У теорії поліцеїстики не втрачає актуальності питання щодо співвідношення понять “муніципальна поліція” та “місцева поліція”. У сучасній поліцеїстиці існує переконання щодо можливості ототожнення муніципальної та місцевої поліції (міліції), які за функціональним призначенням належать до поліції (міліції) громадської безпеки. У цьому контексті заслуговує на увагу позиція Ю.П. Соловея, який наголошує на доцільності кваліфікації муніципальної поліції (міліції) як різновиду місцевої поліції (міліції), що унеможливлює їх діяльність замість органів національної поліції (міліції), а передбачає співіснування та взаємодію з ними за умови чіткого розмежування компетенції [10, с. 168]. Водночас слід визнати, що поняття “місцева поліція” є набагато ширшим у порівнянні з категорією “муніципальна поліція”, оскільки воно вживається для визначення усієї сукупності органів, підрозділів та окремих працівники, які виконують свої функції на місцях. Вони не обов’язково мають підпорядковуватися органам місцевого самоврядування і фінансуватися виключно за кошти місцевих бюджетів. Підрозділи муніципальної поліції натомість створюються територіальними громадами та підпорядковуються виключно органам місцевого самоврядування. На рівні окремого населеного пункту (територіальної громади) вони локально реалізують специфічну соціальну місію з виконання сформульованого у рішеннях органів місцевого самоврядування “соціального замовлення” на охорону громадського порядку.

Важливою проблемою залишається інституційне забезпечення діяльності муніципальних органів охорони громадського порядку. Зважаючи на тенденцію муніципалізації (комуналізації) поліцейської діяльності, Г.М. Міньковський вважає оптимальним варіантом для держав з федеративною формою державного устрою запровадження трирівневої макромоделі організації поліції (міліції) за американським зразком: федеральна (загальнонаціональний рівень) – республіканська (регіональний рівень) – муніципальна (місцевий рівень) поліція (міліція) [18, с. 36]. Подібна організаційно-структурна побудова національної поліцейської системи федеративної держави є цілком виправданою. Однією з ключових проблем апробації цієї моделі є забезпечення ефективного функціонування поліції (міліції) на найнижчому щаблі. Досвід організації систем управління у федераціях засвідчує наявність широкого спектру організаційних форм реалізації поліцейської функції органами місцевого самоврядування, що є об’єктивним проявом децентралізації поліцейської діяльності. Досить показовим є приклад Російської Федерації, де впродовж 90-х рр. ХХ ст. в окремих суб’єктах за кошти місцевих бюджетів створювалися громадські формування з функціями та правами добровільних народних дружин, окремими муніципалітетами до охорони громадського порядку залучалися приватні охоронні фірми, а у південному регіоні навіть прагнули до створення муніципальних козацьких дружин. Станом на теперішній час найпоширенішою організаційною формою забезпечення охорони громадського порядку органами місцевого самоврядування в Російській Федерації залишається місцева міліція, тобто фінансовані з місцевого бюджету і позабюджетних цільових фондів підрозділи міліції, зорієнтовані переважно на виконання завдань з охорони громадського порядку та контролю за виконанням рішень органів влади суб’єктів федерації та органів місцевого самоврядування, прийнятих у межах їх компетенції (регулювання споживчого ринку, землекористування, екологія, санітарно-епідеміологічне благополуччя, охорона громадської моралі тощо). Назва цих формувань протирічить їх правовій природі, оскільки фактично вони функціонують у складі міліції громадської безпеки Міністерства внутрішніх справ РФ.

В унітарних державах використовується централізована модель побудови національних поліцейських систем. Поліцейська управлінська драбина зазвичай будується за принципом ієрархічного підпорядкування (субординації). Водночас сучасні процеси децентралізації управління поліцією обумовлюють у тому числі й виникнення підрозділів муніципальної поліції (міліції), підпорядкованих органам місцевого самоврядування. У складі муніципальної поліції (міліції) зазвичай утворюються окремі служби (підрозділи), діяльність яких координується місцевою поліцейською владою – своєрідним посередником між органами місцевого самоврядування і національною поліцією (міліцією). Як правило, призначення начальника муніципальної поліції здійснюється органами місцевого самоврядування за згодою центрального органу поліції. Керівник служби підпорядковується органам місцевого самоврядування, а персонал поліції перебуває “на службі” у населення. Стратегія практичної діяльності з охорони громадського порядку на рівні територіальної громади ґрунтується на загальнонаціональних концепціях (ре-комендаціях, методиках). Інформація щодо стану злочинності у регіоні в обов’язковому порядку передається до загальнонаціонального центру кримінальної реєстрації для визначення динаміки розвитку злочинності, її структури.

Зауважимо, що організаційне підпорядкування муніципальної (комунальної) поліції (міліції) державним органам охорони правопорядку неприпустимо, оскільки ліберальна правова доктрина передбачає, що взаємовідносини між ними мають ґрунтуватися на принципах взаємодії і координації. Основи взаємодії із загальнонаціональними поліцейськими органами різних рівнів та іншими правоохоронними органами визначаються у відповідних угодах (контрактах). У країнах з децентралізованою системою державного управління традиційно приділяють увагу налагодженню організаційно-правового механізму нарощування поліцейських сил у випадку ускладнення ситуації (протидія організованій злочинності, масові заворушення тощо). Рішення щодо використання резервів можуть прийматися керівниками центральних органів влади, їх представниками на місцях або органами влади крупних територіальних утворень. У разі залучення муніципальної поліції (міліції) до виконання загальнонаціональних програм, передбачається надання фінансових субсидій з державного бюджету.

