Основними завданнями соціальної політики на селі за сучасних умов має стати збереження соціальної інфраструктури, розширення бюджетного фінансування житлового та шляхового будівництва, газифікації, сфери житлово-комунального, освітнього, спортивно-культурного і оздоровчого забезпечення населення, підвищення зайнятості сільського населення, збільшення заробітної плати у сільському господарстві до рівня інших виробничих галузей, зростання сум і частки доходів селян від оренди землі та майна, збалансування пропозиції послуг соціального спрямування з реальним попитом на них.

Уряд і місцеві органи виконавчої влади повинні забезпечити завершення у 2010 р. передачі в комунальну власність об'єктів соціальної інфраструктури колишніх колективних підприємств при збереженні мережі і призначення цих об'єктів та забезпеченні їх діяльності.

У контексті вдосконалення управління аграрним сектором необхідно розмежувати функції державного та господарського управління, повноваження центральних і місцевих органів, ширше залучати до цього процесу громадські організації і професійні об'єднання. Органи регіонального управління мають взяти на себе відповідальність за функціонування всієї агропродовольчої сфери на місцях. Потрібно вдосконалювати наукове і кадрове забезпечення аграрного сектора, адаптуючи його до вимог аграрної реформи та ринку. Предметну основу освітньої підготовки та формування резерву кадрів мають визначати орієнтація на приватну власність та приватне господарювання, ринкові механізми економічних відносин на селі.

Реформування аграрних відносин буде ефективним лише за умови, якщо всі їх складові будуть вирішуватися в єдності і взаємо узгодженості, розглядатися як єдине ціле, в якому немає другорядних питань - всі вони без винятку важливі. Щонайменше недооцінка хоча б одного з них знижуватиме ефективність здійснення аграрних перетворень, а за певних умов може поставити їх під загрозу. [6, с. 53-55]

3. Шляхи підвищення ефективності аграрної політики в Україні

3.1 Особливості та проблеми реформування аграрних відносин в Україні

На сьогоднішньому етапі реформування аграрного сектору України велике значення має і економічна сторона аграрних реформ. Адже багато процесів у реформуванні АПК відбуваються на економічному підгрунті. Це особливо проявляється в останні роки, коли значно більше стало реформованих господарств і відповідно більше стало продукції, яку ці господарства виробляють.

Збільшення обсягів виробництва продукції сільського господарства, внаслідок негативного впливу світової фінансової кризи, не дало змоги покращити фінансові результати галузі та життєвий рівень сільського населення.

Крім того, незбалансованість пропозиції та попиту сільськогосподарської продукції, низька купівельна спроможність населення, що суттєво обмежує ємність внутрішнього ринку призвели до ускладнення цінової ситуації на окремих продовольчих ринках.

Складними залишаються питання формування цін на продовольчі товари. Темпи зростання оптово-відпускних (на рівні переробного підприємства) та роздрібних цін (підприємства роздрібної торгівлі) є вищими від закупівельних (виробник).

Таким чином, найбільший негативний вплив на зростання споживчих цін на продукти харчування мають саме переробка, оптова та роздрібна торгівля, а не вартість сировини.

Разом з тим, незважаючи на деяке зростання оптово-відпускних цін на продукти харчування, у минулому році фінансовий стан підприємств залишається складним. За попередніми даними в харчовій та переробній галузі 58,1 відсотка підприємств отримали прибутки в сумі 4,4 млрд. грн., при цьому прибутки отримані, в основному, підприємствами тютюнової, лікеро-горілчаної, пиво-безалкогольної та олійно-жирової галузей. Решта 41,6 відсотка - отримали збитки у розмірі 8,2 млрд. гривень. Це в основному підприємства м'ясо-молочної, хлібопекарської, цукрової та консервної галузей, де зношеність основних фондів складає 60 відсотків. Внаслідок відсутності законодавчого забезпечення державної підтримки, такі підприємства сьогодні непривабливі для інвесторів.

Фінансова криза негативно почала впливати на ситуацію в харчовій промисловості. За останні місяці суттєво зменшилися обсяги продаж продуктів харчування, погіршилися розрахунки між суб'єктами ринку, згортається кредитування підприємств АПК.

В результаті в січні 2009 року обсяги виробництва в харчовій і переробній промисловості знизилися на 14,3 відс. у порівнянні з відповідним періодом минулого року. [6, c. 437-439]

Для стабілізації роботи підприємств харчової та переробної промисловості в даних умовах гостро стоїть питання відновлення кредитування. При цьому проблеми отримання кредитів аналогічні як і по іншим галузям економіки. Вони вимагають забезпечення реальної підтримки банківської системи шляхом застосування рефінансування, надання стабілізаційних кредитів, утримання стабільності національної валюти, що потребує прийняття відповідних законодавчих актів.

Погіршується ситуація між товаровиробниками та підприємствами торгівлі, яка пов'язана з затримкою розрахунків за поставлені продовольчі товари до 20-90 днів, що призводить до вимивання обігових коштів та суттєво погіршує їх фінансовий стан.

В умовах кризових фінансових явищ посилення диспаритету цін на сільгосппродукцію, продукти харчування та ресурси, що споживає агропромисловий комплекс, гостро стоїть питання перегляду декларування оптово - відпускних цін на продовольчі товари, тобто, його дерегулювання. В даній ситуації це стало однією із основних причин загальної збитковості харчової промисловості.

