Незважаючи на їх завершеність, на практиці вдалося реалізувати ряд базових заходів, важливих для подальших реформ. У сільському господарстві України відбулися і відбуваються події, які мають історичне значення. Вперше селянин не на словах, а реально одержав у володіння і користування землю. Відбулися зрушення у бік ринкових відносин, самостійно господарюючі суб'єкти вільні у виборі діяльності, розпорядженні засобами виробництва та виробленою продукцією, на них не тисне, як було донедавна, адміністративна система. Кількість державних сільськогосподарських підприємств значно скоротилась. Суттєво зросла чисельність особистих підсобних господарств. У самостійний сектор формуються фермерські господарства. Зокрема за цим процесом можна прослідкувати по району області.

Серед найважливіших напрямів забезпечення аграрної реформи чи не найголовнішим є реформування відносин власності на засоби виробництва, як бази для створення ринкового середовища в агропромисловому комплексі. Зокрема, вже розпайована земля в 11 тис. Недержавних сільськогосподарських підприємствах, або 99% від їх наявності а в 96,5% господарств усім громадянам видано сертифікати на земельну частку. Більшість з них - колективні сільськогосподарські підприємства (КСП), акціонерні товариства (АТ), сільськогосподарські кооперативи, селянські спілки, різні товариства довіри, корпоративні господарські об'єднання селянські (фермерські) господарства, державні (казенні) підприємства, агрофірми та деякі інші. Останнім часом виникли приватно - орендні підприємства.

Незважаючи на відносно високі обсяги виробництва, фінансовий стан сільськогосподарських підприємств незалежно від організаційно - правових форм господарювання і власності є надзвичайно складним. Для сільськогосподарських підприємств стали недоступними кредити. Скоротилося також бюджетне фінансування сільського господарства до мінімуму. Розвинулась платіжна криза, загальмувавши грошові розрахунки, в тому числі і по платежах до бюджету. Господарства вдалися до бартерних операцій, натурального ведення господарства.

Як свідчать дослідження, у багатьох реформованих господарствах, де запровадженні прогресивні технології вирощування озимою пшениці, продуктивність гектара досягає 45 - 50 ц, на рівні показників господарств Угорщини, Польщі, Чехії, Німеччини. Тобто технологічні показники збігаються, причому наша робоча сила набагато дешевша. Проте одиниця продукції - дорожча. І в основному через гірші суспільно економічні умови. Господарства, з одного боку, не в змозі здешевіти виробництво продукції при мінімальних витратах на оплату праці, а з другого - продавати по вигідній ціні. За таких умов неможливо нагромадити масу прибутку, достатньо для нормального поповнення оборотних засобів та формування інвестицій.

Держава, з одного боку в своїй політиці прагнула якомога швидше, навіть формально, провести роздержавлення своїх підприємців, щоб показати світові, що реформи йдуть. В основному копіювався російський досвід. З другого боку, держава намагалася позбутися важкого тягаря дотування аграрного сектора. Крім того держава намагалася зберегти за собою адміністративне втручання в управління агропромисловим комплексом, його виробничими структурами. І досі вона не готова до великомасштабної реконструкції сільськогосподарських підприємств, запровадження нових внутрішньогосподарських відносин, створення самостійних організаційних форм як всередині підприємств, так і окремо, шляхом поділу на нормативні структури ринкового типу. При цьому проводиться політика стримування заробітної плати і цін на сільськогосподарські продукти, не говорячи про міжгалузевий і внутрішній диспаритет цін. [10, c. 271,274]

Тепер відкривши шлях до вільного підприємництва, у процес реалізації заходів розвитку втягуються не державні управлінці - чиновники, а мільйони людей, які діють на підставі свого власного інтересу. Урядові нарешті потрібно визначитись у питаннях аграрної політики, мати концепцію її розвитку і вирішення. Він повинен бути причетний до процесу управління економікою, але не як монополіст, а як регулятор інтересів товаровиробників та споживачів.

У подальшому процес розвитку форм господарювання, особливо на районному рівні, зосередити на індивідуальній власності на засоби виробництва і земельні паї. Для посилення цієї організаційної роботи деякі вчені пропонують:

* створення тимчасової міжвідомчої комісії з питань аграрної політики та реформ;

* приймання державної програми підтримки поряд з великомасштабними суспільними секторами приватного сектора і на цій основі формувати умови для розвитку всієї аграрної економіки.