суспільством, де головним суб’єктом виступає правова особистість» [4, с. 6].

Сучасна теорія правової соціалізації бере початок також у працях У. Джемса, З. Фрейда. Вони доводили нові ідеї в розумінні суспільства і людини, процесу соціалізації на індивідуальному рівні, в ході якої і за допомогою якої люди вчаться пристосовуватися до соціально-правових норм, створюючи належні умови для розвитку суспільства і передачі його культури, в тому числі і правової, від покоління до покоління. У. Джемс зазначав, що здобуття індивідом соціальних якостей відбувається в умовах динамічного соціально-правового життя і соціальної взаємодії.

Подальша розробка соціології права та правової соціалізації особистості здійснювалась у працях М. Вебера. Головний зміст його концепції: прогресуюча раціональність як визначаючий вектор історичного поступу. Йдеться про постійну тенденцію до раціоналізації усіх сфер життя суспільства. Раціоналізацію М. Вебер розглядав як подолання (модернізацію) традиційних, патріархальних форм життя.

Особливу увагу в своїх дослідженнях М. Вебер приділяє виявленню чинників, що сприяють виникненню раціональної європейської культури, і причин відсутності такого типу культури у інших країнах світу. Це питання зберегло свою актуальність і за умов сучасності, коли важливим є дослідження чинників, що впливають на правову соціалізацію, формування правової культури та правової свідомості населення.

Еволюція теоретичних поглядів на проблему правової соціалізації набула особливої інтенсивності в XX ст. у працях Е. Дюркгейма, Ч. Кулі, Д. Міда, Т. Парсонса, Ю. Хабермаса тощо. Названі дослідники виступали за нове розуміння сутності соціалізації і підкреслювали думку про те, що інтеграція індивіда в соціальну систему здійснюється за допомогою інтерналізації загальноприйнятих норм. Зокрема, заслуга Е. Дюркгейма полягає у розвитку розуміння суспільства як ціннісно-нормативної системи. Правові цінності й ідеї, втілюючись у соціальних нормах, вважав він, стають інструментом соціальної регуляції. Ефективність соціальної регуляції, на думку мислителя, залежить не від зовнішнього примусу, а від відповідності норм ціннісним орієнтаціям суспільства.

Внесок цього вченого у розвиток концепції правової соціалізації полягає в тому, що він глибоко й всебічно досліджував роль права як засобу соціального контролю. Нині це поняття складає одну із ключових категорій у правознавстві.

Вклад Т. Парсонса у розвиток досліджуваної проблеми полягає в тому, що під соціалізацією він розумів процес засвоєння індивідом цінностей і норм суспільства, процес, в якому цінності й норми передаються і навіюються людині [5]. При цьому він розглядав правову соціалізацію індивіда, передусім, як інтерналізацію ціннісно-нормативних очікувань суспільства. Підтримка необхідного для існування соціуму нормативного порядку, зазначав він, забезпечується насамперед за допомогою інтерналізації цінностей і правових норм суспільства його членами. На думку вченого, інтерналізація єдиних для суспільства цінностей і норм різними його членами є головною умовою досягнення соціальної солідарності, консенсусу тощо. Інакше кажучи, правову соціалізацію можна розуміти як інтерналізацію соціальних норм, коли ці норми стають обов'язковими для індивіда тому, що вони встановлюються ним для себе, а не нав'язуються йому ззовні, і є частиною власної індивідуальності особистості. Завдяки цьому індивід відчуває внутрішню потребу в пристосуванні до оточуючого соціального середовища.

Додатковим чинником правової соціалізації Т. Парсонс вважав взаємозв'язок соціальних інтересів людей (особливо економічних і політико-правових пріоритетів). Жодне суспільство, на думку вченого, не спроможне підтримувати стабільність серед різних потреб і навантажень доти, доки інтереси своїх громадян не пов'язані солідарністю, а також внутрішньою лояльністю і обов’язками.

Розроблена Т. Парсонсом концепція суспільства як ціннісно-нормативної системи становить значний інтерес для досліджень проблем взаємодії права з іншими соціальними нормами і цінностями, аналізу місця та норм права в соціонормативній і правосоціалізаційній системах суспільства.

Сучасні суспільні трансформації ставлять на перше місце завдання становлення молодої людини як суб'єкта свідомої та креативної діяльності. Оскільки сьогодні серед молоді особливо відчувається соціальне розшарування, відчуття незатребуваності в суспільстві. Проте саме сьогодні прийшов час захищати свої права, самим створювати молодіжну політику й оцінювати діяльність держави щодо молоді.

На нашу думку, орієнтуючись на майбутнє, молодь має формувати свій життєвий потенціал уже відповідно до сучасних ринкових відносин. У зв'язку з цим зростає роль і значення права для життєдіяльності молодого покоління. Необхідно підвищувати рівень правничої освіти, правового виховання і правової культури, акцентувати увагу підростаючого покоління на правомірній поведінці. У період суспільних змін, коли закони із неймовірною швидкістю змінюються, навіть дорослій людині досить важко адекватно оцінити всі зміни. Від того, наскільки вдало молоддю буде засвоєно правові реалії нового суспільства, залежатиме успіх її соціалізації.

