Збільшення площі орних земель зумовлене тим, що землеробство набуває товарного характеру і розширюються посівні площі під промислові зернові, технічні культури та коренеплоди.

Слід зауважити, що у Польщі спостерігається збільшення валового збору сільськогосподарських культур, але це збільшення відбувалося за рахунок збільшення посівних площ. Урожайність цих культур у Польщі, порівняно з урожайністю розвинутих сільськогосподарських держав, була низькою. Для прикладу, у 1931-1936 роках середній збір з гектара в Польщі становив: пшениці - 11, 2 центнери (в Данії - 29,8), жита - 10, 9 центнери (в Бельгії - 24, 7), ячменю - 12 центнерів (в Голландії - 29, 7), вівса - 11, 6 центнери (в Бельгії - 26, 4), картоплі - 113, 7 центнери (в Бельгії - 214, 6), цукрових буряків - 209 центнерів (у Швейцарії - 380) [10, с.77]. Це свідчить, що сільське господарство Польщі розвивалося більшою мірою екстенсивним шляхом.

Проте тенденція до підвищення загальної продуктивності сільськогосподарського виробництва в Польщі спостерігається. Це стало можливим завдяки певним діям урядової аграрної політики, а саме:

по-перше, проведенню аграрної реформи, яка обмежила велике поміщицьке землеволодіння і створила земельний ринок. Поступово земля зосереджувалась у руках людей, які бажали і могли організувати високопродуктивні господарства;

по-друге, реорганізація системи землекористування (ліквідація черезсмужжя та сервітутів) дали можливість раціонального господарювання, застосування техніки і новітніх агротехнічних прийомів, що сприяло піднесенню загальної продуктивності господарств;

по-третє, уряд забезпечував певну фінансову підтримку господарствам, яку ті могли використати на розширення виробництва.

Аналізуючи політику польських властей у галузі сільського господарства, слід зауважити, що вона привела до певних зрушень як в аграрному секторі, так і в промисловості та торгівлі. Підвищення загальної продуктивності сільськогосподарського виробництва, розвиток кооперації привели до збільшення кількості промислових підприємств, що орієнтувалися на переробку сільськогосподарської продукції.

Збільшення кількості промислових підприємств не сільськогосподарської орієнтації з великою концентрацією робітників також певною мірою можна пов'язати з аграрною політикою польського уряду. Реорганізація аграрного устрою не вирішила проблем малоземельних господарств. Їх господарі повинні були шукати заробітків поза своїми господарствами. В умовах конкуренції з боку сильних господарств праця на невеликих ділянках була невигідною. Дрібні власники продавали або здавали в оренду свої ділянки і шукали заробітків в інших галузях, поповнюючи ринок робочою силою. З ростом продуктивності сільськогосподарського виробництва активнішого розвитку набирає торгівля [20, с. 99].

Деякі історики наголошують на повільних темпах промислового розвитку держави у 20-х - 30-х роках. Це справді так, але не варто забувати, що Польща не була державою аграрною. Причому аграрний сектор вимагав радикальної перебудови і з його перебудовою, з відродженням сільського господарства і піднесенням його продуктивності пов'язувалося загальне економічне відродження Польщі. Як видно, політика, що проводилася в галузі сільського господарства, певною мірою цьому сприяла.

Аналізуючи економічні наслідки аграрної політики в Польщі, слід зазначити, що вона створила передумови для позитивних зрушень в сільському господарстві, промисловості, торгівлі, але разом з тим багато проблем сільських товаровиробників, особливо дрібних, лишилися невирішеними. Це, насамперед, проблема аграрного перенаселення з усіма його наслідками, низька продуктивність, а, значить, і прибутковість дрібніших селянських господарств, що вело до зубожіння значної частини сільського населення.

Одним із найважливіших показників соціально-економічного плану, що характеризує наслідки аграрної політики Польщі у 1921-1939 роках, є зміни в структурі селянських господарств щодо їх величини. Ці зміни показують результати перерозподілу і міру задоволення потреби в землі безземельних і малоземельних господарств, з одного боку, і ступінь обмеження великого поміщицького землеволодіння - з іншого.