Одним із канонів класичної парадигми організації муніципальної поліції (міліції) є покладання тягаря її фінансування на місцевий бюджет [19, с. 41-45], однак нині створено прецеденти диверсифікації джерел фінансування подібних формувань. Наприклад, у Великобританії місцева поліція отримує фінансування зі спеціального поліцейського фонду, що складається з двох частин, а саме: асигнувань (дотацій) муніципалітетів, отримуваних від збору місцевих податків і деяких інших локальних джерел фінансових надходжень; коштів державного бюджету (50 % від встановлених видатків). Характерно, що надходження другої частини коштів забезпечується казначейством за поданням міністерства внутрішніх справ за умови, якщо діяльність муніципальних поліцейських формувань визнана відповідною вимогам щодо ефективного поліцейського обслуговування, надання необхідної допомоги іншим поліцейським підрозділам, дотримання загальнонаціональних стандартів поліцейської діяльності. Ще одним ефективним важелем впливу центральних органів виконавчої влади на місцеву поліцію у Великобританії є право уряду видавати поліцейські правила – загальнообов’язкові для виконання усіма поліцейськими службами країни адміністративні нормативні акти [7, с. 76]. Поліцейські правила поділяються на чотири категорії: організація поліцейських підрозділів, порядок призначення посадових осіб, виплати грошового утримання тощо; службова дисципліна службовців поліції; просування по службі; пенсійне забезпечення [20, c. 14-30].

Муніципалітети позбавлені можливості здійснювати управління оперативною діяльністю муніципальної поліції. Одним з критеріїв оцінювання ефективності організаційно-правового забезпечення діяльності муніципальної поліції (міліції) є унеможливлення нелегітимного впливу на цей інститут місцевих (регіональних) еліт, політичних партій, громадських організацій тощо. Так, апробованою формою контролю за діяльністю підрозділів муніципальної поліції в американських мегаполісах є створювані відповідно до рішень мера або муніципалітету громадські комісії у складі службовців різних рівнів, громадян-волонтерів, представників недержавних організацій. Компетенція комісій може суттєво відрізнятися. Одні з них мають допуск до поліцейських баз даних, уповноважені проводити самостійні розслідування за фактами скоєних поліцейськими правопорушень з наступною передачею матеріалів керівництву поліції або суду для прийняття остаточних рішень, здійснюють перманентний моніторинг діяльності муніципальної поліції, регулярно звітують перед місцевими представницькими органами, оприлюднюють звіти на шпальтах засобів масової інформації. Інші комісії лише реалізують функцію загального контролю за діяльністю поліції та обмежені у можливості доступу до службової інформації. Рекомендації громадських комісій мають зазвичай директивний або інформативний характер.

У Великобританії функцію контролю за місцевою поліцією реалізують муніципальні ради або спостережні комітети, до складу яких входять представники органів місцевого самоврядування та мирові судді. Їх створення об’єктивно обумовлено, оскільки британська правова доктрина ґрунтується на постулаті щодо визнання функції забезпечення і підтримання правопорядку почесним обов’язком муніципалітетів, уповноважених на створення підрозділів поліції, компетенція яких повинна обмежуватися охороною громадського порядку, розкриттям злочинів і регулюванням дорожнього руху. Британські поліцеїсти наполягають, що вищеназвані завдання взаємопов’язані та утворюють єдину поліцейську функцію забезпечення правопорядку. Водночас вони виокремлюють адміністративно-поліцейську діяльність муніципалітетів щодо забезпечення правопорядку в особливий сегмент муніципального управління та наголошують на необхідності втручання поліції лише тоді, коли вичерпано усі засоби соціального контролю для забезпечення необхідної поведінки членів суспільства. Навіть у разі інтервенції поліція повинна обирати між застосуванням “силових засобів контролю або профілактичних методів (попередження, порада, переконання)” [21, с. 128-129].

Останнім часом в Україні також вживалися окремі цілеспрямовані заходи з метою створення організаційно-правових засад для діяльності місцевої міліції [22]. Значною мірою розбудова місцевої міліції здійснювалася за російським взірцем. В умовах відсутності розвиненої нормативно-правової бази та апробованих організаційних форм і неспроможності органів місцевого самоврядування фінансувати діяльність місцевої міліції тенденція до муніципалізації сфери охорони громадського порядку захлинулася. Водночас, незважаючи на втрату чинності Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо місцевої міліції” від 04.03.2004 № 1577-ІV [23] та Указу Президента України “Про утворення місцевої міліції” від 22.01.2001 № 29/2001 [24], триває пошук оптимальних моделей організації охорони громадського порядку на рівні територіальних громад. У цій площині органами місцевого самоврядування окремих міст України вжито певних заходів. На нашу думку, особливої уваги заслуговують “луцька” і “житомирська” моделі розбудови муніципальних підрозділів поліції (міліції).