Отже, правова соціалізація є процесом включення особистості у сферу соціально-правових відносин у ролі їх суб'єкта. Мета зазначеного процесу полягає у формуванні соціально активної особистості, дії якої регулюються соціальними і правовими нормами, а результатом є адаптація суб’єкта виховання до правової системи на засадах самостійності, креативності та відповідальності за результат своєї діяльності.

Форми правової соціалізації можуть бути різними у своїй історично визначеній конкретизації. Це залежить від умов, цілей, можливостей, об'єктивних характеристик соціуму і суб’єктів соціалізації тощо. Функції правової соціалізації також історично змінювалися, розвивалися, диференціювалися, але її соціальне значення залишається надзвичайно важливим. Такими функціями, з одного боку, є збереження і захист суспільства від різних змін, а також включення молоді у сформовані соціально-нормативні відносини, з іншого - це наділення нових поколінь соціально-правовим ресурсом виживання, забезпечення їх матеріальним і духовним потенціалом історично накопиченого досвіду людства.

Аналіз сучасного українського соціуму, що характеризується загостренням суспільно-політичних, економічних процесів, свідчить про те, що правова соціалізація індивіда відбувається під одночасною дією багатьох чинників. При цьому визначальними факторами виступають політико-економічні й соціокультурні процеси загальноцивілізаційного (за змістом) та глобального (за масштабами) характеру. Вони передбачають урахування щонайменше трьох ключових векторів: інноваційності, ідентичності й самоактуалізації. Ці вектори відображають сучасні цивілізаційні вимоги щодо особистості та є, на наш погляд, важливими критеріями ефективного засвоєння й подальшого розвитку індивідом соціального і культурного досвіду, трудових навичок, правових знань, норм, цінностей, традицій, які необхідні для формування соціальних якостей та розвитку його індивідуальності.

У межах сучасних досліджень правової соціалізації переважають інтернаціоналістські концепції: згідно з ними особі передаються у різних контекстах чи різними «агентами» соціалізації (сім'єю, школою, групою однолітків) норми, цінності й моделі поведінки. Але якщо спочатку правова соціалізація розглядалась як процес систематичної зумовленості вихованням, то на сучасному етапі очевидно, що індивід не пасивно сприймає те, що йому передають. Він бере активну участь у власній соціалізації, не лише адаптується до вимог оточуючого середовища, а й впливає на нього, щоб зробити більш прийнятним для реалізації власних проектів. У даному контексті слушно зазначає вітчизняний теоретик Н. Іванчук: «Становлення демократичної, правової держави змінює основні підходи у взаєминах людини і держави, у яких пріоритет належить саме людині» [6, с. 27].

З огляду на це правова соціалізація повинна брати за точку відліку індивіда (у даному випадку молоду людину), його уявлення та ставлення до права. Індивіди під час правової соціалізації інтерналізують право і правову систему як цілісність, що включає систему норм, юридичну практику, формуючи в тому числі й ставлення до правових інститутів і установ; правову ідеологію, тобто систему правових поглядів, понять, теорій.

Зважаючи на вищевикладене, можна запропонувати таке визначення правової соціалізації: це процес правового розвитку особи, у результаті якого відбувається активне засвоєння нею соціальних і правових цінностей, на основі яких формується усвідомлена система соціально-правових і психологічно-правових установок, визначених поведінкою індивіда у певному соціальному і правовому просторі. Правова соціалізація є процесом, який включає в себе засвоєння людиною соціально-правового досвіду шляхом входження її у соціальне середовище, активне відтворення соціально-правових зв'язків і відносин у її активній, креативній діяльності.

Виходячи з нашого визначення правової соціалізації, згідно з яким суб'єкт засвоює право та його елементи у такий спосіб, щоб вони мали сенс для нього самого й увійшли до його власного світогляду, а також враховуючи сутність розуміння права вітчизняним дослідником О. Бандурою, на думку якого «право є необхідним елементом культури як способу людського життя, виступає однією з її цінностей», ми погоджуємося з думкою російських вчених В. Кудрявцева та В. Казимирчука про наявність двох аспектів цього засвоєння [7, с. 63]. У першому випадку відбувається те, що називається «правовою акультурацією суб'єкта», в ході якої молода людина набуває знань правової культури, домінуючих у суспільстві. Саме засвоєння цих знань, загальних соціальних поглядів на закони та інститути, відносини між державою і громадянином, спільні цінності дозволяє всім членам даної культури здобути «єдину мову», зрозуміти один одного.

У другому випадку виникає явище «акультурації суб'єктів права», які належать до загальної правової культури. Суб'єкт надає їй специфічного змісту, що має особливий сенс у культурі сімейного та соціального середовища. Індивід інтерпретує об'єкти права у вигляді системи норм і значень, засвоєних у культурному контексті; ця система дозволяє зрозуміти та інтегрувати свій досвід.

Засвоєння права у сукупності цих способів (правова акультурація суб'єкта) відбувається спочатку у вигляді інформаційного впливу права. Повсякденно правові поняття засвоюються, передусім, у сім’ї, що передає індивіду систему власних норм повсякденного життя, свої власні знання, своє розуміння доступних їй правових понять і норм.