В ухвалі сейму від 10 липня 1919 року і в законі про виконання аграрної реформи від 28 грудня 1925 року наголошувалося, що аграрний устрій Польщі буде опиратися на сильні, здорові і високопродуктивні господарства різного типу і величини, які базуватимуться на приватній власності [7, с. 2]. Запровадження нового устрою передбачало створення нових самостійних господарств, доповнення малоземельних, або „карловатих”, господарств до розміру самостійних [3, с.39].

Зміни в структурі селянських господарств щодо їх величини свідчать, що село стало на шлях капіталістичної еволюції. Розпочався процес формування економічно-стабільних господарств, здатних до високопродуктивної праці, які в умовах фінансово-економічної, правової підтримки держави стали б ядром аграрної системи.

Таким чином, оцінюючи наслідки польської аграрної політики у 1921-1939 роках, слід звернути увагу на ряд важливих моментів, а саме:

по-перше, реформування системи землеволодіння призвело до кількісних і якісних змін у структурі господарств щодо їх величини. Значно зменшилося велике поміщицьке землеволодіння, на 25 % збільшилась абсолютна кількість економічно сильних господарств площею 5-50 га. Але поряд з тим, зросла кількість малоземельних господарств. Наприклад, кількість господарств до 3 га зросла втричі;

по-друге, реорганізація землекористування, піднесення культури господарювання призвели до підвищення загальної продуктивності сільськогосподарського виробництва. Але це підвищення стало можливим більшою мірою за рахунок екстенсивних факторів;

по-третє, становлення аграрного сектору краю на шлях капіталістичного розвитку і на цій основі піднесення продуктивності сільськогосподарського виробництва привели до пожвавлення темпів розвитку певних галузей промисловості та торгівлі;

по-четверте, політика польської осадницької колонізації східних земель, послабивши земельний дефіцит на території власне Польщі. Осадники безкоштовно отримували кращі землі, що підривало економічний потенціал українських та білоруських господарств, вносило напругу у міжнаціональні стосунки.

ВИСНОВКИ

Урядова аграрна політика в Польщі була спрямована на вирішення наступних завдань:

реорганізацію системи землеволодіння і землекористування з метою пристосування їх до умов капіталістичного сільськогосподарського виробництва і послаблення соціальної напруги в державі;

відродження зруйнованого війною сільського господарства та піднесення його продуктивності і оздоровлення на цій основі економічної ситуації в державі та регіонах;

посилення впливу на західноукраїнські та західнобілоруські землі з метою їх підпорядкування економічним та політичним інтересам Польської держави.

Вирішити ці завдання мала на меті в першу чергу аграрна реформа, започаткована у 1919 році і впроваджена у наступні роки.

Перерозподіл земельної власності проходив шляхом обмеження максимуму землеволодіння і продажу надлишків землі в процесі державної або приватної парцеляції. Таким чином, з одного боку, великі землевласники отримували відшкодування за землі, які підлягали вилученню, а з іншого - для безземельних селян та дрібних власників було створено умови для придбання землі: наявність фонду для купівлі та фінансова допомога держави.

Позитивним моментом урядової аграрної політики держави в досліджуваний період є поступовість реформування аграрної системи, що дало змогу уникнути спаду виробництва сільськогосподарської продукції і загострення продовольчої кризи. Це стало можливим завдяки збереженню протягом періоду реформування певної частини господарств великої земельної власності, що були основними виробниками продовольчої продукції для держави.

Важливим напрямом аграрної політики Польщі була реорганізація системи землекористування. Основними її моментами була ліквідація черезсмужжя шляхом комасації - об'єднання окремих земельних ділянок в один наділ і створення на ньому самостійного господарства, та ліквідація сервітутів. Нова система землеустрою створювала умови для раціонального ведення господарства, застосування нових агротехнічних прийомів, використання сільськогосподарських машин. Це, у свою чергу, позитивно вплинуло на піднесення продуктивності сільськогосподарського виробництва, покращення загального благоустрою сіл.

