1.  Доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслід­ком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності, -

карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

1.  Те саме діяння, вчинене щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого, або щодо двох або більше осіб, -

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

1. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, якщо воно було вчинене щодо неповнолітнього, -

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

1.  Злочин, що розглядається, являє собою значну суспільну небезпечність, оскіль­ки він посягає на життя людини, суперечить моральним принципам людського спів­життя.
2.  З об’єктивної сторони він характеризується такими ознаками: 1) діями, що полягають у жорстокому поводженні з особою, шантажі, примусі до протиправних дій або систематичному приниженні її людської гідності; 2) наслідками у вигляді самогубства потерпілого або замаху на самогубство; 3) причинним зв’язком між за­значеними діями та наслідками.
3.  Жорстоке поводження - це безжалісні, грубі діяння особи, які завдають по­терпілому фізичних чи психічних страждань (мордування, систематичне заподіяння тілесних ушкоджень чи побоїв, позбавлення їжі, води, одягу, житла тощо) (див. абз. 2 п. 28 ППВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров ’я особи» від 7 лютого 2003р. № 2).
4.  Шантаж — це погроза розголосити відомості, які потерпілий бажає зберегти в таємниці (наприклад, відомості про хворобу, позашлюбні стосунки тощо). Ці відо­мості можуть як відповідати дійсності, так і бути помилковими. Важливо, що вони мають такий характер, що потерпілий не бажає їх розголошувати.
5.  Примус до протиправних дій — це фізичний або психічний вплив на особу з ме­тою спонукання її до дій, вчинення яких заборонене законодавством. Такий вплив може полягати в застосуванні фізичного або психічного насильства щодо потерпіло­го або близьких йому осіб, погрозі знищення або пошкодження майна тощо.
6.  Систематичне приниження людської гідності — це тривале принизливе став­лення до потерпілого (постійні образи, глум над ним тощо) (див. абз. 2 п. 28 ППВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров ’я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2). Судова практика не відносить до такого роду обставин розі­рвання шлюбних стосунків одним із подружжя, відмову від укладання шлюбу, при­пинення співжиття, подружню зраду, якщо при цьому не здійснювалися інші дії, що принижують людську гідність.
7.  Не можуть кваліфікуватися за ст. 120 КК випадки самогубства внаслідок вчи­нення щодо особи будь-яких законних дій (наприклад, правомірного звільнення з ро­боти), а також унаслідок повідомлення хоча й таких, що принижують гідність особи, але правильних, таких, що відповідають дійсності відомостей (за умови, що вони повідомлялися не в образливій чи цинічній формі).
8.  Стаття 120 КК може бути застосована лише за умови, що жорстоке поводження з особою, шантаж, примус до протиправних дій або систематичне приниження люд­ської гідності мало наслідком самогубство (позбавлення себе життя) або замах на самогубство (спроба позбавити себе життя). При цьому є необхідним, щоб потерпілий свідомо бажав позбавити себе життя. Винний при цьому не здійснює жодних дій, які безпосередньо спричиняють смерть потерпілому.
9.  Між передбаченою у ст. 120 КК поведінкою винного і самогубством або замахом на самогубство потерпілого повинен бути причинний зв ’язок. Відсутність такого зв’язку виключає відповідальність за ст. 120 КК.
10.  Злочин вважається закінченим з моменту вчинення потерпілим дій, безпосе­редньо спрямованих на свідоме позбавлення себе життя.
11.  Суб’єктивна сторона злочину, що розглядається, характеризується виною, яка може бути як у формі умислу, так і у формі необережності. Особа може бажати на­стання наслідків у вигляді самогубства потерпілого або замаху на самогубство, не бажати, але свідомо їх припускати чи легковажно розраховувати на їх відвернення, або не передбачати можливості таких наслідків, за умови, що вона могла і повинна була це передбачити. Якщо особа не передбачала і не могла передбачити самогубства або замаху на самогубство з боку потерпілого, відповідальність за доведення до само­губства наставати не може.
12.  Суб’єктом передбаченого в ч. 1 ст. 120 КК злочину може бути осудна особа, яка досягла 16-річного віку.
13.  Обставинами, що обтяжують кримінальну відповідальність за цей злочин є доведення до самогубства або замаху на самогубство особи, яка перебувала в мате­ріальній або іншій залежності від винуватого, або щодо двох чи більше осіб (ч. 2 ст. 120 КК) та вчинення таких дій щодо неповнолітнього, тобто особи, якій не випов­нилося 18 років (ч. 3 ст. 120 КК).

Під матеріальною залежністю слід розуміти випадки, коли потерпілий отримує від винного істотну матеріальну підтримку або знаходиться на його утриманні (на­приклад, залежність непрацездатної жінки від чоловіка, неповнолітніх дітей від бать­ків, підопічних від опікунів тощо). Під іншою залежністю слід розуміти залежність підлеглого від начальника, учня від викладача, одного родича від іншого та ін.

1.  Оскільки самогубство або замах на нього кримінальної відповідальності не тягне, підбурювання до самогубства і пособництво в самогубстві також не карається законом. Підбурювання до самогубства або пособництво в самогубстві особи, яка через вік чи стан психіки не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними, квалі­фікується як умисне вбивство за умови, що самогубство мало місце.