В результаті несвоєчасного та недостатнього обсягу виділення у 2008 році коштів Аграрному фонду (2,25 млрд. грн.) для здійснення фінансових та товарних інтервенцій на аграрному ринку не забезпечено виконання вимог Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» щодо визначених обсягів закупівель продовольчого зерна та цукру (у 2008 році закуплено 2,5 млн. тонн зерна, в тому числі за заставними закупівлями - 1,2 млн. тонн, цукру закуплено лише 42 тис. тонн).

В даний час сільськогосподарські товаровиробники втрачають основні джерела одержання обігових коштів, зокрема, від реалізації власної продукції та зменшення державної підтримки, що вимагає невідкладного вирішення питань кредитування агропромислового комплексу, в першу чергу, для підготовки проведення весняно - польових робіт.

Більшість банків припинили або суттєво зменшили обсяги кредитування навіть по вже працюючих кредитних лініях, ставки по овердрафтам і кредитам зростають, платежі здійснюються із затримками.

Повільно здійснюється пролонгація кредитів, залучених у попередні періоди сільськогосподарськими товаровиробниками.

Станом на 25 лютого з 2007 підприємств агропромислового комплексу, які потребують пролонгації кредитів до 1 червня 2009 року в обсязі понад 3,8 млрд. грн., фактично пролонговано банками кредити для 909 підприємств на суму близько 1,5 млрд. грн., що становить майже 39 відсотків.

Питання кредитування товаровиробників вимагає термінового вирішення з боку Верховної Ради України, Уряду, Національного банку України.

Незважаючи на те, що темпи приросту заробітної плати у сільському господарстві за останні декілька років хоча і були вищими, за середні показники по галузях економіки та все ж вони не дають змогу в повній мірі забезпечити її мотиваційну функцію та закріпити кваліфіковані кадри на селі.

Так протягом минулого року середньомісячна заробітна плата одного штатного працівника у сільському господарстві збільшилася на 47 відс. і становить 1077 грн., проте вона залишається низькою і становить 60 відс. до середньої по галузях економіки.

Не дивлячись на те, що заборгованість із виплати заробітної плати на економічно активних підприємствах в 2008 році мала тенденцію до скорочення, починаючи з жовтня минулого року в сільськогосподарських підприємствах вона зросла майже в 7,5 разів. [6, c. 440-443]

Це призводить до зменшення надходжень коштів до бюджетів всіх рівнів та соціальних фондів, що негативно позначається на виплаті пенсій працівникам аграрного сектора, соціальних виплат тощо.

На сьогоднішній день є ряд важливих проблемних питань у розвитку земельних відносин і формуванні ефективних сільськогосподарських суб'єктів господарювання шляхом проведення державного земельного кадастру та комплексного землеустрою і землевпорядкування сільських територій, охорони та підвищення родючості ґрунтів, удосконалення системи моніторингу земель, розвитку меліорації земель, впровадження ринкових земельних відносин, реєстрації та перереєстрації договорів оренди земельних паїв тощо.

Продовжує занепадати соціальна і виробнича інфраструктура сільської місцевості, поглиблюються негативні демографічні тенденції на селі.

В Україні на сьогодні із 28,5 тис. сільських населених пунктів водопровід мають 6,3 тис. сіл (22% від загальної кількості), каналізацію - 742 села (2,6%), постачання природним газом - 12,3 тис. (43%). Амортизаційний знос інженерних мереж і споруд в регіонах складає від 50 до 70 відсотків.

Із наявних у сільській місцевості 68 тис. км водопровідних та 4,5 тис. км каналізаційних мереж, 30 відсотків уже відпрацювали свій амортизаційний термін (21,2 тис. км водопровідних, 1,2 тис. км каналізаційних) і знаходяться в аварійному стані, а тому підлягають капітальному ремонту або заміні, що пов'язано із значними фінансовими затратами. У 2009 році значно зменшено обсяги прямої державної підтримки.

Соціальні програми для розвитку сільських територій практично вилучені із видатків державного бюджету. [10, c. 268,273]

3.2 Основні заходи по забезпеченню удосконалення аграрної політики в Україні

Аграрна реформа не можлива без радикального політичного відновлення країни, послідовної демократизації суспільства. В цьому усвідомлено визначена величезна складність агарної реформи і водночас реальність її задуму і головне - реформа за концепцією не повинна була обмежуватись зміною зовнішніх форм економічного життя, складу і функцій центральних органів управління, економічних важелів, стимулів. Логіка реформ потребує почати масштабне оновлення відносин власності, що дозволить перейти від локальних перетворень до перебудови всієї системи господарювання. На початковому етапі з участю багатьох вдалося сформувати первинні стратегічні цілі аграрних перетворень, а саме:

* відхід від планово - розподільчої економіки та надання суб'єктам господарської діяльності у формуванні виробничих програм економічної самостійності, виборі каналів реалізації та визначенні цін на продукцію;

* широкомасштабне роздержавлення і приватизація державної власності в агропромисловому комплексі;

* перерозподіл землі між власниками і скорочення частки державного сектора і перехід до різноманітних форм власності на землю;

* розвиток кооперації в агропромисловому комплексі;

* лібералізація цін, скорочення дотацій і субсидій;

* створення ринку сільськогосподарської продукції і формування продовольчих резервів;

* формування ринку матеріально - технічних ресурсів і послуг;

* розвиток ринкової інфраструктури;

* лібералізація зовнішньоекономічної діяльності;

* надання пріоритету розвитку соціальної сфери села.