Особливим напрямом польської аграрної політики була осадницька колонізація. Ця акція мала на меті послабити земельний дефіцит на території власне Польщі, посилити за рахунок військових осад нові східні кордони держави, збільшити чисельність поляків в Польщі, в особі осадників створити соціальну і політичну опору польських властей.

Щодо методів реалізації урядової аграрної політики, то в цьому плані характерними були поєднання адміністративних методів з економічними, відсутність масового насилля з боку держави.

Список використаних джерел і літератури

а) Державний архів Волинської області:

1. Ф.36, оп.1, спр.1966.

2. Ф.46, оп.1, спр.2780.

3. Ф. 46, оп.9, спр.100.

б) Державний архів Рівненської області:

4. Ф.30, оп.20, спр.173.

5. Ф.156, оп.2, спр.4.

6. Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej. - Warszawa, 1924. 1602s.

7. Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej. - Warszawa, 1926. 1714s.

8. Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej. - Warszawa, 1927. 1714s.

9. Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej. - Warszawa, 1920. 2143s.

10. Maly rocznik statystyczny. - Warszawa, 1937. 401s.

11. Rocznik statystyki Rzeczypospolitey Polskij. - Warszawa, 1927. 532s.

12. Statystyka rolnicza. - Warszawa, 1933. 143s.

13. Васюта І.К. Селянський рух на Західній Україні в 1919-1939 рр. - Львів: Вища школа, 1971. - 191 с.

14. Васюта І.К. Соціально-економічні відносини на селі Західної України до возз'єднання (1918-1939). - Львів: Видавництво Львівського університету, 1978. - 220с.

15. Зільберман М.Й. Революційна боротьба трудящих Західної України (1924-1928 рр.) - Львів: Видавництво Львівського університету, 1968. - 197 с.

16. Історія західних та південних слов'ян XX ст. / За ред. Є.П.Пугачова. - Харків, 1998. - 283 с.

17. Ковальчук Г.І. Економічний розвиток західноукраїнських земель. - К., 1998. - 249 с.

18. Корнійчук Л.Я. Становище трудящого селянства західних областей України під владою панської Польщі. - К.: Видавництво АН УРСР, 1957. - 70 с.

19. Лапчук І. Комасація грунтів. - Львів, 1938. - 89 с.

20. Сливка Ю.Ю. Західна Україна в реакційній політиці польської буржуазії (1920-1939). - К.: Наукова думка, 1985. - 271с.

21. Черній А.І., Черній В.А. Історія південних і західних слов'ян. У 3-х ч. (Від найдавніших часів до кінця XX ст.). - Рівне, 1999. - 444с.

22. Всемирная история / Под ред. Минца И.И. и др.. - Т.8. - М.: Изд-во соц.-экономич. л-ры, 1961. - 643 с.

23. История южных и западных славян: В 2-х т. Т. 2: Новейшее время / Под ред. Г.Ф.Матвеева, З.С.Ненашевой. - М.: Изд-во МГУ, 1998. - 272 с.

24. История Польши: В 3-х т. - Т.3 / Под ред. Зуева Ф.П., Манусевича А.Я., Хренова И.А. - М.: Изд-во АН СССР, 1958. - 667 с.

25. Политическая экономия. Словарь. - М., 1990.

26. Kesik J. ZauFanu komendanta. Biografia politiczna Jana Henryka Jozewskiego 1892-1981. - Wroclaw, 1995. - 116 s.

27. Miedrzecki W. Wojewodstwo Wolynskie 1921-1939. - Wroclaw, 1988. - 211s.

28. Maly slownik polsko-rosyjski. - Warszawa. - 1973.

29. Галуха В.Л. З історії аграрної реформи на Волині: комасація земельних угідь у 20-х - 30-х роках XX ст. // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Історичні науки. - Луцьк, 2001. - №5. - С.144-148.